КАЛИНЧУ́К Микола Іванович (псевд.: Пасанто, М. Чавун­ний, Х. Сірко, Меке; 23. 03(05. 04). 1901, с. Давидівка Житомир. пов. Волин. губ., нині Володарсько-Волин. р-ну Житомир. обл. — 14. 10. 1937) — письмен­ник, публіцист. Здобув середню освіту. Працював секр. Рожищен. (нині Волин. обл.) повіт. комітету КПЗУ, був пере­слідуваний польс. владою, увʼязнений. Один із організаторів та учасник 1-ї наради пролетар. письмен­ників Зх. України (1929). Член управи літ. обʼ­єд­на­н­ня «Горно» (1929–30) і редколегії ж. «Вікна» (Львів, 1928–31). Друкувався в ж. «Сяйво», «Нові шляхи», «Західня Україна», «Плуг» та ін. У циклах «Арешти», «Вартівничий», «Два обрії», «Бунт у ланцях», «Ех, будували ми тебе, вʼязнице», «Крик», «Дума про татарщину» змалював картини під­невіл. життя на Зх. Україні, у повісті «Пурга», оповіда­н­нях «Червоний шалик» (обидва — 1929), «Форд за­мкнув крамничку», «Убийник» (обидва — 1930) — класову диференціацію села, наро­ста­н­ня соц. гніву. Від 1931 жив у Харкові, згодом працював у ред. г. «Червона Лубенщина» (нині Полтав. обл.). У повісті «За­орана балка» (1931) та низці нарисів («Ми — сила», «Сьогодні і завтра», «За трактором трактор») від­образив пере­творе­н­ня в Рад. Україні. Написав літ.-крит. праці «Міщух божеві­л­ля», «Неясне божеві­л­ля» (обидві — 1930), «У таборі ідіотів» (1931). 25 серпня 1935 заарешт., за звинуваче­н­ням у контр­рев. діяльності засудж. до 6 р. таборів. Реабіліт. 1956.