Картографія

КАРТОГРА́ФІЯ (від карта і …графія) — галузь науки, техніки і виробництва, що за­ймається роз­робле­н­ням, створе­н­ням, ви­вче­н­ням і викори­ста­н­ням карто­графічних творів. Існує декілька концепцій К.: модел.-пі­знавал. (К. Саліщев, О. Берлянт); метакарто­графія (О. Асланікашвілі); мовна (О. Лютий, Я. Правда); картогр. комунікація (А. Колачний, Дж. Мор­рісон, К. Борд); картологія (Л. Ратайський). В Україні найбільшого роз­витку набула модел.-пі­знавал. концепція (А. Золовський, І. Левицький, Г. Пархоменко, Л. Руденко), метою якої є ви­вче­н­ня, від­ображе­н­ня і дослідж. явищ природи і су­спільства (роз­міще­н­ня, властивості, взаємозвʼязок і зміни в часі) за допомогою карт та ін. картогр. творів.

До сучас. К. входять такі дисципліни: карто­знавство; матем. К.; скла­да­н­ня, редагува­н­ня й оформле­н­ня карт; під­готовка до вид. і вид. картогр. творів; економіка й організація картогр. виробництва; гео­інформ. карто­графува­н­ня. Карто­знавство роз­глядає предмет і метод К., досліджує картогр. твори (карти, картоїди, атласи, глобуси, ортофотокарти, а також геозображе­н­ня, зокрема й електрон­ні). Матем. К. ви­вчає матем. основу карт: картогр. проекції, координатну сітку, опорні геодез. пункти, мас­штаби, компонува­н­ня тощо. Окремим під­роз­ділом матем. К. роз­глядають К., що за­ймається роз­робле­н­ням способів вимірюва­н­ня й обчисле­н­ня за допомогою карт координат, від­станей, площ, обʼємів, висот та ін. кількіс. характеристик обʼєктів дослідж. Скла­да­н­ня, редагува­н­ня й оформле­н­ня карт включає опрацюва­н­ня змісту (про­грами) карти, проектува­н­ня картогр. знаків і легенди (коду) карти, принципів якіс. і кількіс. генералізації, вибір способів графіч. виготовле­н­ня карт та характер. ознак їхнього оформле­н­ня. Під­готовка до вид. і вид. картогр. творів — роз­робле­н­ня методів і тех. при­йомів, їхньої послідовності на шляху до друкува­н­ня карт на твердих носіях або виведе­н­ня їх на дис­плей. Економіка й організація картогр. виробництва ви­вчає, опрацьовує й за­стосовує методи його планува­н­ня, особливості, властиві тим чи ін. картам, з метою поліпше­н­ня якості і здешевле­н­ня їх друкува­н­ня. Гео­інформ. карто­графува­н­ня — новіт. напрям К., який активно роз­вивається і по­ступово стає домінантним; означає про­грамно-кероване укла­да­н­ня карт на основі баз даних і знань та їх оперативне від­ображе­н­ня за спец. про­грам. продуктами. Земна, або геогр. К. має на меті інте­грува­н­ня і картогр. синтез знань про природу і су­спільство, процеси їхньої взаємодії та її наслідків, що проявляються в умовах жит­тєдіяльності людини. Земну К. поділяють на топогр. і темат. Зав­да­н­нями першої є створе­н­ня великомас­штаб. планів і топогр. карт різного мас­штабу, що характеризують заг. параметри території. Темат. К. пред­ставлена, згідно з осн. обʼєктом дослідж. та зображе­н­ня, геол., ґрунт., водними картами, картами рослин­ності, клімату, тварин. світу тощо. За остан­ні 40 р. значного пошире­н­ня набули карти й атласи окремих планет, небес. простору. Поштовхом для цього стали польоти косміч. апаратів і людини, які до­зволили проводити ди­станційне зондува­н­ня окремих обʼєктів космосу. К. має тотожні обʼєкти дослідж. з науками про Землю: гео­графією, геологією, ґрунто­знавством, ботанікою, зоологією. Існують давні звʼязки К. з геодезією, математикою, фізикою, фото­грам­метрією та ін. науками.

Най­простіші картогр. зображе­н­ня окремих ділянок Землі ві­домі далеко до появи писемності. Перші схемат. карти і малюнки (виконані на камені, дереві, кістках) допомагали людям в орієнтуван­ні під час подорожей, ви­вчен­ні місць полюва­н­ня тощо. У 1970-х рр. під час археол. роз­копок на Черкащині зна­йдено одну з найдавніших карт (складена 15 тис. р. тому на бивні мамонта), на якій зображено спуск з гір, ділянки лісу, річку, на березі якої — 4 неві­домі обʼєкти. Озна­йомле­н­ня з картою до­зволило археологам зна­йти цю місцевість, а роз­копки дали роз­гадку обʼєктам — це були споруди із бивнів мамонта. Значна кількість стародав. картогр. творів збереглася на території Вавилона і Єгипту. Наук. під­ґрунтя К. отримала у Стародав. Греції, де були роз­роблені карти, що враховували круглу форму Землі. У ві­домому описі з гео­графії К. Птолемея вміщено вказівки до створе­н­ня геогр. карт, а також карту світу та 16 карт великих земел. ділянок нашої планети. Освоє­н­ня людиною нових територій і, особливо, роз­виток мореплавства в епоху великих геогр. від­крит­тів (15–16 ст.) викликали потребу у картах світу, зокрема морів та океанів. Це при­звело до роз­витку матем. К., що за­ймалася картогр. проекціями. Показовою в епоху середньовіч­чя була праця Ґ. Меркатора «Atlas» («Атлас», 1595).

