Київ

КИ́ЇВ — столиця України, її політичний, економічний, науково-освітній, культурний, історичний і духовний центр, одне з найбільших і найдавніших міст Європи. Разом із Севастополем є містами, що мають спец. статус (зафіксовано в Кон­ституції України 1996). Виконує також функції адм. центрів Київської області та Києво-Святошинського ра­йону. Площа 843 км². З усієї тер. міста на поч. 21 ст. забудовано бл. 350 км², решту за­ймають зелені масиви (показник площі лісів, парків і садів у роз­рахунку на 1 особу один із найвищих у світі) та водо­йми. Насел. від­повід­но до остан. пере­пису становило 2 611 327 осіб (2001, складає 100,3 % до 1989), станом на 2010 — 2 785,1 тис., на 2011 — 2 799,2 тис., на 2012 — 2 814,2 тис. осіб. Є сьомим за чисельністю насел. містом у Європі (після Стамбула, бл. 13,48 млн осіб; Москви, 11,61 млн; Лондона, 7,75 млн; С.-Петербурга, 4,6 млн; Берліна, 3,47 млн; Мадрида, 3,27 млн). Ін­ститут демо­графії та соц. дослідж. НАНУ оцінює сукупне насел. К., разом із незареєстров. громадянами, в понад 3,1 млн осіб. Більшість становлять українці (82,22 %), проживають також пред­ставники бл. 130 національностей: росіяни (13,14 %), євреї (0,70 %), білоруси (0,64 %), поляки (0,27 %), вірмени (0,19 %), азербайджанці (0,10 %), татари (0,10 %), грузини (0,09 %), молдавани (0,08 %). Під час остан. пере­пису насел. 72,1 % киян на­звали рідною мовою українську, 25,3 % — російську. Проте винятково українською мовою спілкуються 18 %, винятково рос. — 48 %, обома мовами залежно від об­ставин — 34 %. Віруючі пере­важно православні (бл. 85 %). Для задоволе­н­ня реліг. потреб киян функціонує понад 700 реліг. громад, з них УПЦ МП — 177, УПЦ КП — 91, УАПЦ — 24, УГКЦ — 9, РКЦ — 8, мусульман — 8, юдеїв — 7, свідків Єгови — 49, баптистів — 45, християн віри євангельської — 40, пʼятидесятників — 15. Разом із перед­містями (Борис­піл., Бровар., Васильків., Вишгород., Києво-Святошин. і Обухів. р-ни, смт Чабани, міста Боярка та Вишневе Києво-Святошин. р-ну, міста Борис­піль, Бровари, Буча, Васильків, Ірпінь, смт Ворзель, Гостомель та Коцюбинське Ірпін. міськради, смт Глеваха Васильків. р-ну, м. Українка Обухів. р-ну) утворює Київ. агломерацію пл. бл. 13,5 тис. км² із насел. 3,65 млн осіб. К. є місцем роз­ташува­н­ня резиденції глави держави — Адміністрації Президента України, ВР України, КМ України (мін-ва: аграр. політики та продовольства; внутр. справ; екології та природ. ресурсів; екон. роз­витку та торгівлі; енергетики та вугіл. промисловості; закордон. справ; інфра­структури; культури; над­звич. ситуацій; оборони; освіти і науки, молоді та спорту; охорони здоровʼя; пром. політики; регіон. роз­витку, будівництва та житлово-комунал. господарства; соц. політики; фінансів; юстиції), Кон­ституц. Суду України, Верхов. Суду України, Ген. прокуратури України; посольств Азербайджану, Алжиру, Арґентини, Афгані­стану, Бельгії, Білорусі, Болгарії, Бразилії, Ватикану, Великої Британії, Вʼєтнаму, Вірменії, Греції, Грузії, Данії, Естонії, Єгипту, Ізраїлю, Індії, Індонезії, Іраку, Ірану, Іспанії, Італії, Казах­стану, Канади, Киргиз­стану, Китаю, Кореї Пів­ден­ної, Куби, Кувейту, Латвії, Литви, Лівану, Лівії, Македонії, Малайзії, Марок­ко, Мексики, Молдови, Ніґерії, Нідерландів, Німеч­чини, Норвегії, Паки­стану, Палестини, Польщі, Португалії, РФ, Румунії, Саудівської Аравії, Сербії, Сирії, Словач­чини, Словенії, США, Туреч­чини, Турк­мені­стану, Угорщини, Узбеки­стану, Фінляндії, Франції, Хорватії, Чехії, Чорногорії, Швейцарії, Швеції, Японії; штаб-квартир більшості між­нар. громад. обʼ­єд­нань та іноз. під­приємств, що працюють в Україні. У місті впроваджено систему дво­вла­д­дя — одночасне існува­н­ня ін­ститутів голови Київ. міської держ. адміністрації та Київ. міського голови (мера). Першого при­значає Президент України і він є кер. виконав. влади, другого обирають мешканці К. терміном на 5 р. на заг. виборах. Мер очолює місц. орган самоврядува­н­ня — Київ. міську раду, що складається зі 120-ти депутатів, яких також обирають кияни на 5 р. на заг. виборах. До 2010 обидві посади обі­ймала одна особа. Київ. міська держ. адміністрація з питань, що належать до ві­да­н­ня місц. самоврядува­н­ня, підзвітна міській раді, а з питань здійсне­н­ня повноважень у сфері виконав. влади — КМ України. К. поділяється на 10 р-нів: Голосіїв. (156 км², 235,1 тис. осіб), Дарниц. (134 км², 314,7 тис. осіб), Деснян. (148 км², 358,3 тис. осіб), Дні­пров. (67 км², 346,5 тис. осіб), Оболон. (110,2 км², 315,5 тис. осіб), Печер. (19 км², 140,4 тис. осіб), Поділ. (34 км², 191,3 тис. осіб), Святошин. (110 км², 335,8 тис. осіб), Соломʼян. (40 км², 344,7 тис. осіб), Шевченків. (25 км², 230,2 тис. осіб). Істор. місцевості: Бабин Торжок, Батиєва Гора, Березняки, Берестове, Берковець, Бес­сарабка, Биківня (див. місце масового похова­н­ня осіб, ре­пресованих і страчених органами НКВС у К., — Биківня), Біличе Поле, Біличі, Біскупщина, Бортничі, Борщагівки Братська, Микільська та Михайлівська, Будища, Бусова Гора, Верх­нє, Володимира, Ізяслава–Святослава, Ярослава Міста, Вигурівщина, Видубичі, Вино­градар, Від­радне, Вітряні Гори, Вовча Гора, Волейків, Воскресенка, Голосієве, Гончарі, Горенка, Грушки, Ґалаґани, Нова та Стара Дарниця, Дегтярі, Деміївка, Добрий Шлях, Дорогожичі, Євсейкова Долина, Жуляни, Забайківʼя, Забара, Залізнична Колонія, Замковище, Западинка, Звіринець, Кадетський Гай, Казен­ні Дачі, Караваєві Дачі, Катеринівка, Кинь Ґрусть, Китаєве, Клінічне Містечко, Клов, Княжий Затон, Кожумʼяки, Козине Болото, Коноплянка, Конча-Заспа, Копилів, Копирів Кінець, Корчувате, Крістера Гірка, Кудрявець, Куликове, Куренівка, Липки, Лукʼянівка, Ліски, Лісківщина, Микільська Слобідка, Милославщина, Мишоловка, Мриги Хутір, Наводничі, Нивки, Нижні Сади, Нова Забудова, Новобіличі, Оболонь, Олександрівська Слобідка, Осокорки, Паньківщина, Перед­мостова Слобідка, Печерськ, Пирогів, Під­гірці, Плоське, Пляхова, Поділ, Позняки, Почайна, Предславине, Пріорка, Проневщина, Пуща-Водиця, Рубежівка, Русанівка, Русанівські Сади, Самбурки, Саперне Поле, Святошин, Сирець, Собача Тропа, Совки, Солдатська Слобідка, Соломʼянка, Срібний Кіл, Татарка, Теличка, Теремки, Торговище, Троєщина, Турецьке Містечко, Феофанія, Церковщина, Хрести, Чапаєвка, Червоний Хутір, Черепанова Гора, Чоколівка, Чорна Гора, Чорторий, Ширма, Шполянка, Шулявка, Щекавиця, Яма. К. є чл. і спів­засн. низки між-муніцип. організацій, зокрема Асоц. міст України, Між­держ. союзу міст-героїв, Всесвіт. ліги істор. міст, Конф. столиць причорномор. держав. Від 1987 — асоці­йов. чл. Всесвіт. федерації споріднених міст. Для взаєм. озна­йомле­н­ня з жи­т­тям, історією та культурою, досягне­н­ня кращого взаєморо­зумі­н­ня та дружби між насел., обміну в роз­вʼязан­ні аналог. про­блем, що постають перед міськими органами упр. та організаціями, встановлено дружні звʼязки між К. та містами Тампере (1954), Гельсинкі (1993), Ляйпциґ (1956), Мюнхен (1989), Флоренція (1967), Рим (1999), Братислава (1969), Кіото (1971), Тулуза (1975), Париж (1992), Единбурґ, Оденсе (обидва — 1989), Ухань (1990), Пекін (1993), Сучжоу (2005), Вільнюс, Торонто, Чикаґо (усі — 1991), Анкара, Ві­день, Москва (усі — 1992), Волго­град, С.-Петербург, Улан-Уде (усі — 2001), Махачкала (2004), Будапешт, Кишинів, Преторія (усі — 1993), Гавана, Тал­лінн (обидва — 1994), Єреван (1995), Афіни (1996), Баку, Бішкек, Брюс­сель, Мехіко, Мінськ, Софія (усі — 1997), Астана, Риґа, Сантьяґо-де-Чилі, Ташкент (усі — 1998), Стокгольм, Тбілісі (обидва — 1999), Бразиліа, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айрес, Єрусалим, Лісабон (усі — 2000), Ашґабат, Тріполі (обидва — 2001), Белґрад (2002), Женева (2003), Джакарта, Ліма (обидва — 2005). У рад. період місто від­значено двома орденами Леніна (1954, 1961) і орденом Дружби народів (1982). У 1965 К. удостоєний зва­н­ня «Місто-герой» (із вруче­н­ням медалі «Золота Зірка»). 1982 згідно з концепцією «1500-річчя Києва», яку висунув історик, археолог, академік АН СРСР (РАН) Б. Рибаков, за­проваджено ювілейну медаль «В памʼять 1500-річчя Києва» (станом на 1 січня 1995 нагородж. бл. 780,1 тис. осіб).

