Історична школа

ІСТОРИ́ЧНА ШКО́ЛА — напрям у богословській історіо­графії ран­нього християнства. Виник на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. Осн. зав­да­н­ня — об­ґрунтувати історичність Ісуса Христа. Пред­ставники І. ш., ви­ступаючи проти положень міфологічної школи, зробили багато для текс­тол. роз­кри­т­тя джерел і ви­значе­н­ня послідовності написа­н­ня книг Нового Заповіту, зокрема довели, що Євангеліє від Марка є найбільш ран­нім. І. ш. поширилася пере­важно серед проте­стант. теологів. Її засн. вважають П. Вериле і Ю. Вельхаузена, котрий доводив, що джерело, яке він по­значав Q (нім. Quelle — джерело), є основою для ін. синопт. Євангелій. Хронологічність появи книг Нового Заповіту прагнули ви­значити Е. Ренан, В. Вайс та ін. Е. Леруа, А. Дюшен, А. Гарнак намагалися від­вернути критику від Ісуса Христа шляхом символ. витлумаче­н­ня Біблії. Ф. Конібер, І. Клаузнер, Р. Ейслер ви­вчали свідче­н­ня євр., греко-рим. авторів з метою зна­йти у них під­твердже­н­ня думки про його історичність. У наш час точка зору І. ш. на природу образу Ісуса Христа стала домінант. в академ. релігіє­знавстві.

Завантажити статтю