Перші картогр. ві­домості про територію сучас. України повʼяз. з утворе­н­ням Київ. Русі і повністю не збереглися. На одних з перших на­друк. карт — «Восьма карта Європи» («Європейська Сарматія», 1482) та «Друга карта Азії» («Азіатська Сарматія», 1486) — є дані про територію нашої країни. 1507 Б. Ваковський і М. Бенвентанський видали карту, що охоплювала і частину території України на Сх. від Дні­пра. Через 6 р. Б. Ваковський спільно з М. Вальд­земюл­лером пере­видав оновлений варіант карти, яку згодом часто використовували для узагальне­н­ня уявлень про землі Сх. Європи. У 16 ст. зʼявилися карти, складені у Зх. Європі нерідко за за­старілими рос. письм. та усними джерелами (зокрема карти Б. Агнезе, А. Віда, С. Герберштейна, А. Дженкінсона, Ґ. Меркатора, Ґ. Гер­рітса та ін.). У 17 ст. в Україні проводилися топогр. зйомки території. Ви­дано «Чертеж украинским и черкас­ским городам от Москвы до Крыма» (1627), «Чертеж Крыма и Азовского моря» (1685); складено карти Криму, Причорноморʼя, Київщини (на­друк. в «Атласѣ рос­сійскомъ», С.-Петербургъ, 1745). Перші друк. карти в Україні — «Зображе­н­ня печери преподобного Феодосія» та «Зображе­н­ня печери преподобного Антонія» — вміщено у кн. «Патерікъ, или Отечникъ Печерскій» (К., 1661). У 1-й пол. 17 ст. Т. Маковський провів топогр. зйомки укр. земель і видав на 4-х листах карту Дні­пра і Литви (мас­штаб близький до 1:300 000), на якій вперше вжито назву Україна. 1648 ви­йшли друком карти України Ґ. де Боплана як додаток до його твору «Description dʼUkrainie» («Опис України»; мас­штаби 1:500 000 — 1:250 000). На цих картах територія Прав­обереж. України зображена з великою точністю (за винятком Пд.), Лів­обереж. — менш детально, з помилками, що повʼяз. із викори­ста­н­ням при скла­дан­ні карт різних джерел, а не без­посеред. польових зйомок місцевості. При­єд­на­н­ня України до Росії вплинуло на появу нових карт, складених сподвижником Петра І Я. Брюсом. На­прикінці 17 ст. зʼявилися перші навігац. карти, зокрема Азов. і частини Чорного морів. Не­значна кількість петров. рукопис. карт, що збереглися, а також «Атласъ рос­сійской» (С.-Петербургъ, 1745; вміщено 2 карти із зображе­н­ням території України між Дні­пром і Доном) дають уявле­н­ня про результати перших держ. зйомок території. У 2-й пол. 18 ст. у С.-Петербур. АН складено низку детал. карт губ.: Київ. (Я. Шмідт, 1775), Новорос. (1779), Азов. (1782; обидві — І. Ісленьєв). В «Рос­сійскомъ атласѣ» (С.-Петербургъ, 1792) вміщено, зокрема, детал. карти території України. У 1-й пол. 19 ст. військові провели великомас­штабні топогр. зйомки, наслідком яких стало скла­да­н­ня карт мас­штабу 1:126 000 (більша частина території України) і 1:420 000 (вся територія). На­прикінці 19 — поч. 20 ст. ви­дано низку заг.-геогр. і темат. атласів Росії та світу, в яких, зокрема, по­дано і карти України. Серед атласів особл. місце посідав «The great world atlas of Marks» («Великий світовий атлас Маркса», С.-Петербург, 1905). Після більшов. пере­вороту 1917 в Росії роз­виток К. повʼяз. із пере­ходом на метричну систему для топогр. карт і ви­значе­н­ням їхнього осн. мас­штаб. ряду. 1928, після введе­н­ня проекції Ґаус­са, затверджено єдину систему роз­графле­н­ня й номенклатури топогр. карт, прийнято низку ін­структивно-метод. документів. В Україні проводили топогр. зйомки території, темат. і комплексне її карто­графува­н­ня (див. Атлас). Нині територія України повністю від­ображена на топогр. картах мас­штабів 1:25 000 — 1:1 000 000, К. мас­штабу 1:10 000 — на 98 %; поселе­н­ня забезпечені топогр. планами мас­штабу 1:5000 і 1:2000.