Місто лежить на Пн. України (50,5° пн. ш. і 30,6° сх. д.), на межі лісо­степової та мішаних лісів фіз.-геогр. зон, на обох берегах Дніпра (протяжність К. вздовж берега понад 20 км; більшість р-нів — на правому, ін. — Дарниц., Деснян. і Дні­пров. — на лівому), у його серед. течії, нижче впаді­н­ня лівої притоки — Десни. Пн. частина знаходиться на Поліській низовині, пд.-зх. (прав­обережна) — на Придні­провській височині, пд.-сх. (лів­обережна) — на Придні­провській низовині. Поверх­ня прав­обереж. частини — під­вищена платоподібна лесова рівнина, роз­членована ярами та балками, долинами невеликих річок, лів­обереж. — низовин­на алювіал. рівнина. Пере­вище­н­ня від­нос. висот на прав­обереж­жі досягає 100–105 м, на лів­обереж­жі — до 35 м (абсолютні по­значки рівня води у Дні­прі від­носно рівня моря становлять бл. 91,5 м). Характерні форми рельєфу прав­обереж­жя — т. зв. Київ. гори (високий правий берег Дні­пра, який за­ймає від­роги Придні­пров. височини, називають Київ. плато): Печер. під­ня­т­тя (ін. назви: Печер. пагорби, г. Печерська; найбільш під­нята місцевість цієї височини та загалом К. роз­таш. на Липках — г. Левашовська, 196,8 м над р. м., таку ж саму по­значку має ділянка побл. станції метро «Арсенальна»; вис. май­данчика побл. ВР України 195 м), гори Бусова (Бусовиця, 188,8 м), Черепанова (184,9 м), Старокиївська (вис. її пн.-сх. частини — г. Михайлівська — 187,7 м; серед ін. від­рогів — гори Андріївська вис. 167,7 м з пагорбом Уздихальниця та Дитинець вис. 185,1 м, а також гора, яка має назви Дитинка, Киїнка, Киянка, Клинець; досить висока — 193,5 м — місцевість, яка прилягає до г. Старокиївська з Пд., на ній нині — Софій. площа, вул. Ярославів Вал і Рейтарська), Замкова (Киселівка, Флорівська, Флорівка; 169,1 м), Щекавиця (Скавика, Олегівка, Олегова; 172,2 м), Хоревиця (Юрківка, Юровиця, Лиса; 173,5 м), Кудрявська (Кудрявець; 173,7 м), Кирилівська (185,5 м), Вовча (185,2 м), Батиєва (193,7 м), Багринова (170 м), Лиса (156,6 м), Байкова (152,6 м), Чорна (142,5 м), Вітряні гори (найвища їхня точка — 174,4 м), а також яри: Бабин Яр, Смородинський, Кмитів, Протасів, Цимбалів та ін. (див. також Київські печери). Клімат К. помірно континентал., із мʼякою зимою та теплим літом. Середня температура січня –6,0 °С, липня — +19,2 °С. Абсолют. мінімум температури –35 °С, максимум — +40 °С. Середньорічна кількість опадів 550–630 мм, максимум опадів припадає на липень (88 мм), мінімум — на жовтень (35 мм). Узимку в К. утворюється сніг. покрив, середня вис. якого 20 см. Від­носна вологість повітря від 64 % у травні до 85 % у листопаді. Вплив Київського водо­сховища та Канівського водо­сховища зумовлює посиле­н­ня бризової циркуляції, зміни швидкості вітру та кількості атмо­сфер. опадів. Діє гідрол. ст. «Київ», яка по­стійно реєструє рівень дні­пров. води та двічі на добу вимірює її температуру. Пл. водного дзеркала міста 6,7 тис. га (обʼєктів водного господарства — 2,3 тис. га). У межах К. шир. Дні­пра 400–600 м, глиб. 6–12 м; на мілково­д­дях шир. 800–1000 м, глиб. 4–5 м. На його берегах — піщані пляжі. Дні­про утворює числен­ні протоки (Русанівська, Десенка) та затоки (Матвіївська, Гавань, Старик). Протікають також річки Дарниця (заг. довж. 21,1 км, з них на тер. К. 2 км заховано в трубу; на лів­обереж. частині), Сирець (9 км), Віта, Либідь (усі — на прав­обереж. частині К.) з притоками Від­радний (довж. бл. 1 км), Вершинка (1,5 км), Горіхуватка (4 км), Кадетський Гай (1,2 км), Любка (9 км), Мокра (1,8 км), Протасів Яр (1,2 км), Совка (5 км; усі — праві), Ботанічний (1,2 км), Буслівка (2 км), Клов (3,2 км; притік — Хрещатик, 1,4 км), Піщаний (2,5 км), Скоморох (3 км), Ямка (2 км; усі — ліві), які впадають в Дні­про, а також Горенка (12 км) з притокою Котурка (6,5 км) та Нивка (20 км), які впадають в Ірпінь. Дні­про, Котурка, Нивка, Сирець утворюють озера. Є значна кількість озер, які виникли на місці природ. водойм або їхніх заплав унаслідок намив. робіт під час будівництва навколиш. житл. масивів. У К. — бл. 100 озер з пл. понад 1 га. Серед найбільших — Алмазне (ін. назва — Лісове; 162,8 га), Осокорківські (до цієї групи від­носять понад 70 водойм різного роз­міру, зокрема Тягле, 135 га; Мартишів, 90,4 га; Небреж, 44,1 га; Святище, 23,8 га; Під­бірна, 12,3 га; Вʼязки, 4,1 га; Зариваха, 3,5 га), Вилиця (110,1 га), Лукове (Авлукове; 95 га), Заплавне (70,8 га), Редькине (Міністерка; 45,1 га), Опечень-1 (Йор­данське, Нижнє; 15,3 га), -2 (Кирилівське, Верх­нє; 18 га), -3 (Андріївське, Богатирське, Пожежне; 7,7 га), -4 (Лугове, Пташине; 0,8 га), -5 (Опечень, Лугове; 10,7 га), -6 (Мінське, Пташине; 8,2 га), Заспа (17,1 га), Вербне (Дзеркалка; 16,7 га), Райдужне (Радунка, Радуга; 15,5 га), Коник (15,1 га), Видубицьке (15 га), Сонячне (14 га), Тельбин (12,9 га), Відро (12,3 га), Лебедине (12,1 га), Прірва (8,8 га), Вигурівські Середнє (8,7 га), Нижнє (4,9 га) та Верх­нє (4,4 га), Берізка (Лісове, Веселка; 7,9 га), Русанівське (7,8 га), Горащиха (6,4 га), Жандарка (Біле; 5,5 га), Конча (5,4 га), Вовкувата затока, Срібний (обидва — 5,3 га), Бабине (4,6 га), Єрик (4,3 га), Нижній Тельбин (4,2 га), Двірець, Горячка (обидва — 4,1 га), Рибне (3,7 га). На Дні­прі у межах К. — Труханів острів (разом з о-вом Муромець заг. пл. складає бл. 450 га). К. оточений майже суціл. кільцем лісів. На Пн., Пн. Зх. і Зх. (зона мішаних лісів) — хвойні та широколистяні ліси на дерново-підзолистих ґрунтах. У лісо­степ. зоні під широколистяними лісами пере­важають темно-сірі опідзолені, сірі та ясно-сірі лісові ґрунти. У межах міста — значні природні й штучні лісопарки та парки. Території та обʼєкти природно-заповід. фонду: заг.-держ. значе­н­ня — Голосіїв. нац. природ. парк (створ. 2007, площа 4525,52 га), ботан. заказник Лісники, ботан. памʼятка природи Романівське болото, памʼятки садово-парк. мистецтва Володимирська гірка, Голосіївський ліс, Голосіїв. парк ім. М. Рильського, Маріїнський парк, парки «Нивки» (сх. частина) та «Феофанія», Пуща-Водицький лісопарк, Святошинський лісопарк, Сирецький гай, Ботанічний сад ім. М. Гришка Національний, Ботанічний сад ім. О. Фоміна Київського університету, Ботан. сад Нац. університету біо­ресурсів і природокористува­н­ня України (див. Ботанічний сад Національного аграрного університету), Сирецький дендрологічний парк, Київський зоологічний парк; місц. значе­н­ня — заказники Жуків о-в (заповід­ається від 1999, площа 196 га), Лівий берег оз. Конча (1997, 80 га), Муромець-Лопуховате (2002, 217 га; усі — ландшафтні), Березовий гай (2 га), Біла діброва (3 га), Дачне (6 га), Межигірський (5 га), Рибне (4 га; усі — 1978, лісові), О-ви Ольжин і Козачий (470 га), Ур­очище Бобровня (32 га; обидва — 1999, заг.-зоол.), Оз. Вербне (1994, 31 га, іхтіол.), памʼятки природи Багатовікове дерево дуба звичайного (2001, вул. Вишгородська), Бульвар Т. Шевченка (3 га), Вікова липа (вул. Володимирська; обидві — 1972), Вікове дерево акації (про­спект Пере­моги), Вікове дерево груші (вул. Львівська), Вікове дерево клена-явора (вул. Го­спітальна), Вікове дерево туї західної (вул. Львівська), Вікове дерево ясена (вул. І. Мазепи), Віковий велетен. екземпляр тополі чорної (Гідропарк; усі — 1999), Віковий дуб Бай-Бай (Пуща-Водиц. лісництво), Віковий дуб Крістера (вул. Т. Осиповського; обидві — 1997), Вікові дуби (1972, вул. О. Суворова; 1997, вул. М. Кащенка; 1999, побл. залізнич. зупинки Рубежівська), Віковий дуб-красень (1999, вул. Вишгородська), Віковий каштан (1994, вул. Китаєвська), Вікові дерева дуба (Дачне лісництво), Вікові дерева дуба та сосни (Бровар. лісництво; обидві — 1999), Вікові дерева софори японської (1997; вул. Китаєвська), Вікові дуби (1972, вул. Вишгородська; 1997, Гол. астрон. обсерваторія НАНУ), Вікові дуби і липи (провулок Делегатський), Вікові дуби, липи та каштани (вул. Вишгородська), Вікові липи і каштани (Києво-Печер. лавра), Вікові липи, ясени і каштани (вул. Володимирська; усі — 1972), Група вікових дерев берези (вул. Банкова), Група вікових дерев дуба (ур­очище Теремки), Група вікових дерев тополі (вул. Го­спітальна), Група дерев бука лісового (парк Пере­моги; усі — 1999), Група дерев ялини звичайної (1997, Житомир. шосе), Група екзот. дерев платана, ялини, смереки (2001, вул. Хрещатик), дендропарк ім. О. Богомольця (0,75 га), Дуб-довгожитель (вул. В. Геть­мана; обидві — 1999), Дуб-красень (2001, вул. О. Вербицького), Золотоворіт. сквер (1972, 0,6 га), Колекція лісо­знавця Вінтера (1997, 0,3 га), Крістерова гірка (2001, 4,3 га), Лісове ур­очище Крістерів (0,7 га), Платан М. Кащенка (вул. Ю. Мельникова), Природ. обʼєкт цілини (0,5 га; усі — 1997), Старий дубовий гай (1999), Ялиця Крістера (вул. Т. Осиповського; усі — ботан.), Верх­нє озеро-ставок Китаїв. каскаду, Виток р. Либідь, Два водних джерела (Феофанія), Святе цілюще джерело (Голосіїв. ліс; усі — 1999, гідрол.), памʼятки садово-парк. мистецтва Березовий гай (25 га), Кирилів. гай (80 га), Міський сад (10 га), парки «Нивки» (16 га, зх. частина), ім. Т. Шевченка (5 га), Слави (7,3 га), «Аскольдова могила» (20 га), ім. О. Пушкіна (23 га), «Кинь Ґрусть» (8,5 га), Нац. тех. університету України «Київ. політех. ін­ститут» (16 га), «Хрещатий» (11,9 га; усі — 1972), регіон. ландшафтні парки «Дні­провські острови» (2004), «Лиса гора» (1982, 118,75 га), Партизан. слави. Серед ін. парків: у Голосіїв. р-ні (заг. пл. зелених насаджень 1119 га) — «Диск» (2,56 га), «Покол» (73,03 га), «Теремки» (93,28 га); у Дарниц. р-ні (344 га) — ім. Воїнів-афганців (6,45 га), «Позняки» (9,39 га), «Прибережний» (46,4 га), «Привокзальний» (4,75 га), «Таращанець» (3,72 га); у Деснян. р-ні (532 га) — «Броварський» (2,67 га), «Деснянський» (9,67 га), Дружби народів (219,4 га), «Кіото» (15,3 га), «Молодіжний» (9,21 га), «Троєщина» (185,31 га; до його складу входить парк на честь Борців за свободу і незалежність України); у Дні­пров. р-ні (1159 га) — «Аврора» (7,91 га), Гідропарк (181,72 га), «Дні­провський» (476,9 га), Пере­моги (66,09 га); у Оболон. р-ні (676,63 га) — «Наталка» (118 га), «Оболонь» (280,1 га); у Печер. р-ні (384 га) — «Дні­провські кручі» (56,43 га), «Наводницький» (ім. В. Примакова, 13,82 га); у Поділ. р-ні (218,55 га) — «Замкова гора» (9,7 га), «Куренівський» (8,18 га), Моряків (2,82 га); у Святошин. р-ні (320 га) — «Інтернаціональний» (7,25 га), ім. М. Потапова (5,13 га), «Совки» (35,3 га), «Юність» (6,44 га); у Соломʼян. р-ні (264 га) — «Від­радний» (25,92 га), ім. М. Островського (4,11 га), «Олександрівська слобідка» (8,73 га), «Орлятко» (9,65 га), «Протасів Яр» (10,08 га), «Соломʼянський» (46 га), «Супутник» (16,41 га), «Юність» (4,27 га); у Шевченків. р-ні (487 га) — «Бабин Яр» (59,51 га), «Веселка» (6,74 га), «Пейзажна алея» (1,48 га). Остан. часом площа зелених зон стрімко скорочується — від­водиться під забудову, подекуди з поруше­н­ням від­повід. прийнятих норм. Нараховується понад 25 видів рослин, занес. у Червону книгу України. Загалом у місті зареєстровано бл. 140 місць, де зростають вікові дерева; 20 з них уві­йшли до списку пʼятиста найвидатніших дерев України. Най­старіше дерево К. — дуб Ґрюнвальда (800–900 р.) — роз­таш. у Кончі-Заспі, на тер. пансіонату «Жовтень». 2010 цей дуб став першим із 17-ти дерев, нагородж. почес. зва­н­ням «Нац. дерево України». На поч. 1970-х рр. у К. нараховувалося 83 види тварин, занес. у Червону книгу України, з часом, унаслідок збільше­н­ня забудов. територій, їхня кількість зменшилася майже удвічі. У К. гніздиться понад 110 видів птахів, зу­стрічається 48 видів ссавців. Курортні місцевості: Конча-Заспа, Пуща-Водиця. Унаслідок аварії на ЧАЕС 1986 тер. К. за­знала за­брудне­н­ня радіо­актив. елементами. Заг. рівень за­брудне­н­ня повітря у місті є вищим від середнього. Виявлено бл. 30 різноманіт. шкідливих домішок, зокрема діоксид сірки, оксид вуглецю, діоксид азоту, формальдегід. Бл. 90 % усіх шкідливих викидів у атмо­сферу здійснює автомоб. транс­порт. Найза­брудненіше повітря в місцях, які прилягають до автомагістралей і їхніх пере­хресть. У межах К. Дні­про та Десна від­носяться до 3-го класу — «помірно за­бруднені води», а в деяких місцях — до 4-го — «брудні». У досить зношеному стані пере­бувають міські водо­провід­ні та ка­налізац. мережі. Функціонує низка систем для стіч. вод, уведених в екс­плуатацію до 1917. Зношеність осн. фондів Дні­пров. і Деснян. водо­провід. станцій досягає 70 %. Деякі ділянки Київ. системи водопо­стача­н­ня екс­плуатуються від 1872. Майже на 100 % спрацьована Бортниц. станція аерації.

