Історичне населене місце

ІСТОРИ́ЧНЕ НАСЕ́ЛЕНЕ МІ́СЦЕ — правовий термін, що повʼязаний з охороною культурної спадщини та вживається для означе­н­ня давнього населеного пункту, який зберіг непо­вторні риси, традиційну планувальну структуру, від­повід­ні культурне, історичне та архітектурне середовища. Уперше поня­т­тя «істор. памʼятка» (памʼятка, що під­лягає охороні й ре­ставрації) поширено на міське чи сільс. середовища з характер. ознаками цивілізованості після прийня­т­тя 2-м Між­нар. кон­гресом архітекторів і тех. фахівців у галузі охорони істор. памʼяток 1964 Венеціан. хартії. Від­тоді почали роз­глядати нерухому памʼятку не окремо, а разом з довкі­л­лям, що становить істор., наук., мист., естет. або ін. су­спільно-культурну цін­ність. Рекомендації про збереже­н­ня та сучасну роль істор. ансамблів, затв. 1976 Ген. конференцією ЮНЕСКО, поня­т­тя «істор. або традиц. ансамбль», що, за­звичай, є елементом або компонентом насел. місця, тлумачать як будь-яку сукупність будівель, споруд і від­критих просторів, разом із археол. та палеонтол. місцями, що становлять людські поселе­н­ня як у міському, так і сільс. середовищах, цілісність та цін­ність яких ви­знана з археол., архіт., істор., до­істор., естет. або соціокультур. по­глядів. 1987 у Вашинґтоні Між­нар. рада з питань памʼяток і ви­знач. місць (ICOMOS) ухвалила Між­нар. хартію про охорону істор. міст. В укр. законодавстві дефініцію терміна «І. н. м.» наведено у Законі України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 (зі змінами, внесеними згідно з Кодексами 2001 і 2010 та Законами 2002, 2004, 2007–11) та Порядку ви­зна­н­ня насел. місця історичним (місто, с-ще чи село, яке зберегло повністю або частково свій істор. ареал з обʼєктами культур. спадщини і повʼязані з ними роз­планува­н­ня та форму забудови, типові для певних культур або періодів роз­витку, та занесене до Списку), затв. по­становою КМ України від 3 липня 2006 (зі змінами, внесеними згідно з по­становою КМ України від 25 лютого 2010). Список істор. міст і смт затв. по­становою КМ України від 26 липня 2001. У ньому за­значено 401 насел. пункт (із датою заснува­н­ня): Київ, Севастополь, у АР Крим — 15 міст і 13 смт, у Вінн. обл. — 13 міст і 11 смт, у Волин. обл. — 9 міст і 11 смт, у Дні­проп. обл. — 6 міст, у Донец. обл. — 8 міст, у Житомир. обл. — 8 міст і 2 смт, у Закарп. обл. — 9 міст і 10 смт, у Запоріз. обл. — 6 міст, у Івано-Фр. обл. — 14 міст і 13 смт, у Київ. обл. — 8 міст, у Кіровогр. обл. — 5 міст і 1 смт, у Луган. обл. — 7 міст і 3 смт, у Львів. обл. — 36 міст і 19 смт, у Микол. обл. — 4 міста, в Одес. обл. — 10 міст і 2 смт, у Полтав. обл. — 9 міст і 4 смт, у Рівнен. обл. — 6 міст і 7 смт, у Сум. обл. — 12 міст і 3 смт, у Терноп. обл. — 17 міст і 13 смт, у Харків. обл. — 12 міст і 4 смт, у Херсон. обл. — 7 міст, у Хмельн. обл. — по 12 міст і смт, у Черкас. обл. — 11 міст і 2 смт, у Чернів. обл. — 7 міст і 4 смт, у Черніг. обл. — по 7 міст і смт. До І. н. м. зараховано всі обл. центри з огляду на зосереджені в них містобуд. й культурні цін­ності. У колиш. УРСР існувало кілька офіц. списків І. н. м., де у різні часи було пред­ставлено від 19 до 375 насел. пунктів. На поч. 1990-х рр. список істор. міст і смт, під­готовлений НДІ теорії та історії архітектури і містобудува­н­ня (Київ), містив 431 назву. Цей НДІ готував список істор. сіл. Від­повід­но до по­станови КМ України від 3 липня 2006 місто, смт і село може бути ви­знане історичним і занесене до Списку, якщо воно від­повід­ає щонайменше двом із таких критеріїв: наявність істор., архіт., ландшафт. та садово-парк. обʼєктів культур. спадщини, які мають місто­утворювал. значе­н­ня; роз­планува­н­ня від­повід­но до минулих істор. епох (до поч. 20 ст.); збереже­н­ня осн. композиц. центрів і композиц. осей насел. місць; наявність рядової істор. забудови. Для ви­зна­н­ня насел. пункту І. н. м. та занесе­н­ня його до Списку РМ АР Крим, обл., Київ. та Севастоп. міські держ­адміністрації або орган місц. самоврядува­н­ня на основі наук. дослідж. подають до Мінрегіонбуду клопота­н­ня з від­повід. об­ґрунтува­н­ням, до якого додають погоджену та затв. в установленому порядку наук.-проект­ну документацію, що містить істор.-архіт. опор. план, проект зон охорони памʼяток і проект меж та режимів викори­ста­н­ня істор. ареалів насел. місць. Зміст наук.-проект. документації і порядок її роз­робле­н­ня ви­значають держ. буд. норми, затв. Мінрегіонбудом за погодже­н­ням із Мінкультури. Після проведе­н­ня Мінрегіонбудом аналізу воно разом із Мінкультури готує по­да­н­ня КМ України щодо ви­зна­н­ня насел. пункту історичним. Для занесе­н­ня до Списку міст, смт і сіл роз­робляють нові або корегують наявні місц. правила забудови та генплан, у якому ви­значають стратегію роз­витку з урахува­н­ням: від­новле­н­ня істор. планув.-простор. структури; ре­ставрації, реабілітації, при­стосува­н­ня та музеєфікації обʼєктів культур. спадщини; рекон­струкції і капітал. ремонту обʼєктів рядової істор. забудови. Осн. напрями містобуд. діяльності в І. н. м.: збереже­н­ня памʼяток культур. спадщини, створе­н­ня сприятливих умов функціонува­н­ня істор. ареалів, гармонійне по­єд­на­н­ня нових будівель з обʼєктами культур. спадщини.

Завантажити статтю