Іоасаф

ІОАСА́Ф (Попов Петро Дмитрович; 16. 01. 1874, с. Ольховатка Словʼяносерб. пов. Катеринослав. губ., нині смт Єнакіїв. міськради Донец. обл. — 1937) — церковний діяч. Закін. Катеринослав. духовну семінарію (нині Дні­пропетровськ; 1904). Висвяч. на ієромонаха, служив у Карнауховському хуторі Катеринослав. пов., від 1910 — у с. Селидівка (нині м. Селидове Донец. обл.), від 1911 — у с. Миколаївка (нині Васильків. р-ну Дні­проп. обл.), 1916–23 — настоятель Самар. Пустин­но-Микол. монастиря у м. Новомосковськ (нині Дні­проп. обл.). 1924 єпис­копом Бахмутським Іоанникієм (Соколовським) хіротонізов. на єпис­копа Бахмутського і Донецького. 1925 ви­йшов на спокій. Не прийняв Декларації митрополита Сергія 1927. У 1928 при­єд­нався до УАПЦ, від 1929 опікувався парафіями Воронез. єпархії, від 1930 — Кубані та України (бл. 60-ти). 16 січня 1931 заарешт., за звинуваче­н­ням у кер-ві контр­рев. Істин­но-Православ. Церквою засудж. до 5-ти р. таборів. Покара­н­ня від­бував у м. Красновишерськ (Перм. обл., РФ). У лютому 1933 до­строково звільн., жив у Перм. і Волгогр. обл. (РФ). У жовтні 1933 знову заарешт., за звинуваче­н­ням у нелегал. богослужін­ні та контр­рев. монарх. агітації засудж. до 5-ти р. таборів. Роз­стріляний.

Завантажити статтю