За «Повістю минулих літ», К. заснував полян. князь Кий зі своїми братами Щеком і Хоривом та се­строю Либід­дю (звідси назви гір Щекавиця та Хоревиця, р. Либідь, вул. Щекавицька, Хо- рива, Либідська, ст. метро «Либідська»): «И створиша градъ во имя брата своего старейшаго, и нарекоша имя ему Киевъ». Згідно з археол. даними та писем. джерелами, початок його без­перерв. роз­витку датується 2-ю пол. 5 ст. — 1-ю пол. 6 ст. Осередком роз­шире­н­ня К. була г. Замкова, у 6–7 ст. почали заселятися сусідні з нею під­вище­н­ня. Геогр. й етногр. (зона етніч. порубіж­жя) роз­ташува­н­ня, панівне положе­н­ня на Дні­пров. торг. шляху, схованому від степів широкою смугою лісів, сприяло висунен­ню його на роль політ. центру Серед. Подні­провʼя. На тер. остан­нього на­прикінці 8 — на поч. 9 ст. унаслідок обʼ­єд­на­н­ня племен полян, сіверян, древлян, частково дреговичів і кривичів склалося ран­ньодерж. утворе­н­ня Руська земля (Русь; див. Давньоруської народності концепція). До цього часу належить літописна згадка про К. як про «матір міст руських». На поч. 9 ст. ви­значилися осн. риси міської структури: дитинця на г. Старокиївська, де зосереджувалися помешка­н­ня князів, бояр, замож. дружин­ників, жерців, та торг.-ремісн. посаду між під­ніж­жям гір і Дні­пром — Подолу. Окрім зруб. і каркасно-стовп. споруд, князів. частина мала й камʼяні будинки. Про могутність Київ. Русі свідчать вдалі військ. походи проти Візантії, що завершилися під­писа­н­ням вигідних для К. договорів 860 і 874. У «Повісті минулих літ», оповід­аючи про договір великого князя київського Ігоря Старого з Візантією 944, автор згадує церкву св. пророка Іллі (див. Іл­лінська церква), яка діяла на Подолі. На­прикінці 9 — на поч. 10 ст. у К. княжив Олег, у тому ж століт­ті пізніше — Ольга та Святослав. Княгиня Ольга завʼязала взаємини з Зх. Європою, коли 959 від­правила послів до нім. короля От­тона І. К. мав широкі між­нар. звʼязки й з країнами Араб. Сходу та Скандинавією. Важливим етапом в історії Київ. Русі та її столиці було князюва­н­ня Володимира Великого (980–1015). Під час його правлі­н­ня Русь прийняла християнство, роз­будовано т. зв. Верх­нє Місто, зведено гол. храм держави — Десятин­ну церкву. Для зміцне­н­ня військ.-політ. і екон. могутності держави та роз­витку К. багато зробив великий князь київський Ярослав Мудрий (1019–54). При ньому міське будівництво в К. велося, як і раніше, у Верх. Місті. У системі кріпос. стін Міста Ярослава було троє воріт, зокрема й парадні — Золоті ворота. Композиц. центром нового архіт. ансамблю став Софійський собор, зведений бл. 1037. Довкола нього роз­ташовувалися церкви св. Ірини (див. Ірининський стовп) і св. Георгія, а також камʼяні палаци. У на­ступні столі­т­тя інтенсивна роз­будова Верх. К. велася у межах міста Ізяслава–Святополка. Центром нового архіт. ансамблю був Свято-Михайлів. Золотоверхий собор (див. Київський Свято-Михайлівський чоловічий монастир УПЦ КП), який мистецтвом внутр. оздобле­н­ня не по­ступався Софійському. У 12–13 ст. пл. Подолу складала 200 га. Довкола торговища там стояли Пирогоща (див. Успі­н­ня Богородиці Пирогощі церква), Борисогліб. і Михайлів. церкви. З Пн. Зх. від Міста Ярослава роз­кинувся ще один р-н К. — Копирів Кінець, який за­ймав пл. бл. 40 га. Довкола центр. міського ядра роз­ташовувалися Кирилів. (див. Кирилівська лікарня, Кирилівська церква), Клов., Печер. (від 1598 — лавра; див. Києво-Печерська Свято-Успенська лавра, Успенський собор), Видубиц. (див. Видубицький Свято-Михайлівський чоловічий монастир УПЦ КП) монастирі, князів. села Берестове та Предславине, ур­очища Дорогожичі й Угорське, що складали його невід­ʼємну частину. У 10–13 ст. працювали ремісники понад 60-ти спеціальностей. На поч. 11 ст. функціонувало 8 ринків, зокрема «Бабин торжок» побл. Десятин. церкви та «Торговище» на Подолі. Екон. основу міста складало й с.-г. виробництво. Через К. проходив шлях «із варягів у греки», або «грецький», який звʼязував його з чорномор. і балт. ринками, до країн Центр. і Зх. Європи вів шлях К.–Галич–Прага–Реґенсбурґ (Баварія), на Кавказ — Залоз. шлях. Київ. купці вивозили на ринки Візантії, Чехії, Польщі, Англії, Кавказу, Скандинавії хутро, шкіри, мед, віск, хліб, деякі ремісн. вироби. До К. прибували купці з усіх земель Русі, є свідче­н­ня про торгівлю візант. і зх.-європ. купців. Велику роль ві­ді­гравав К. у культур. житті Русі. Високого рівня досягли писемність та освіта, були поширені школи грамоти, при церквах і монастирях діяли б-ки. Книгозбірня Софій. собору (б-ка Ярослава Мудрого) налічувала бл. 950 томів. Б-кою Печер. монастиря користувалися літописці Іоанн, Никон і Нестор. Ві­домо понад 100 списків систематиз. зб. правових норм «Руська Правда», вміщених у літописах, кормчих книгах, «Мірилі праведному» та ін. рукопис. джерелах 13–18 ст. Вважають, що її первіс. текст склав Ярослав Мудрий. Від серед. 10 ст. до 20-х рр. 13 ст. місц. київ. монум. будівництво по­ступово набуло нац. ознак. Збереглися імена двох видат. тогочас. майстрів: іконописця Алімпія, який працював у 12 ст. у Печер. монастирі, й арх. Петра Милонега, з імʼям якого повʼязане будівництво 1199–1200 гідротех. споруди довкола Михайлів. церкви Видубиц. монастиря. Давній К. у часи свого найвищого роз­витку мав пл. бл. 400 га, а кількість його насел. сягала 50 тис. (за ін. даними — 100 тис.) осіб. 1236 на Сх. Європу напали монголо-татар. війська на чолі з онуком Чингісхана — ханом Батиєм. 1237–38 вони захопили багато міст Пн.-Сх. Русі, 1239 — Пере­яслав і Чернігів, 1240 — К. (уперше монголо-татари вторглися на Русь 1233, на р. Калка, викори­ставши не­узгодженість дій уділ. князів, роз­били обʼ­єд­нане військо русичів і половців). Згодом захопили Волин. і Галиц. землі, потім — Польщу, Закарп. Русь, Угорщину та Чехію. У липні 1241 у Моравії монголо-татар. військо, виснажене чотириріч. війною з Руссю, за­знало поразки.

А. І. Шушківський

Не­зважаючи на спустоше­н­ня та руйнува­н­ня під час монголо-татар. навали 1240, К. продовжував ві­ді­гравати помітну роль у політ. житті Сх. Європи. Хоча чисельність його мешканців різко зменшилася, проте всі гол. істор. р-ни (Верх­нє Місто, Поділ, Замкова Гора, Печерськ, Берестове, Клов, Видубичі тощо) були заселені. У 2-й пол. 14 ст. Замкова Гора пере­творилася на дитинець міста. Осн. кількість жит. у той час зосереджувалася на Подолі, де роз­ташовувався міський собор Успі­н­ня Богородиці, торг. центр, а згодом збудовано магістрат з ратушею. Гол. причиною по­ступової руйнації більшості вцілілих 1240 споруд став брак коштів на їхнє утримува­н­ня. Вціліли лише окремі храми: Софій., Успен., Видубиц., Михайлів. Золотоверхий, Кирилів. собори, церква Успі­н­ня. Знач. руйнувань К. за­знав також 1399, 1416, 1482. За традицією, К. продовжували вважати столич. містом, гол. містом Русі його називали європ. королі та хани Золотої Орди. 1243 Батий пере­дав К. владимир. князю Ярославу Всеволодичу саме як символ старшинства на Русі, з тих же міркувань 1249 — сину Ярослава Всеволодича — новгород. князю Олександру Невському. Вірогідно, до кін. 13 ст. у К. правили намісники. Чіткої інформації про київ. князів до 1-ї третини 14 ст. у писем. джерелах не зафіксовано. Важливий фактор, що ви­значав провід­ну роль К. на Русі, — митрополича кафедра. 1250–82 її за­ймав Кирило, 1283–1304 — Максим. У К. від­бувалися заг.-руські собори ієрархів (1273, 1284), на­ставлялися єпис­копи в різні князівства: 1273 — Серапіон на Владимир, 1274 — Климент на Новгород Великий, 1288 — Яків на Владимир, Суздаль і Нижній Новгород, 1289 — Тарасій на Ростов, а Андрій на Твер (нині усі — міста в РФ). 1300 хан То­хтой пере­вів митрополію до Владимира на Клязьмі, однак ще довго залишалася традиція й пізніше висвячувати митрополитів всія Русі в Софій. соборі. 1246 і 1247 через К. про­їжджав Плано Карпіні, який очолював за доруче­н­ням Папи Римського Інокентія ІV дипломат. місію до Монголії. Збереглися його свідче­н­ня про пере­бува­н­ня у К. купців з Кон­стантинополя (нині Стамбул), Акри (нині м. Акка, Ізраїль), Венеції, Ґенуї, Пізи (нині усі — міста в Італії), Австрії та Сілезії. Зна­йдено скарб сх. монет цього ж часу. 1262 створ. Київ. кормчу книгу, яка стала прототипом Волин., Рязан. та ін. кормчих книг. 1331–62 літописи згадують про князя Федора, який діяв разом з «баскаком Татарским». Бл. 1362 мирним шляхом, за договорами, які лишали все «по старовині», К. уві­йшов до складу Великого князівства Литовського. Його князем став Володимир Ольґердович, який провадив незалежну політику, карбував власну монету. 1394 його замінили на князя Скирґайла Ольґердовича. Після смерті остан­нього встановлено намісництво. На­прикінці 14 — на поч. 15 ст. у К. проводили пере­говори великий князь литовський Вітовт, король польський і верхов. князь литовський Владислав II Яґайло, великий князь московський Василій Дмитрович, митрополити Ки­пріян, Фотій, Григорій (Цамблак), хан Тохтамиш. Спираючись на К., Вітовт роз­почав на­ступ на Золоту Орду, але потерпів поразку 1399 біля р. Ворскла. Хан Тимур-Кутлук оточив тоді К., але не здобув його, отримавши від киян викуп. 1416 місто (крім замку) зруйнували війська золотоордин. еміра Едиґея. Після смерті Вітовта 1430 К. ві­ді­гравав важливу роль у «руській партії» великого князя литовського Свидриґайла. Кияни брали активну участь у боротьбі з литов. центром. 1436 київ. воєвода Юрша роз­бив побл. К. литов. війська. Від кін. 14 ст. у списках париз. Сорбон­ни та ін. європ. університетів зʼявилися імена студентів з К., бл. 1436 за­значений перший д-р «рутен. нації з К.» — Іван Тинкевич. 1440 від­новлено Київ. князівство на чолі з князем Олельком Володимировичем. 1455–70 у К. князював Семен Олелькович. Обидва князі користувалися авторитетом, мали династичні звʼязки з великими моск. і твер. князями, молдов. господарем Стефаном III Великим. Час їхнього правлі­н­ня став для К. періодом роз­витку: здійснено ремонт Успен. собору та ін. церков, створ. камʼяні барельєфи із зображе­н­ням Оранти, а також виконано нові редакції «Києво-Печерського патерика» та ін. писем. творів. К. залишався важливим центром внутр. та між­нар. торгівлі. Через місто транзитом ішло багато товарів зі Сходу, Європи, Московії тощо. Цьому сприяло, зокрема, те, що без­пеку караванам, які пере­міщувалися через укр. землі, литов. влада гарантувала лише в тому випадку, коли їхні маршрути проходили через К. Місто було потенц. центром обʼ­єд­на­н­ня руських земель, що входили до складу Великого князівства Литовського, тому після смерті Семена Олельковича литов. влада пере­творила князівство на воєводство. Спроба киян не допустити воєводу М. Ґаштовта, змова князів 1481 на чолі з князем Михайлом Олельковичем і пов­ста­н­ня князя М. Глинського 1508 завершилися невдачею. На­прикінці 15 ст. роз­почався занепад К., зумовлений заг. кризою Великого князівства Литовського — його не­здатністю організувати захист під­влад. земель від нападів крим. татар. 