МАНТЕЙФЕ́ЛЬ-ЦЬО́ҐЕ Тадеуш (Manteuffel-Szoege Tadeusz; 05. 03. 1902, м. Режиця Вітеб. губ., нині Резекне, Латвія — 22. 09. 1970, Варшава) — польський історик-медієвіст. Доктор габіліт. (1930), професор (1951), чл.- кор. Польс. АН (1952). Навч. у гімназіях Варшави та Петро­града (нині С.-Петербург), Варшав. університеті. 1920 добровольцем узяв участь у польс.-рад. війні, втратив праву руку. Після демобілізації готував дипломну працю, під керівництвом проф. М. Гандельс­мана 1924 здобув докторат. Стажувався у Франції, Італії й Великій Британії, викладав у Варшав. університеті історію Франції й початки феодалізму. Секр. і організатор 7-го Між­нар. кон­гресу істор. наук у Варшаві (1931). Досліджував історію держави франків, функціонува­н­ня середньовіч. су­спільств і тогочасну культуру, міста Зх. й Центр. Європи. Після поразки Польщі на поч. 2-ї світової вій­ни від листопада 1939 — спів­роб. Архіву документів новіт. доби (Варшава). Під час нацист. окупації докладав багато зусиль для порятунку польс. культур. спадщини (збірок Архіву громад. освіти й Архіву документів новіт. доби та б-ки Ін­ституту історії Варшав. університету). Спів­працював з Бюро інформації та пропаганди під­піл. Армії Кра­йової, був секр. ред. кон­спірац. двотижневика «Wiadomości Polski» (під псевд. Sey); за порадою М. Гандельс­мана організував істор. секцію таєм. Варшав. університету, також продовжував ви­вчати історію середньовіч. культури. Під за­грозою арешту в липні 1944 пере­йшов на нелегал. становище. Від 1945 — екс­траординар., від 1951 — ординар. проф. Варшав. університету; водночас 1950–53 — голова Польс. істор. товариства. У 2-й пол. 1940-х рр. створив колектив для під­готовки істор. енциклопедії, однак після го­строї критики з боку влади 1949 весь наклад 1-го тому знищено. Був дир. (до 1955) Ін­ституту історії Варшав. університету, в 3-му томі праць якого 1948 на­друк. цінну моно­графію Г. Яблоньського «Polska autonomia narodowa na Ukrainie 1917–1918»; спів­засн. Польс. АН (1951); засн. і першим дир. (1953–70) Ін­ституту історії Польс. АН. 1958 опублікував велику працю «Historia powszechna: Średniowie-cze», яку неодноразово пере­видавали (16-е вид. — Warszawa, 2005). У серед. 1950-х рр. від­новилися й набули регуляр. характеру контакти укр. істориків з польс. колегами, зокрема учених Ін­ституту історії АН УРСР (Київ) з науковцями очолюваного М.-Ц. Ін­ституту історії Польс. АН (так, 1957 проф. В. Голобуцький взяв участь в обговорен­ні макета 2-го тому «Історії Польщі»). Коли у 1950-х рр. у польс. істор. науці, поряд із фальшува­н­нями минулого, запанував вульгарно-марксист. метод, М.-Ц. вирішив ди­станціюватися від офіц. історіо­графії. На всіх посадах він захищав інтереси справж. науки від конʼюн­ктур. втруча­н­ня й прагнув добирати від­повід­ні наук. кадри. 1968, після заборони по­єд­нувати наук. й викладац. діяльність, залишив Варшав. університет й надалі працював лише в Ін­ституті історії Польс. АН, який нині на­звано його іменем.