Лодій Зоя Петрівна
Визначення і загальна характеристика
ЛОДІ́Й Зоя Петрівна (Лодий Зоя Петровна; 18(30). 06. 1886, м. Тифліс, нині Тбілісі — 24. 12. 1957, Ленінград, нині С.-Петербург) — російська співачка (ліричне сопрано), педагог. Дочка П. Лодія. Професор (1939). Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1957). Навч. у С.-Петербур. консерваторії (1906–09; кл. Н. Ірецької). Удосконалювала майстерність у Мілані у В. Ванцо. Дебютувала 1910 на концерт. сценах Ніцци та Парижа. Від 1912 концертувала в С.-Петербурзі, Москві та ін. містах Росії, а також Києві, Одесі, Харкові, Криму та за кордоном. Л. — одна з найвидатніших представниць рос. школи камер. співу. Її голос захоплював рідкіс. красою тембру, гнучкістю і рівним звучанням в усіх регістрах. Л. — тонкий інтерпретатор вокал. циклів Л. ван Бетговена («До далекої коханої»), Ф. Шуберта («Прекрасна мельничиха», «Зимовий шлях»), Р. Шуманна («Кохання поета», «Кохання і життя жінки»), М. Мусоргського («Дитяча»). Тривалий час акомпаніатором Л. була Т. Салтикова. Виступала в ансамблі з музикантами В. Горовицем (Київ, 1923), М. Біхтером, співачками Н. Голубовською, І. Миклашевською. З ініціативи Л. 1930 відкрито класи камер. співу в Моск. консерваторії, де вона викладала до 1935. Водночас 1933–57 працювала у Ленінгр. консерваторії.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