1482 війська хана Менґлі-Ґірея І захопили та спалили К., пограбували Софій. собор (пізніше золотий дискос і потір Менґлі-Ґірей І подарував великому князю московському Івану ІІІ Васильовичу). Протягом майже столі­т­тя зруйновано більшість храмів міста. У 1490-х pp. К. отримав Маґдебур. право, хоча й досить обмежене. Водночас литов. влада за­охочувала заселе­н­ня К. і намагалася зробити його міщан своїми союзниками. Остан­ні звільнялися від упр. та суду великокнязів. намісників; мали право обиратися чл. магістрату (бурмистрами, райцями, лавниками; війта при­значала влада з 4-х канд., яких висували міщани). Проте, як свідчать числен­ні скарги міщан на поруше­н­ня їхніх прав, воєводи чинили в К. сваві­л­ля. Київ. ремісники обʼ­єд­нувалися у цехи. Криза Литов. держави завершилася Люблін. унією 1569, згідно з якою К. потрапив під без­посередню владу Корони Польської. Не­зважаючи на тиск з боку польс. феодалів і Катол. Церкви, наявність кількох юридик (магістрат., замк., «біскупщини» — катол. єпис­копа, православ. монастирів), у цей час від­бувалося екон. під­несе­н­ня міста. Багато хто з киян, незадоволених своїм становищем, брав активну участь у пов­ста­н­нях, які очолювали К. Косинський (1591–93), С. Наливайко (1594–96), Т. Федорович (Трясило; 1630), Б. Кизим (1637) та Я. Острянин (1638). Після прийня­т­тя Берестей. церк. унії 1596 ліквідовано православну Київ. митрополію. 1615, коли було засн. Київ. Богоявлен. братство (див. Київський Братський Богоявленський монастир), К. став гол. центром боротьби проти унії. Братство під­тримав геть­ман П. Конашевич-Сагайдачний — він вступив у нього з усім Військом Запорозьким і зробив значну пожертву. 1620 православну митрополію від­новлено на чолі з Іовом (Борецьким). Велику роль ві­ді­гравала брат. школа, яка після обʼ­єд­на­н­ня з лаврською пере­творилася на Київ. колегіум (від 1701 — академія; див. «Києво-Могилянська академія» Національний університет, Київська духовна академія, Київська духовна академія і семінарія УПЦ МП і Київська православна богословська академія УПЦ КП), з якого ви­йшла значна кількість видат. держ. і церк. діячів, учених, письмен­ників, художників, композиторів. 1615 у Києво-Печер. лаврі від­крито першу друкарню. За митрополита Петра Могили активно роз­вивалася культура, від­ремонтовано давні архіт. споруди. Насел. міста в той час сягало 10–15 тис. осіб. Під час Визв. війни українського народу в серед. 17 ст. К. був звільнений з-під влади Речі Посполитої, 23 грудня (за старим стилем) 1648 кияни урочисто зу­стрічали Б. Хмельницького. К. став столич. містом, центром Київ. полку (1708 пере­несений у Козелець, нині смт Черніг. обл.). 1651 військо литов. князя Я. Радзивіл­ла спалило Поділ. Після 1654 К. опинився у складі Геть­манщини під протекторатом Рос. держави (за Андрусів. пере­мирʼям 1667 — на 2 р., за «Вічним миром» 1686 — остаточно). До магістрат. влади додалися влада геть­мана та моск. воєвод. У Верх. Місті роз­міщувався рос. гарнізон. На старих валах 11 ст. роз­почато будівництво нового Попереч. валу. У звʼязку з турец. за­грозою на­прикінці 1670-х pp. споруджено фортецю на Печерську. Через війни й епідемії кількість мешканців міста час від часу зменшувалася, однак швидко від­новлювалася й зро­стала за рахунок пере­селенців з ін. земель. 1686–87 Київ. митрополію пере­підпорядковано Моск. патріархату. На­прикінці 17 — на поч. 18 ст. місто стрімко роз­будовувалося. За геть­мана І. Мазепи споруджено низку муров. споруд у стилі укр. бароко на Печерську, Подолі, у Верх. Місті. 1706 на Печерську роз­почато зведе­н­ня нової Київської фортеці. 1708 К. став губерн. містом (див. Київська губернія). Ці зміни мало вплинули на структуру міста, воно, як і раніше, складалося з 3-х частин: Подолу, Печерська та Старого Міста. Кожна з цих частин пере­бувала під кількома владами — губерн., геть­ман., полковою, магістрат., різних монастирів, що певною мірою гальмувало роз­виток міста. 1737 скасовано під­леглість К. геть­ману. Від серед. 18 ст. дедалі більше повноважень пере­бирала на себе губернатор. влада. Після ліквідації геть­манства (1764) та введе­н­ня нового міського положе­н­ня (1785) у К. управляли заг. та ше­стигласна міські думи, які повністю залежали від губернатора. На­прикінці 1781 утвор. Київ. намісництво на чолі з генерал-губернатором П. Румʼянцевим-Задунайським, що й стало вирішал. кроком до ліквідації полк. устрою. Натомість магістрат втратив реал. владні функції. 1796 К. знову став губерн. містом. Упродовж 18 ст. новими спорудами поповнилися ансамблі Софій., Михайлів., Брат., Видубиц. монастирів і Лаври, зведено Андріївську церкву (1747–62, арх. Ф.-Б. Растрел­лі), поділ. церкви, низку цивіл. споруд. На­прикінці 18 ст. у К. проживало бл. 19 тис. осіб.

Г. Ю. Івакін

1797, після інкорпорації до складу Рос. імперії земель Прав­обереж. України (скори­ставшись з ослабле­н­ня Польщі, сусідні Австрія, Прус­сія і Росія здійснили 1772, 1793, 1795 три її поділи), К. став центром не лише оновленої Київ. губ., кордони якої змістилися на Зх., а й усього Пд.-Зх. краю (до його складу входили також Подільська губернія та Волинська губернія; 1832 ці 3 губернії обʼ­єд­нано у Київ. генерал-губернаторство). Того ж року з м. Дубно (нині Рівнен. обл.) пере­ведено контракт. зʼ­їзди (перші контракти укладено 15 січня 1798 і від­тоді Київ. контракт. ярмарок проводився регулярно; до 1775 контракт. ярмарок діяв у Львові), що спричинило пере­творе­н­ня К. у знач. торг.-комунікац. центр. Царський уряд намагався створити в київ. регіоні могутню військ. інфра­структуру, тому в 1830–60-х pp. побудував тут нову Київ. фортецю (як і споруджена у 18 ст. стара фортеця, вона ніколи не використовувалася у бо­йових діях). Після пожежі 1811 на Подолі, що майже повністю його знищила, забудову цього р-ну почали вести за планом, що перед­бачав ліквідацію радіал. системи роз­міще­н­ня вулиць і прокла­да­н­ня нових вулиць, які б утворювали правил. квадрати навколо композиц. центру — Контракт. площі. 1837 затв. генплан забудови всього міста. Згідно з цим планом почали прокладати нові вуличні магістралі. На поч. 19 ст. в межі міста вві­йшов Сирець; у серед. столі­т­тя активно заселялася долина Либіді з навколиш. місцевостями Батиєва Гора, Байкове й Либід. частина, а також Лукʼянівка і Татарка. Тоді ж до складу міста включено села Куренівка та Пріорка. Швидка забудова К. спричинила ви­окремле­н­ня двох нових його частин — Двірцевої (Липки) та Либідської (Нова Забудова). Для промисловості міста це був час пере­орієнтації з мануфактур і ремісн. майстерень на під­приємства фабрично-завод. типу, найбільшими серед яких стали «Арсенал», Гол. залізничні майстерні, Пд.-рос. маш.-буд. завод (нині «Ленінська кузня»), Київ. маш.-буд. і котел. завод Я. Гретера та Й. Криванека (нині «Більшовик»). На­прикінці 19 ст. у місті працювало бл. 125 пром. під­приємств. Унаслідок за­провадже­н­ня пароплавства на Дні­прі та спорудже­н­ня в 1860–70-х pp. залізниць Курськ (нині місто в РФ)–К. і К.–Балта (нині місто Одес. обл.) К. пере­творився на великий транс­порт. вузол. Роз­виткові торгівлі сприяло від­кри­т­тя 1869 товар. біржі, а також будівництво нової гавані. 1892 у К. зʼявився перший у Рос. імперії трамвай, 1902–05 побудовано фунікулер (арх. О. Баришников, М. Пʼятницький). Пром-сть міста обслуговувала пере­важно транс­порт­ні під­приємства, цукр. заводи та місц. с. госп-во. Засн. 1887 у К. Цукро­пром. синдикат став першою в Рос. імперії капіталіст. монополією. У 19 ст., як і в попередні віки, К. був місцем паломництва для віруючих усього сх.-словʼян. світу. Сюди прибували, пере­важно пішки, сотні тисяч прочан. Лавра (одна з двох, що діяли на території України) ві­ді­гравала роль не лише центру православʼя, а й культ.-осв. осередку. Значе­н­ня К. як культ. центру зро­стало в міру створе­н­ня в ньому елітар. освіт. і мист. ін­ституцій. 1809 і 1834 від­крито 2 чол. гімназії, 1834 — Університет св. Володимира (нині Київський національний університет ім. Т. Шевченка), 1838 — Ін­ститут шляхет. дівчат, 1852 — Володимир. кадет. корпус, 1878 — Вищі жін. курси, 1898 — Політех. ін­ститут (нині «Київський політехнічний ін­ститут» Національний технічний університет України). 1835 засн. Тимчас. комітет для дослідж. старожитностей, 1843 — Тимчас. комісію для роз­бору давніх актів у К. (див. Архео­графічні комісії), 1850 — Комісію для опису губерній Київ. навч. округу, 1873 — Пд.-Зх. від­діл Рос. геогр. товариства, Історичне товариство Нестора-літописця. 1817 закінчено будівництво Контракт. дому, 1828 — Гостин. двору. 1867 від­крився по­стій. Опер. театр, для якого 1901 за проектом В. Шретера споруджено нове приміще­н­ня (нині Опера України ім. Т. Шевченка Національна). 1904 офіційно від­критий (існував від 1899 як археол. ви­ставка) Київ. худож.-пром. і наук. музей (див. Історії України Національний музей і Художній музей України Національний). Від 1904 функціонувала муз.-драм. школа М. Лисенка. 1901 Київську рисувальну школу, що діяла від 1875, пере­творено на Художнє училище. 1907 у приміщен­ні Троїц. нар. дому (1901–02, арх. В. Осьмак, Г. Антоновський) почав працювати перший стаціонар. укр. театр. По­ступово від­бувалося зли­т­тя в єдине ціле 3-х істор. частин К. — Верх. Міста, Подолу, Печерська. 1864 тер. міста була 45,8, 1881 — 46,8, 1894 — 48,6, 1904 — 64,3 км², після при­єд­на­н­ня Соломʼянки, Батиєвої Гори, Протасового Яру, Шулявки, Караваєвих Дач вона зросла майже вдвічі та 1911 становила 123,4 км². Кількість насел. 1835 складала бл. 36,5 тис., 1845 — 50 тис., 1856 — 56 тис., 1864 — 68,4 тис., 1874 — 127,3 тис., 1884 — 154,5 тис., 1897 — 247,7 тис., 1905 — 450 тис., 1907 — 404 тис., 1909 — 468 тис., 1912 — 442 тис., 1913 — 595 тис., 1914 — 626,3 тис., 1917 — 430,5 тис., 1918 — 467,6 тис., 1919 — 544 тис., 1920 — 366 тис. осіб. Усупереч актив. намага­н­ням царизму пере­творити К. у форпост свого впливу на Пд. Зх. Рос. імперії, в місті існували різні форми опозиційності. У 1820-х pp. К. був одним із важливих центрів декабрист., у 1830-х pp. — польс. нац.-визв. рухів. 1846 створ. першу нелегал. політ. організацію з вираз. укр. нац. орієнтацією — Кирило-Мефодіїв. товариство. У 1860-х pp. К. став осередком громадів., у 1870-х рр. — народниц. рухів. У робітн. середовищі знач. вплив мали рос. соціал-демократи. На поч. 20 ст. оформлено кілька укр. нац. партій і між­парт. блок укр. ліберал. діячів — Товариство українських по­ступовців. Активно діяло Київ. товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Складна взаємодія різноспрямов. політ. інтересів, пере­хід у політ. стадію нац.