Капіца Петро Леонідович
КА́ПІЦА Петро Леонідович (Капица Пётр Леонидович; 26. 06(08. 07). 1894, м. Кронштадт, нині адміністративний район Санкт-Петербурга , РФ — 08. 04. 1984, Москва) — російський фізик. Доктор фізичних наук (1934, без захисту дисертації), академік АН СРСР (1939). Сталінська (1941, 1943, 1945) і Державна премії СРСР (1974). Герой Соціалістичної Праці (1945, 1974). Нобелівська премія (1978). Закінчив Петроградський політехнічний інститут (нині Санкт-Петербург; 1919), де відтоді й працював. Учень А. Йоффе. Від 1921 — у Кавендишській лабораторії Кембриджського університету (Велика Британія) під керівництвом Е. Разерфорда (здобув 1923 ступінь доктора філософії): 1924–32 — заступник директора лабораторії 1930–34 — директор Лабораторії ім. Л. Монда при Лондонському королівському товаристві. Засновник і директор Інституту фізичних проблем АН СРСР (Москва, 1935–46, 1955–84). Водночас очолював кафедру фізики низьких температур (1943–47) та загальної фізики (1947–49) Московського університету; кафедру фізики й техніки низьких температур Московського фізико-технічного інституту (1956–84). Був науковим консультантом Українського фізико-технічного інституту (Харків, 1930–35).
Наукові дослідження у галузях ядерної фізики, фізики надвисоких магнітних полів, наднизьких температур, електроніки великих потужностей і високотемпературної плазми. Запропонував методи визначення магнітного моменту атома (1920, спільно з М. Семеновим; реалізовані 1922 О. Штерном і В. Герліхом); отримання імпульсних надвисоких магнітних полів і провів фундаментальні дослідження властивостей металів у цих полях (закон Капіци, 1924); отримання рідкого водню та гелію й устаткування для промислового виробництва рідкого кисню з повітря (1939). Детально вивчив властивості рідкого гелію і встановив появу надплинності гелію ІІ, що виникає за температури нижче критичної (2,19 К). Праці Капіци стимулювали розвиток квантової теорії рідкого гелію, яку згодом розробив Л. Ландау. Відкрив температурний стрибок на межі «тверде тіло — рідкий гелій» (стрибок Капіци). Розробив загальну теорію електронних приладів магнетронного типу і створив магнетронні генератори неперервної дії — планотрон і ніготрон (1950–55). Висунув гіпотезу природи кульової блискавки та провадив дослідження високотемпературної плазми у високочастотному розряді.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Электроника больших мощностей. Москва, 1962; Теория, эксперимент, практика.  Москва,1966–1987; Дешевый кислород. Москва, 1986; Сильные магнитные поля. Москва, 1988; Физика и техника низких температур. Москва, 1989; Электроника больших мощностей и физика плазмы. Москва, 1991.