Опрацюва­н­ня теорії і методів К., результати здійсне­н­ня темат. і комплекс. карто­графува­н­ня зна­йшли від­ображе­н­ня у працях науковців. У 1930-х рр. ви­дано метод. картогр. праці В. Глуздовського, К. Дубняка, Л. Климентова, П. Москаленка, М. Ускова, Ф. Чепікова, В. Кістяківського. У повоєн­ні роки активізація наук. і практ. картогр. роз­робок повʼяз. із працями П. Михайловського (матем. К.), А. Харченка (комплексне карто­графува­н­ня), О. Ващенка (істор.-екон. карто­графува­н­ня), А. Золовського (карто­графува­н­ня економіки с. господарства, про­блем природокористува­н­ня і охорони природи), М. Корольової (карти природи та ресурсів), Я. Жупанського (карто­графува­н­ня вироб.-територ. комплексів), Л. Руденка (темат. і атласне карто­графува­н­ня), І. Левицького (с.-г. і природо­охорон­не карто­графува­н­ня), Т. Козаченко (карто­графува­н­ня АПК), Г. Пархоменко (картогр. дослідж. про­блем природокористува­н­ня), Н. Ізмайлової (місце картогр. методів у пере­даван­ні й оброблен­ні інформації в системі наук. знань) та ін.

Великий вплив на роз­виток укр. К. мали праці рос. карто­графів К. Саліщева, А. Преображенського, В. Сухова, М. Баранського. Результати багаторіч. фундам., приклад. та пошук. роз­робок укр. вчених сприяли формуван­ню наук. школи з картогр. дослідж. природи, насел., господарства, екол. про­блем та ситуацій. Пред­ставники цієї школи зосереджені пере­важно в Ін­ституті гео­графії НАНУ. Вони роз­робили наук. основи картогр. дослідж. складноорганізов. геосистем, об­ґрунтували і довели необхідність роз­робле­н­ня картогр. творів різного просторового і темат. змісту як найбільш ре­презентатив. джерел інформації про державу. Ці дослідж. узагальнено у моно­графіях і картогр. творах В. Кістяківського, А. Золовського, Г. Пархоменко, О. Маркової, Л. Руденка, Т. Козаченко, В. Разова, а також в «Атласе природных условий и естествен­ных ресурсов Украинской ССР» (Москва, 1978), кн. «Україна. Природне середовище та людина: Сер. карт» (К., 1993), серії 22-х настін. карт мас­штабу 1:1 000 000 для забезпече­н­ня навч. процесу у школах (1995–97). Найвищим досягне­н­ням укр. картогр. школи було роз­робле­н­ня і вид. «Національного атласу України» (К., 2007). Наукові дослідже­н­ня з К. проводять також на від­повід. каф. Київ., Харків., Чернів. та Львів. університетів. Створ. 1927 у Харкові Укр. НДІ гео­графії і карто­графії через декілька років роз­формов., а дир. С. Рудницький ре­прес. Нині в Україні під­готовку фахівців з К. здійснюють лише на геогр. факультеті Київ. університету, із гео­інформ. карто­графува­н­ня — також у Нац. університеті «Львівська політехніка» та Нац. університеті будівництва і архітектури (Київ). Від 1944 у Києві функціонує топогр. технікум, що забезпечує галузь кадрами серед. кваліфікації. Діють «Карто­графія» Державне науково-виробниче під­приємство, Київська військово-карто­графічна фабрика, Державна карто­графічна фабрика.

1991–93 з ініціативи спів­роб. Ін­ституту гео­графії АНУ (кер. проекту — Л. Руденко) роз­роблено концепцію гео­інформ. системи (ГІС) багатоцільового викори­ста­н­ня. ГІС роз­глядається як під­бір під­систем, що описують процеси збору і введе­н­ня даних, обробле­н­ня, маніпулюва­н­ня даними, аналіз даних і інформації, генерації результатів. У найроз­виненіших країнах світу ГІС проходять 4-у стадію роз­витку (4-е поколі­н­ня інформ. систем), в Україні знаходяться між 2-ю та 3-ю. Обʼєкти дослідж. за допомогою ГІС: територія як цілісність (елементи природи, насел. і господарства); про­грамно-тех. засоби забезпече­н­ня функціонува­н­ня ГІС; організац.-правові аспекти роз­робле­н­ня, створе­н­ня і функціонува­н­ня ГІС. Ви­значал. для концепції були умовно на­звані її «кібернетичні» про­блеми: пред­ставле­н­ня структурно-змістов. аспектів різних видів інформації в ГІС за допомогою семантич. моделей даних; роз­робле­н­ня аналіт. і статич. методів та моделей обробки просторово привʼязаної інформації; викори­ста­н­ня формал. умов у ви­вчен­ні інформ. структури ГІС (мова просторових від­ношень, запитів, інтерфейсів про­грамува­н­ня й обміну даними); опрацюва­н­ня вимог до візуалізації картогр. образів; транс­формація даних та їх інтеграція в ГІС-середовищі. ГІС — спеціаліз. інформ. система, в якій виділено 3 типи (викори­ста­н­ня, предмет. і систем.), які можна роз­глядати і як певні рівні дослідж. (організац., концептуал.-інформ. і тех.).

Завантажити статтю