-визв. руху, активізація ліворадикал. політ. течій зумовили значну напругу рев. потрясінь 1917–21. У ході революції, що почалася в лютому 1917 у Петро­граді (нині С.-Петербург) і швидко охопила всі пром. центри та сільс. периферію європ. частини Рос. імперії, К. став епіцентром подій першого року Визвольних змагань 1917–21. Сформована в місті у березні 1917 Українська Центральна Рада створила перший у 20 ст. укр. нац. уряд — Генеральний секретаріат, ви­ступила із 4-ма універсалами (див. Універсали Української Центральної Ради), проголосила в листопаді 1917 Українську Народну Республіку, а в січні 1918 — незалежну, суверен­ну Україну. Проте УЦР не мала в К. міцної соц. опори. У ході зброй. на­ступу на К. більшовики спиралися на під­тримку знач. частини робітників (див. Київське (Січневе) збройне пов­ста­н­ня 1918). УЦР по­просила допомогу в країн Четверт. союзу й у квітні 1918 до К. вві­йшли нім. війська. Внаслідок пере­вороту місто стало столицею Української Держави, очолюваної геть­маном П. Скоропадським. Коли 22 січня 1919 Директорія Української Народної Республіки, що повалила геть­ман. режим, проголосила на Софій. площі Акт злуки УНР і ЗУНР, К. став столицею собор. України. Однак вже через 2 тижні Директорія виїхала з нього під тиском на­ступаючих більшов. військ. 31 серпня того ж року більшовики по­ступилися владою денікінцям (див. А. Денікін та Денікінщина), у грудні знову повернулися. Від 6 до 12 червня 1920 К. контролювали Армія Української Народної Республіки та союзні польс. війська, після їхнього від­ступу остаточно утвердилася більшов. влада. Згідно з по­становою ВУЦВК від 3 березня 1925 ліквідовано Київ. губ. Водночас 1923–30 К. був центром Київської округи; від 1932 — обл. центр. Від червня 1934 К. — столиця УСРР (від 1936 — УРСР). Упродовж між­воєн. років К. за­знав істот. модернізації. У 1920–30-х pp. збуд. Київ. рай. електро­станцію, суднобуд. верф, Дарницький вагоноремонтний завод, комбінат хім. волокна (нині «Київхімволокно»), найбільшу на той час у СРСР кінофабрику (забезпечувала бл. половини рад. кіновиробництва; нині Кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка Національна), за­проваджено автобус. і тролейбус. рухи, від­крито аеропорт і введено в дію першу АТС. 1923 на схилах г. Черепанова від­крито «Червоний стадіон», 1936 на його місці за проектом арх. М. Гречини роз­почато спорудже­н­ня респ. спорт. комплексу «Центр. стадіон». Його від­кри­т­тя запланували на 22 червня 1941, однак через напад нацист. Німеч­чини це здійснили рівно через 5 р. — 22 червня 1945 (нині «Олімпійський» Національний спортивний комплекс; рекон­струкції: 1966–67, 1978–80 та 2008–11; на ньому проходили матчі: за Суперкубок УЄФА 1975, 7 — у рамках футбол. турніру Олімпійських ігор 1980, 5, серед них і фінал., — чемпіонату Європи з футболу 2012). У цей час зведено низку адм. будівель, зокрема 1936–38 — ВР (арх. В. Заболотний) та РНК (нині КМ; арх. І. Фомін). До міської мережі влилися села Берковець, Биківня, Воскресенка, Мишоловка, Осокорки, Совки, Стара та Нова Дарниці. Водночас за наказом тогочас. влади знищено значну кількість без­цін. культових памʼяток, зокрема Богоявлен. (зведений 1690–93), Військ. Микіл. (1690–96), Свято-Михайлів. Золотоверхий (1108–14, від­будовано 1999) собори, Благовіщен. (1885–87, стояла на місці сучас. ліцею № 21 на вул. П. Саксаганського), Борисогліб. (1692, Поділ), Василів. (Трьохсвятительська, 1183), Вознесі­н­ня (1863–70, Лукʼянівка), Володимиро-Либід. (св. рівно­апостол. князя Володимира, 1835, Нова Забудова), Володимир. ікони Божої Матері (1900, Феофанія), Воскресі­н­ня (1670, Поділ), Всіх Святих (1782, Щекавиця), Георгіїв. (1744–52, Старе Місто), Дивізійну (1895, Сирець), Іллін. (1908–14, Паньківщина), Іоан­на Златоуста (Залізна, 1871, Євр. Базар), Катеринин. (1739–41, див. Київський Свято-Катерининський Греко-Синайський чоловічий монастир), Костянтина і Єлени (Дмитрівська, 1730-і рр., Поділ), Марії-Маґдалини (1885–87, Шулявка), Микол. (1880, Микіл. Слобідка), Миколи Йор­данського (19 ст., Поділ), Олександра Невського (1889–90, Маріїн. парк, нині на її місці могила та памʼятник М. Ватутіну; 1891–93, Ґалаґани), Ольгин. (1837–39, Печерськ), Петропавлів. (1610, Поділ), Різдва Івана Предтечі (1866, Звіринець), Різдва Христового (1809–14, Поділ, від­творено 2005), Свято-Троїц. (1854–59, Замкова Гора), Федора Освяченого (1871–74, Лукʼянівка), Хрестовоздвижен. (1821, Пирогів), Чуда архангела Михаїла (1802–03) церкви, Благовіщен. церкву-дзвіницю Кирилів. монастиря (1748–60). Руйнува­н­ня храмів су­проводжувалося фіз. винищува­н­ням або засла­н­ням духовенства. Ліквідовано істор. похова­н­ня на Аскольдовій могилі, зникло чимало ін. видат. поховань. За­знала масових ре­пресій також і укр. інтелігенція міста. Тоді ж на честь комуніст. діячів пере­йменовано низку вулиць і площ, їм встановлено значну кількість памʼятників. 1923 пл. міста складала 440, 1940 — 680 км², 1923 мешкало 413 тис., 1924 — 419,6 тис., 1926 — 513 тис., 1930 — 578 тис., 1939 — 847 тис., 1940 — 930 тис. осіб. 1917 у К. було 5 р-нів: Міський, Ново­строєн., Печер., Поділ., Шуляв.; 1921 — 6 р-нів: Деміїв. (1924 скасований), Поділ. (від 1934 — Петрів.), Слобід., Соломʼян. (обидва 1925 скасовані), Центр. (від 1924 — Ленін.), Шуляв. (від 1923 — ім. Х. Раковського, від 1927 — Жовтн.). 1933 створ. Кагановиц. і Сталін., 1935 — Дарниц., 1936 — Кіров., 1937 — Молотов., 1938 — Залізничний. Трагедією для К. стала 2-а світова війна. Уже 11 липня 1941 гітлерів. війська ви­йшли до р. Ірпінь і почали бої за К. Оборона тривала понад 2 місяці (див. Київська оборон­на операція 1941) і ві­діграла істотну роль у зриві гітлерів. планів «бліцкриґу». У ніч на 19 вересня від­ступаючі рад. війська пі­дірвали електро­станції, станції водогону, заводи, мости через Дні­про. Органи НКВС замінували більшу частину Хрещатика та ін. важливі будівлі К. 24 вересня сталася низка вибухів, почалася пожежа на Хрещатику та в прилеглих кварталах. Попри намага­н­ня нім. військовиків локалізувати пожежі, старий Хрещатик майже повністю зруйновано, зокрема й будинок Київ. думи та готель «Національ». 3 листопада пі­дірвано Успен. собор (від­будовано 2000) Києво-Печер. лаври. Нім. сапери роз­мінували Музей Леніна (нині Будинок учителя; збуд. 1909–11 за проектом П. Альошина як Пед. музей; скульптурне оздобле­н­ня І. Дітриха та В. Козлова) та багато ін. будівель. Від вибухів і пожежі загинуло бл. 300 німців. Під час окупації (19 вересня 1941 — 6 листопада 1943) гітлерівці знищили у К. понад 200 тис. осіб, а понад 100 тис. вивезли на примус. роботи в Німеч­чину. На Дарниці та Сирці створ. табори для військовополонених, де загинуло від­повід­но бл. 75 тис. і 25 тис. рад. військовиків (див. Дарницький табір військовополонених). Місцем масових роз­стрілів киян став Бабин Яр, лише протягом 29–30 вересня там вбито понад 56 тис. євреїв, а загалом за час окупації — понад 100 тис. євреїв, українців, росіян, циган та пред­ставників ін. національностей. Організовано 11 рай. управ: Бог­данів., Володимир., Дарниц., Залізнична, Куренів., Печер., Поділ., Святошин., Софіїв., Шевченків., Ярославська. Восени 1943 у місті зареєстровано 180 тис. мешканців. К. був осередком руху Опору гітлерів. окупантам. Рад. під­пільники організовували акти саботажу на під­приємствах, видавали листівки, пропагандист. брошури, вели роз­відув. роботу. Київ. міський штаб із керівництва диверсійно-під­рив. діяльністю очолював партизан. рух на тер. Київщини. Багатьох киян за під­піл. роботу від­значено нагородами, П. Буйко, І. Кудря, В. Кудряшов і О. Пироговський посмертно удостоєні зва­н­ня Героя Рад. Союзу, Т. Маркус — Героя України. У місті також діяло під­пі­л­ля ОУН на чолі з О. Ольжичем, І. Рогачем, О. Телігою та ін. У листопаді 1943 в результаті 10-ден­ної Київської на­ступальної операції 1943, здійсненої військами Першого Українського фронту під командува­н­ням генерала армії М. Ватутіна та під­триманої діями місц. партизанів, К. визволено. На ознаменува­н­ня цієї пере­моги 55-ти зʼ­єд­на­н­ням і частинам присвоєно найменува­н­ня Київських. За мужність і героїзм, виявлені у боях під час 2-ї світової війни, зва­н­ням Героя Рад. Союзу від­значено 46 киян, зокрема М. Зубанєва, Б. Колесника, П. Отрошка, М. Семенцова, В. Ульянова, О. Фурманова. 1961 засн. медаль «За оборону Києва». У воєн­ні роки зруйновано бл. 900 будинків держ. і громад. установ, 1,7 тис. комунал. будинків житл. пл. понад 1 млн м², 3,6 тис. приват. будинків. Від­будова житл. і пром. господарства майже вщент зруйнованого К. в повоєн­ні роки здійснювалася паралельно. Вже 1949 пром-сть міста досягла довоєн. рівня. Особливо швидкими темпами роз­вивалися галузі хім. промисловості, промисловості буд. матеріалів, машинобудува­н­ня та металооб­робки. 1951 почав роботу телевіз. центр. 1960 стали до ладу перші станції Київського метрополітену. 1957 у межі К. уві­йшли Пирогів, Чапаєвка, 1965–66 — Біличі, Микіл. Борщагівка. Зводилися нові житл. масиви на лівому березі — Русанівка, Березняки, Воскресенка, Лів­обереж., Комсомол., Лісовий, Райдужний, згодом — Вигурівщина-Троєщина, Харківський, Осокорки, Позняки. Споруджено багатоповерх. готелі «Москва» (нині «Україна»; 16 поверхів, 1959–66, арх. А. Добровольський, Б. При­ймак, В. Созанський, А. Милецький, А. Косенко), «Либідь» (17 поверхів, 1970, арх. Н. Чмутіна, А. Анищенко, О. Стукалов, Ю. Чеканюк), «Славутич» (16 поверхів, 1966–72, арх. В. Ладний, Г. Кульчицький), «Київ» (20 поверхів, 1973, арх. І. Іванов), «Русь» (21 поверх, 1976–79, арх. С. Па­вловський, М. Гречина, А. Сенцова), «Турист» (26 поверхів, 1980-і рр.). Динамічно роз­вивався наук. потенціал К., роз­ширювалася мережа ВНЗів, культур. осередків і музеїв. У післявоєн­ні роки К. й надалі залишався центром роз­витку укр. нац. культури. Проте вже 1946 моск. влада почала нову хвилю ідеол. чисток, які проявилися у декількох по­становах ЦК КПУ. «Хрущов. від­лига» викликала посилену активність пред­ставників твор. інтелігенції: у К. дебютували письмен­ники І. Драч, В. Коротич, Л. Костенко, композитори В. Сильвестров і Л. Грабовський; В. Іванов зняв культовий х/ф «За двома зайцями» (1961), а С. Параджанов — «Тіні забутих предків» (1964); до­зволено ви­ступ за кордоном провід. київ. худож. колективам. Водночас унаслідок черг. ате­їст. кампанії від­бувалося закри­т­тя храмів, які від­новили діяльність під час війни, їхнє нище­н­ня, сплюндрува­н­ня істор. поховань. 13 березня 1961 через прорив пульпою дамби у від­розі № 3 Бабиного Яру на Куренівці загинуло бл. 1,5 тис. осіб, зруйновано кілька заводів і різних установ заг. пл. 9 тис. м², житл. будинків — 5 тис. м² (див. Куренівська ката­строфа). За незʼясов. об­ставин 1964 виникла пожежа у Держ. публіч. б-ці АН УРСР (нині Бібліотека України ім. В. Вернадського Національна), яка знищила унікал. матеріали. Від 1950-х рр. у К. функціонували укр. під­піл. антирад. організації та партії заг.-демократ. спрямува­н­ня, від 1960-х рр. проводилися політ. протестні акції, демонстрації, мітинги, виходив самвидав. 1965 від­булися перші масові арешти укр. дисидентів (Б. і М. Горині, П. Заливаха, С. Караванський, В. Мороз, А. Шевчук та ін.), на­ступні хвилі арештів прокотилися 1972 (В. Чорновіл, З. Антонюк, І. Дзюба, В. Стус) та на межі 1970-х — 1980-х рр. 1976 у К. для боротьби за дотрима­н­ня в УРСР прав людини засн. Укр. громад. групу сприя­н­ня виконан­ню Гельсин. угод (від 1988 — Українська гельсинська спілка, від 1990 — УРП). Системна криза рад. ладу, яка стала особливо від­чутною в серед. 1980-х pp., зумовила числен­ні пере­коси в структурі господарства. Надмірна концентрація промисловості в столиці (порівняно з довоєн. часом валова продукція машинобудува­н­ня і металооб­робки зросла у 185 разів) створила екологічно небезпечну ситуацію, ускладнену аварією на ЧАЕС 1986. Процес пере­ходу від директив. економіки в складі єдиного пром. комплексу СРСР, що роз­пався, до ринк. від­носин спричинив знач. спад виробництва та закри­т­тя багатьох під­приємств К. На­прикінці 1980-х — на поч. 1990-х рр. К. ві­ді­грав провід­ну роль у становлен­ні незалеж. України. Саме в К. ВР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, затв. Акт проголоше­н­ня незалежності України, прийняла Кон­ституцію України. Однією з найважливіших су­спільно-політ. подій, які створювали перед­умови для проголоше­н­ня незалежності України, стало Голодува­н­ня студентів у Києві у жовтні 1990. У грудні 2000 — березні 2001 від­бувалися акції «Україна без Кучми», у листопаді–грудні 2004 — осн. події Помаранчевої революції, 16 листопада — 3 грудня 2010 — широкомас­штабні акції протесту проти нового Податк. кодексу. 1950 пл. К. становила 680, 1960 — 769, 1965 — 775, 1970 — 777, 1981 — 782, 1984 — 790, 1989 — 824, 1999 — 836 км², 1945 мешкало 470 тис., 1956 — 991 тис., 1959 — 1106 тис., 1964 — 1303 тис., 1970 — 1627 тис., 1974 — 1887 тис., 1976 — 2013 тис., 1981 — 2232 тис., 1985 — 2462 тис., 1990 — 2616 тис. осіб. 1946 було 9 р-нів: Дарниц., Жовтн., Залізнич., Кагановиц. (від 1957 — Моск.), Ленін. (від 1992 — Старокиїв.), Молотов. (від 1957 — Шевченків.), Печер. (1936–44 — Кіров.), Поділ. (1934–44 — Петрів.), Сталін. (від 1961 — Рад.). 1969 створ. Дні­пров., 1973 — Ленінгр., 1975 — Мінський, 1987 — Ватутін. і Харківський. Сучас. адм.-тер. поділ від 2001: до Голосіїв. уві­йшли частини колиш. Моск., Печер. та Харків., до Дарниц. — Дарниц. і Харків., до Деснян. — Ватутін., до Дні­пров. — Дні­пров., частина Дарниц., до Оболон. — Мінський, частина Поділ., до Печер. — частини Моск. і Печер., до Поділ. — Поділ. та Шевченків., до Святошин. — Ленінгр. та частина Жовтн., до Соломʼян. — Залізнич. і частини Жовтн. та Рад., до Шевченків. — Старокиїв. і частини Рад. та Шевченківського. Р-нам присвоєно гео­графічно повʼязані назви, їхні кордони про­йшли гол. міськими авто- і залізнич. магістралями.

Після ре­структуризації екон. облич­чя К. ви­значає багатогалуз. пром-сть, потуж. буд. комплекс, роз­винена система галузей комунал. господарства, транс­порт. засобів, звʼязку, мережа банків. установ. Поміт. успіхів досягнуто в судно- та літакобудуван­ні, хім. і нафтохім., полігр., харч., легкій та ін. галузях. У структурі машинобудува­н­ня провід­не місце посідають під­приємства авіакосміч. промисловості, приладобудува­н­ня та електроніки. Нині працюють 505 великих пром. під­приємств, з них 68 — у Голосіїв., 35 — Дарниц., по 27 — Деснян. та Дні­пров., 72 — Оболон., 30 — Печер., 50 — Поділ., 60 — Святошин., 65 — Соломʼян., 71 — Шевченків. р-нах. Серед гол. — «Авіант», «Аналіт­прилад», АНТК ім. О. Антонова, «Арсенал», «Артем», «Більшовик», «Біо­фарма», Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод, «Буревісник», «Галактон», «Геофіз­прилад», Дарниц. вагоноремонт. завод, «Дарниця», «Електронмаш», Завод «Генератор», «Зоря» Київська полі­графічна фабрика, «Каштан» Київська швейна фабрика, «Київгума», «Київмед­препарат», «Київ» Перша взут­тєва фабрика, «Київполі­графмаш», «Київ­прилад», Київська виробнича компанія «Рапід», Київська військово-карто­графічна фабрика, Київська кондитерська фабрика «Рошен», Київська трикотажна фабрика «Роза», Київська тютюнова фабрика, Київський бронетанковий завод, Київський вер­статобудівний концерн, Київський вітамін­ний завод, Київський годин­никовий завод, Київський екс­периментально-механічний завод «Металіст», Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого пов­ста­н­ня, Київський завод автоматики ім. Г. Петровського, Київський завод вуглекислоти, Київський завод «Гранiт», Київський завод гумових і латексних виробів, Київський завод електротранс­порту, Київський завод «Маяк», Київський завод «Радар», Київський завод реле та автоматики, Київський завод шампанських вин «Столичний», Київський колективний завод «Росинка», Київський комбінат азбестоцементних виробів, Київський лікеро-горілчаний завод «Столичний стандарт», Київський механічний завод «Магістраль» ім. М. Шульгіна, Київський мотоциклетний завод, Київський радіозавод, Київський ремонтно-механічний завод, Київський склотарний завод, Київський суднобудівельно-судноремонтний завод, Київський шовковий комбінат, Київський ювелірний завод, «Київхімволокно», «Киянка», «Лакма», «Мед­апаратура», «Меридіан» ім. С. Корольова, «Оболонь», «Промзвʼязок», «Радіовимірювач», «Росток» (створ. 1993 на базі Київського заводу «Точ­електро­прилад»), «Транс­сигнал» Київський електротехнічний завод, «Фармак», заводи № 20 і № 410 цивіл. авіації, Дарниц. завод залізобетон. кон­струкцій, Екс­перимент. завод залізобетон. шпал, заводи залізобетон. кон­струкцій «Поліськсільбуд» і домобуд. комбінату № 4, Київ. завод екс­перимент. кон­струкцій, Київ. завод залізобетон. кон­струкцій ім. С. Ковальської (1970–93 очолювала С. Ковальська), Київ. маргарин. завод (див. «Олком»), «Концерн “Воронін”» (засн. М. Вороніним). У рад. період потуж. під­приємствами також були Дарницький шовковий комбінат, Київська меблева фабрика ім. В. Боженка, Київ. ф-ка з виготовле­н­ня діамантів (див. «Ізумруд»), Київ. завод екс­перимент. машин (див. «Есма»), Київ. завод ім. І. Лепсе (див. «Київтрактородеталь»), Київський завод «Укркабель», «Червоний екс­каватор», а також ВО — трикотажне ім. Р. Люксембург, швейне «Україна» та шкіряне ім. М. Фрунзе. Діють кілька тисяч малих і серед. під­приємств пром. профілю, буд. організацій (найбільше — «Київміськбуд»). Пром. під­приємства столиці мають технол. кооперац. звʼязки фактично з усіма регіонами України, більшістю країн СНД, а також десятками ін. держав. У січні–липні 2012 оборот зовн. торгівлі товарами у К. оцінено у 20 782,5 млн дол. США: екс­портовано товарів на 6 566,1 млн, імпортовано — на 14 216,4 млн дол. США. Зовн.-торг. операції товарами під­приємства міста здійснювали з партнерами зі 188-ми країн світу. Найбільші екс­порт­ні по­ставки здійснювалися: 12,8 % — у РФ, 66,6 % — у Єгипет, Індію, Іспанію, Іран, Туреч­чину, Ізраїль, Італію, Нідерланди, Алжир, Португалію, Корею, Казах­стан, Японію, Францію, Білорусь, Польщу, Ірак, Німеч­чину, Саудів. Аравію; найбільші надходже­н­ня від­бувалися: 14 % — з РФ, 67,5 % — з Білорусі, Китаю, Німеч­чини, Польщі, Японії, Франції, США, Італії, Пд. Кореї, Великої Британії, Швейцарії, Нідерландів, Угорщини, Туреч­чини, Румунії, Індії, Литви. Київ. вузол зовн. транс­порту включає авіац. (аеропорти «Борис­піль», «Київ»), автомоб., залізнич. (Пд.-Зх. залізниця), річк. (див. Київський річковий порт) і мор. (налагоджено судноплавні сполуче­н­ня «ріка–море»). Тут пере­хрещуються транс­порт­ні шляхи держ. значе­н­ня, декілька між­нар. транс­порт. коридорів. Роз­винутий міський транс­порт, особливо електр.: тролейбус, трамвай, метрополітен, міська електричка, фунікулер. Мости через Дні­про: автомоб. — ім. Є. Патона (перший у світі суцільнозвар. міст завдовжки 1543 м, без­посередню участь у проектуван­ні та буд-ві якого брав академік АН УРСР, Герой Соц. Праці Є. Патон; будівництво роз­почато 1940, уведений в екс­плуатацію 1953), Моск. (від­крито 1976, інж. Г. Фукс, арх. А. Добровольський; складається з вант. моста через Дні­про завдовжки 816 м, моста через Десенку завдовжки 732 м та шляхо­проводу над набережною довж. 55 м), Гаван. (1-а черга від­крита на­прикінці 2007, остаточно введений 2010; зʼ­єд­нує Поділ з Рибал. о-вом), залізничні — Петров. (споруджено 1916–17 як міст імператриці Марії Федорівни, функціонував не­знач. час; 1928 від­ремонтований з під­вище­н­ням під­мост. габариту на 8 м, двічі руйнувався рад. і нім. військами — 1941 і 1943, остаточно від­новлювався 1944–45, у 1964–66, 1990–98 та 2003–05 проведено заміну русл. і заплав. прогонів), Дарниц. (збуд. 1949 поруч із місцем роз­ташува­н­ня мосту, який існував від 1870 та був зруйнований під час 2-ї світової війни; автор проекту довоєн. Дарниц. моста — А. Струве), комбіновані — Метро (1965, інж. Г. Фукс; двохʼ­ярусна споруда для руху потягів метро — верх. ярус, посередині, та автотранс­порту — нижній, з боків; збуд. дещо пів­нічніше місця роз­ташува­н­ня колиш. мосту ім. Є. Бош, який існував від 1925 та був зруйнований під час 2-ї світової війни), Русанів. (продовже­н­ня моста Метро; побуд. 1965 на місці мосту, який існував від 1906 та був зруйнований під час 2-ї світової війни; автори проекту довоєн. Русанів. мосту: інж. М. Белелюбський, Г. Кривошеїн, арх. В. Апишков), Пд. (буд. роботи роз­почато 1983, автомоб. рух від­крито 1990, рух потягів метро — 1992, інж. Г. Фукс; найвищий у К. — 135 м), Залізнично-автомоб. (зведено 2004–11), Подільсько-Воскресен. (Поділ. мост. пере­хід; будується від 1993, від­кри­т­тя заплановане на 2013), пішохідні — Парковий (споруджено 1956–57, арх. О. Заваров, В. Суворов; зʼ­єд­нує центр. частину К. з парк. зоною та пляжами о-ва Труханів), Венеціан. (від­крито 1966, інж. В. Коваль, арх. О. Ільяшенко, В. Суворов, І. Шпара; зʼ­єд­нує Гідропарк з Долобец. о-вом). Діяли також Наводниц. (заг. назва декількох мостів, 1713–1953), Микол. ланцюг. (1853–1920), Стратег. (1914 — 2-а пол. 1930-х рр.), Рибал. вантовий (зведений у 1960-х рр.; на поч. 1990-х рр. у звʼязку з аварій. станом на ньому припинено автомоб. рух, відто- ді використовувався як пішохід.; 1-м етапом його ліквідації стало введе­н­ня Гаван. мосту) мости.

К. — провід. центр науки України. У місті роз­таш. президії Академії наук України Національної (функціонують її ін­ститути: Археології, Біо­колоїдної хімії ім. Ф. Овчаренка, Біо­органічної хімії та нафтохімії, Біо­хімії ім. О. Пал­ладіна, Ботаніки ім. М. Холодного, Від­новлюваної енергетики, Вугільних енерготехнологій, Газу, Географії, Геологічних наук, Геофізики ім. С. Суб­ботіна, Геохімії, мінералогії та рудо­утворе­н­ня ім. М. Семененка, Гідробіології, Гідромеханіки, Демо­графії та соціальних досліджень ім. М. Птухи, Держави і права ім. В. Корецького, Екс­периментальної патології, онкології та радіобіо­логії ім. Р. Кавецького, Електродинаміки, Електрозварюва­н­ня ім. Є. Патона, Енциклопедичних досліджень, Європейських досліджень, Загальної енергетики, Загальної та неорганічної хімії ім. В. Вернадського, Зоології ім. І. Шмальгаузена, Історії України, Кібернетики ім. В. Глушкова, Клітин­ної біо­логії та генетичної інженерії, Колоїдної хімії та хімії води ім. А. Думанського, Космічних досліджень, Літератури ім. Т. Шевченка, Магнетизму, Математики, Металофізики ім. Г. Курдюмова, Механіки ім. С. Тимошенка, Мистецтво­знавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського, Мікробіо­логії і вірусології ім. Д. Заболотного, Мово­знавства ім. О. Потебні, Молекулярної біо­логії і генетики, Надтвердих матеріалів ім. В. Бакуля, Новітніх технологій, Органічної хімії, Політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса, Політичних наук, Прикладних про­блем фізики і біо­фізики, Про­блем математичних машин і систем, Про­блем матеріало­знавства ім. І. Францевича, Про­блем міцності ім. Г. Писаренка, Про­блем моделюва­н­ня в енергетиці ім. Г. Пухова, Про­блем реєстрації інформації, Про­грамних систем, Світової економіки і між­народних від­носин, Сорбції та про­блем ендо­екології, Соціології, Сходо­знавства ім. А. Кримського, Телекомунікацій і глобального інформаційного простору, Теоретичної фізики ім. М. Боголюбова, Технічної теплофізики, Української архео­графії та джерело­знавства ім. М. Грушевського, Української мови, Фізики, Фізики напів­провід­ників ім. В. Лашкарьова, Фізичної хімії ім. Л. Писаржевського, Фізіології ім. О. Богомольця, Фізіології рослин і генетики, Філософії ім. Г. Сковороди, Хімії високомолекулярних сполук, Хімії поверх­ні ім. О. Чуйка, Ядерних досліджень; наук.-вироб. корпорація «Київ. ін­ститут автоматики» — див. Автоматики Ін­ститут), НААНУ (див. Академія аграрних наук Українська; ін­ститути: Агро­екології та біо­технології — див. Агро­екології та природокористува­н­ня; Аграрної економіки; Бджільництва ім. П. Прокоповича; Біо­енергет. культур і цукр. буряків — див. Цукрових буряків; Ветеринарної медицини; Водних про­блем і меліорації — див. Гідротехніки та меліорації; Захисту рослин; Ін­новаційного провайдингу; Обліку та фінансів; Рибного господарства), НАМНУ (див. Академія медичних наук Українська; ін­ститути: Гематології та транс­фузіології, Геронтології, Гігієни та медичної екології ім. О. Марзеєва, Ендокринології та обміну речовин ім. В. Комісаренка, Епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. Громашевського, Кардіології ім. М. Стражеска, Медицини праці, Нейрохірургії ім. А. Ромо­данова, Нефрології, Отоларингології ім. О. Коломійченка, Педіатрії, акушерства та гін­екології, Серцево-судин­ної хірургії, Травматології та ортопедії, Урології, Фармакології та токсикології, Фтизіатрії і пульмонології ім. Т. Яновського, Хірургії і транс­плантології), НАПНУ (див. Академія педагогічних наук Українська; ін­ститути: Вищої освіти, Інформаційних технологій і засобів на­вча­н­ня, Педагогічної освіти і освіти дорослих, Про­блем вихова­н­ня, Психології ім. Г. Костюка, Соціальної та політичної психології, Спеціальної педагогіки), а також НАМУ (див. Академія мистецтв України), Академія архітектури Українська, Академія біо­енерготехнологій Між­народна, Академія будівництва України, Академія інженерних наук України, Академія інформатики Українська, Академія наук вищої школи України, Академія наук національного про­гресу Українська, Академія наук пожежної без­пеки України, Академія під­приємництва та менеджменту України, Академія політичних наук України, Академія технологічних наук України. Серед провід. наук., н.-д., проект., кон­структор. і технол. установ також — Авіаційної технології Український науково-дослідний ін­ститут, «Алкон», Будівельних кон­струкцій Державний науково-дослідний ін­ститут, Будівельних матеріалів і виробів Український науково-дослідний та проект­но-кон­структорський ін­ститут, Будівельного виробництва Науково-дослідний ін­ститут, «ВНДІХім­проект», Вугільної промисловості Державний науково-дослідний, проект­но-кон­структорський і проект­ний ін­ститут, Геологорозвідувальний ін­ститут Український державний, Гід­ро­метеорологічний ін­ститут Український науково-дослідний, Гідро­приладів Київський державний науково-дослідний ін­ститут, «Ді­прозвʼязок», «Ді­промісто», Економіки інформатизації та моделюва­н­ня Державний науково-дослідний ін­ститут, «Еластик», Електромеханічних приладів Науково-дослідний ін­ститут, «Електрон­прилад», Звʼязку Український науково-дослідний ін­ститут, «Карто­графія», «Київ­важ­промавтоматика», «Київді­протранс», «Київ­пром­електро­проект», «Київ­проект», «Київсоюзшлях­проект», Київський державний науково-дослідний ін­ститут текс­тильно-галантерейної промисловості, Київський ін­ститут хлібо­продуктів, Київський науково-дослідний ін­ститут судових екс­пертиз, Київський науково-дослідний і проект­ний ін­ститут «Енерго­проект», «Київський промбуд­проект», «Масма», Містобудува­н­ня науково-дослідний і проект­ний ін­ститут, Промислових технологій Український науково-технологічний проект­ний ін­ститут, Раку Національний ін­ститут, Спеціальних видів друку Український науково-дослідний ін­ститут, Сталевих кон­струкцій ім. В. Шимановського Український науково-дослідний і проект­ний ін­ститут, Україно­знавства та всесвітньої історії Національний науково-дослідний ін­ститут, «УкрНДІ­проектре­ставрація», Цивільного будівництва Український зональний науково-дослідний і проект­ний ін­ститут, Шкіряно-взут­тєвої промисловості Український науково-дослідний ін­ститут. У К. — 92 ВНЗи 3–4-го (держ. форми власності — Авіаційний університет Національний, Академія внутрішніх справ Національна, Академія державного управлі­н­ня при Президентові України Національна, Академія житлово-комунального господарства Державна, Академія керівних кадрів культури і мистецтв Національна, Академія образотворчого мистецтва і архітектури Національна, Академія служби без­пеки України Національна, Академія управлі­н­ня Національна, Військово-медична академія Українська, Дипломатична академія при Міністерстві закордон­них справ України, Економіко-технологічний університет транс­порту Державний, Інформаційно-комунікаційних технологій Державний університет, Київська державна академія водного транс­порту ім. П. Конашевича-Сагайдачного, Київський державний ін­ститут декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука, Київський національний економічний університет ім. В. Геть­мана, Київський національний лінгвістичний університет, Київський національний торговельно-економічний університет, Київський національний університет будівництва і архітектури, Київ. університет, Київський національний університет культури і мистецтв, Київський національний університет театру, кіно і телебаче­н­ня ім. І. Карпенка-Карого, Київський національний університет технологій та дизайну, Медичний університет ім. О. Богомольця Національний, Музична академія України ім. П. Чайковського Національна, Нац. тех. університет України «Київ. політех. ін­ститут», Нац. університет біо­ресурсів і природокористува­н­ня — див. Аграрний університет Національний, Нац. університет «Києво-Могилян. академія», Нац. університет оборони України — див. Академія оборони України Національна, Педагогічний університет ім. М. Драгоманова Національний, Статистики, обліку та аудиту Національна академія, Транс­порт­ний університет Національний, Укр. держ. університет фінансів і між­нар. торгівлі — див. Академія зовнішньої торгівлі Українська, Університет банків. справи, Фізичного вихова­н­ня і спорту України Національний університет, Харчових технологій Національний університет; комунал. форми власності — Київський ін­ститут музики ім. Р. Ґлієра, Київський університет ім. Б. Грінченка) та 52 — 1–2-го (держ. форми власності — Київське державне хорео­графічне училище, Республіканське вище училище фізичної культури; комунал. форми власності — Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв, Київ. муніцип. укр. академія танцю ім. С. Лифаря — див. Академія танцю України, Київський коледж культури і мистецтв) рівнів акредитації. Функціонують київ. організації НСАУ, НСКУ, НСМНМУ, НСПУ, НСХУ, діють Будинок актора, Будинок архітектора, Будинок вчених, Будинок кіно, Будинок композиторів, Будинок офіцерів Центральний, Будинок письмен­ників, Будинок учителя, Будинок художників Центральний. Гол. осередками муз. і театр. (нараховується понад 30 театрів і театр. студій) життя столиці є муніцип. театр «Київ», Київський академічний драматичний театр на Подолі, Київський академічний театр «Колесо», Київський академічний театр ляльок, Київський державний академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дні­пра, Київський державний театр юного глядача на Липках, Київський молодий театр, Київський муніципальний академічний театр ляльок, Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва, Київський національний академічний театр оперети, Будинок орган­ної та камерної музики України, Нац. опера України, Філармонія України Національна, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка. Світ. славу здобули Ансамбль танцю України ім. П. Вірського Національний заслужений академічний, Державна академічна чоловіча хорова капела України ім. Л. Ревуцького, Державний академічний естрадно-симфонічний оркестр України, «Думка» Національна заслужена академічна хорова капела України, Капела бандуристів України ім. Г. Майбороди Національна заслужена, «Київська камерата» Національний ансамбль солістів, Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, Національний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки, Оркестр народних інструментів України Національний. Естрадні концерти проходять у Культури і мистецтв Між­народному центрі (колиш. Жовтн. палац), «Україна» Національному палаці культури. Періодично від­буваються фестивалі академ. музики «Київ Музик Фест», «Музичні премʼєри сезону», фортепіан. — «Володимир Крайнєв за­прошує», хор. — «Золотоверхий Київ», естрад. — «Червона Рута», «Країна мрій», проводяться муз. конкурси: піаністів — памʼяті В. Горовиця, диригентів — ім. С. Турчака, хор. колективів — ім. М. Леонтовича, вокалістів — ім. С. Крушельницької, бандуристів — ім. Г. Хоткевича, багато­профіл. — ім. М. Лисенка. 1970 започатковано у ви­гляді дводен. пере­гляду студент. короткометраж. фільмів Київ. ін­ституту театр. мистецтва Київ. між­нар. кінофестиваль «Молодість». Свого часу знач. резонанс мали Між­нар. фестиваль авангард. мистецтва «Нова територія», Між­нар. рок-фестиваль «Чайка Open Air» та Всеукр. фестиваль «Рок-Екзистенція». Концерт. залом, медіа-центром, кобзар. світлицею, арт-галереєю та ін. залами облаштований Нац. центр ділового та культур. спів­робітництва «Український дім». 1993 у К. засн. Державну циркову компанію України. Цирк України Національний — центр цирк. мистецтва, який має заг.-держ. і між­нар. ви­зна­н­ня. Після того, як 2004 у Стамбулі на щоріч. між­нар. пісен. конкурсі «Євробаче­н­ня» пере­могу здобула Р. Лижичко, у на­ступ. році він про­йшов у К. Багаторічну історію мають київ. кінотеатри: «Алмаз» (від­критий у 1960-х рр.), «Братислава» (1977), Будинку кіно, «Київ» (1952, арх. О. Тацій, В. Чу­прина, В. Онащенко), «Київська Русь» (1982, арх. В. Гаєнчук, М. Босенко), «Кінопанорама» (1958, арх. В. Ладний, Г. Кульчицький), «Лейпциґ» (1974, арх. В. Суворов, І. Шпара), «Ленін­град» (1960), «Росія» (1981), «Салют» (2-а пол. 1950-х рр.), «Україна» (1964, арх. А. Добровольський, А. Косенко, В. Созанський). Один із найбільших музеїв-заповід­ників в Україні, культ.-осв. і н.-д. установа, що ви­вчає і популяризує унікал. комплекс споруд Києво-Печер. лаври та ін. памʼятки, повʼязані з історією Лаври та реліг. вірува­н­нями, — Києво-Печерський історико-культурний заповід­ник Національний. Понад 50 памʼяток архітектури у К. (Софій. собор, Золоті ворота, Кирилів. і Андріїв. церкви) та Криму обʼ­єд­нує Нац. заповід­ник «Софія Київська». У ньому зберігається осн. частина багатої мист. спадщини Михайлів. Золотоверхого монастиря 12 ст. Для забезпече­н­ня охорони істор.-культур. на­дба­н­ня міського ядра створ. Держ. істор.-архіт. заповід­ник «Стародавній Київ». 2001 усі обʼєкти заповід­ника занесено до реєстру памʼяток нац. значе­н­ня. Історію, культур. роз­виток, наук. і освітнє життя, природу, пром. потенціал, діяльність видат. людей столиці та України роз­кривають Нац. музей історії України, Нац. худож. музей України, Національний музей «Меморіал памʼяті жертв голодомору», Археологічний музей у Києві, Архів-музей літератури і мистецтва України, Булгакова М. Літературно-меморіальний музей, Видатних діячів української культури Лесі Українки, М. Лисенка, П. Саксаганського, М. Старицького Музей, Вулиці однієї Музей, Грушевського Михайла Історико-меморіальний музей у Києві, Державний музей авіації, Державний політехнічний музей, «Духовні скарби України» Муніципальний музей, Збройних сил України Центральний музей, Іграшки Державний музей, Історичних коштовностей України Музей, «Історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років Національний музей» Меморіальний комплекс, Історії міста Києва Музей, Кавалерідзе І. Музей-майстерня, Київський літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка, Київський літературно-меморіальний музей М. Рильського, Книги і друкарства України Музей, Літератури України Національний музей, Медицини України Національний музей, Мистецтв Музей ім. Б. та В. Ханенків, Музей українського народного декоративного мистецтва, Народної архітектури та побуту України Національний музей, Національний музей російського мистецтва, Національний музей Т. Шевченка, Національний науково-природничий музей НАНУ, Педагогічний музей України, Світлицького Г. Меморіальний будинок-музей, Тичини П. Літературно-меморіальний музей-квартира, Хліба Народний музей, «Чорнобиль» Національний музей. Від 1958 за­ймається мас­штаб. ви­ставково-ярмарк. діяльністю та проводить культурно-мист. і роз­важал. заходи «Екс­поцентр України» Національний комплекс.

Бібліотечне обслуговува­н­ня здійснюють Архітектурно-будівельна бібліотека України Державна наукова, Бібліотека України для дітей Державна, Бібліотека України для юнацтва Державна, Нац. бібліотека України ім. В. Вернадського, Історична бібліотека України Національна, Медична бібліотека України Національна, Науково-педагогічна бібліотека України Державна, Науково-технічна бібліотека України Державна, Парламентська бібліотека України Національна, Центральна міська бібліотека ім. Т. Шевченка для дітей, міська спеціаліз. молодіжна бібліотека «Молода гвардія», публічна бібліотека ім. Лесі Українки для дорослих, 10 рай. спеціаліз. бібліотеч. систем (центр. рай. б-ки: Голосіїв. ім. М. Некрасова, Дарниц. ім. В. Стуса, Деснян. № 141, Дні­пров. ім. П. Тичини, Оболон. ім. О. Пушкіна, Печер. ім. М. Салтикова-Щедріна, Поділ. ім. І. Франка, Святошин. «Свічадо», Соломʼян. ім. Ф. Достоєвського, Шевченків. ім. Є. Плужника). У Голосіїв. р-ні — 38 заг.-осв. навч. і 39 до­шкіл. закладів, 4 школи естет. вихова­н­ня; у Дарниц. — 34 заг.-осв. навч. і 39 до­шкіл. закладів, 13 шкіл-дитсадків, 4 школи естет. вихова­н­ня; у Деснян. — 67 заг.-осв. навч. і 51 до­шкіл. заклад, 13 шкіл-дитсадків, 2 школи естет. вихова­н­ня; у Дні­пров. — 47 заг.-осв. навч. і 68 до­шкіл. закладів, 8 шкіл-дитсадків, 6 шкіл естет. вихова­н­ня; у Оболон. — 41 заг.-осв. навч. і 67 до­шкіл. закладів, 3 школи-дитсадки, 6 шкіл естет. вихова­н­ня; у Печер. — 18 заг.-осв. навч. і 23 до­шкіл. заклади, 5 шкіл естет. вихова­н­ня; у Поділ. — 43 заг.-осв. навч. і 40 до­шкіл. закладів, 5 шкіл естет. вихова­н­ня; у Святошин. — 41 заг.-осв. навч. і 46 до­шкіл. закладів, 13 шкіл-дитсадків, 5 шкіл естет. вихова­н­ня; у Соломʼян. — 44 заг.-осв. навч. і 52 до­шкіл. заклади, 12 шкіл-дитсадків, 6 шкіл естет. вихова­н­ня; у Шевченків. — 52 заг.-осв. навч. і 49 до­шкіл. закладів, 8 шкіл естет. вихова­н­ня. Низка випускників Державної художньої середньої школи ім. Т. Шевченка згодом стала лауреатами Нац. премії України ім. Т. Шевченка. Охорону здоровʼя забезпечує широка мережа міських клініч. лікарень і поліклінік. Є значна кількість обл. мед. закладів і військ. го­спіталів. Справж. спорт. символом К. став футбол. клуб «Динамо», який неодноразово ставав чемпіоном СРСР і України, здобував між­нар. трофеї. У Премʼєр-лізі України місто також пред­ставляють футбол. клуби «Арсенал» і «Оболонь». Найкращим укр. чол. баскетбол. клубом часів СРСР був київ. «Будівельник», який разом із баскетбол. клубом «Київ» ви­ступає в Укр. Суперлізі. Серед лідерів вітчизн. хокею — київ. клуб «Сокіл». Багато разів ви­гравав чемпіонати СРСР і між­народні змага­н­ня жін. гандбол. клуб «Спартак». Успіхи укр. худож. гімнастики повʼязані з тренер. діяльністю Героя України А. Дерюгіної, яка спільно з дочкою І. Дерюгіною створила Школу худож. гімнастики Дерюгіних. Спорт. споруди К.: Київський «Палац спорту» (1958–60, арх. М. Гречина, О. Заваров), спорт. комплекси «Олімпійський», «Авангард», «Атек», «Водник», «Меридіан», стадіони «Динамо» ім. В. Лобановського (1934–36, арх. В. Осьмак, В. Беспалов), Льодовий (1970–75, арх. Г. Кислий, Є. Кириченко), «Оболонь», «Спартак» (1934), «Старт» (колиш. «Зеніт»), ЦСКА (1964–65, арх. М. Шморгун, Ю. Білоус, І. Пономарьов). 1962–69 збуд. сучас. Київ. іпо­дром (арх. В. Шерман, Г. Маркитан, Ю. Піскуненко, С. Телюк; див. Іподром). У К. виходить найбільше період. вид. в Україні, зокрема «Вечірній Київ», «Вечерние вести», «Говорить і показує Україна», «Голос України», «Демократична Україна», «День», «Деловая столица», «Дзеркало тижня», «KyivPost», «Київська правда», «Киевские ведомости», «Комсомольская правда в Украине», «Кор­респондент», «Країна», «Літературна Україна», «Молодь України», «Сегодня», «Сільські вісті», «Україна і світ сьогодні», «Україна молода», «Український тиждень», «Український форум», «Урядовий курʼєр», «Факты и ком­ментарии», «Хрещатик». Функціонують «Голосіївська пустинь» Свято-Покровський чоловічий монастир, Київський Архангело-Михайлівський Звіринецький монастир, Київський Свято-Введенський чоловічий монастир, Київський Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир, Київський Свято-Покровський жіночий монастир, Київський Свято-Троїцький Іонинський чоловічий монастир, Київський Свято-Флорівський Вознесенський жіночий монастир, «Китаївська пустинь» Свято-Троїцький чоловічий монастир (усі — УПЦ МП), Київський Свято-Феодосіївський чоловічий монастир (УПЦ КП). До списку нац. на­дба­н­ня входять памʼятки археології: Кирилівська стоянка (палеоліт), фундаменти Лядських і Печер. воріт (Київ. Русь, пізнє середньовіч­чя), Китаїв. городище та курган. могильник, Звіринецькі печери, культурні шари городища Красний двір князя Всеволода (мис Чайка), сіл Берестове (тер. парку Слави), Угорське (Аскольдова могила), р-ну Стародав. К. — Клов, ур­очища Видубичі, городища на г. Щекавиця, Міста Ярослава, городище та могильник на г. Лиса, поселе­н­ня у парку «Нивки», фундаменти палацу на вул. Ірининська, фундаменти та залишки стін ротонди на вул. Володимирська, фундаменти церков на вул. Стрілецька, Богородиці в Клов. монастирі, св. Ірини (вул. Ірининська, Володимирська), св. Георгія (провулок Георгіївський) та Федорів. монастиря (вул. Володимирська; усі — роз­винуте середньовіч­чя, Київ. Русь). Памʼятки історії нац. значе­н­ня: Аскольдова могила (9–20 ст.), комплекс споруд Києво-Могилян. академії (ансамбль Брат. монастиря; 17–20 ст.), монумент на честь поверне­н­ня К. Маґдебур. права, ліквідованого Катериною ІІ (1802–08, арх. А. Меленський), будинки, в яких мешкали Т. Шевченко (пров. Т. Шевченка, № 8а, вул. Вишгородська, № 5; обидва — серед. 19 ст.), М. Лисенко (вул. П. Саксаганського, № 95б, серед. — 2-а пол. 19 ст.), Леся Українка (вул. П. Саксаганського, № 97, 2-а пол. 19 ст.), М. Булгаков (Андріїв. узвіз, № 13), археолог В. Хвойка (вул. Ігорівська, № 9/1; обидва — кін. 19 — поч. 20 ст.) та ви­знач. громад.-політ. діяч, історик, академік АН СРСР і ВУАН М. Грушевський (вул. Паньківська, № 9, поч. 20 ст.), червоний (арх. В. Берет­ті) і жовтий (арх. О. Берет­ті) корпуси Київ. університету (19 ст.), будинок театру рос. драми ім. Лесі Українки (театр Берґоньє; арх. В. Ніколаєв), де від­бувся перший ви­ступ трупи М. Кропивницького, споруди колегії П. Ґалаґана (вул. Б. Хмельницького, № 9–11/1, арх. О. Шілле; усі — 2-а пол. 19 ст.), гол. корпус Нац. політех. університету «Київ. політех. ін­ститут» (арх. І. Кітнер), будинки музеїв мистецтв ім. Б. та В. Ханенків (арх. Р.-Ф. Мельцер), рос. мистецтва (арх. А. Гун, В. Ніколаєв; містилася колекція М. Терещенка, див. Терещенки; усі — кін. 19 — поч. 20 ст.), художнього (худож.-пром. і наук. музею; кін. 19 — 20 ст., арх. П. Бойцов, В. Городецький), Байкове кладовище (див. також Куренівське кладовище, Істор.-мемор. заповід­ник «Лукʼянівське кладовище»), будинки Президії НАНУ та Пед. музею (працювала УЦР), комплекси споруд кіностудії ім. О. Довженка, садиби Ін­ституту фізіології ім. О. Богомольця, памʼяток на місці масового знище­н­ня мирного насел. і військовополонених у Бабиному Яру (1976–2001), мемор. комплекси парку Слави (1957), на честь загиблих мирних громадян і рад. військовополонених на місці роз­ташува­н­ня Дарниц. концтабору (1968), в памʼять жертв політ. ре­пресій 1930-х рр. (1995, Биківня). Окрім Софій. собору, комплексів Києво-Печер. лаври, Видубиц., Брат., Кирилів. монастирів, Іллін. і Андріїв. церков, будинку Нац. опери України, до найвидатніших памʼяток архітектури належать: Миколи Притиска церква (1631, за ін. даними — 1695–1707), Маріїнський палац (1750–55, арх. Б. Растрел­лі), Кловський палац (1752–56; збуд. арх. П. Неєловим за проектом І. Шеделя, завершив спорудже­н­ня арх. С. Ковнір, який оформив будівлю елементами укр. нар. архітектури), Троїц. церква «Китаїв. пустині» (1763–68, арх. С. Ковнір), Контракт. дім (1815–17, арх. В. Гесте, А. Меленський), Олександрів. костел (1817–42), Володимирський собор (1862–82; початк. проект роз­робили І. Штром і П. Спар­ро, пізніше його пере­робив О. Берет­ті; у споруджен­ні брали участь арх. Р. Бернгардт, К. Маєвський і В. Ніколаєв), Троїц. церква Іонин. монастиря (1871–72, інж. І. Антонов), будинок Нац. філармонії України (1882, арх. В. Ніколаєв), Микол. костел (1898–1909, арх. С. Валовський, В. Городецький), «Будинок з химерами» (1901–03, арх. В. Городецький), Бес­сараб. критий ринок (1910–12, арх. Г. Гай), залізнич. вокзал (1933, арх. О. Вербицький). У К. знаходяться найвищі будинки України: житл. комплекс на Клов. узвозі, № 7 (вис. 168 м, 48 поверхів, 2008–12), багатофункціонал. комплекс «Gulliver» (141,2 м, 35 поверхів, 2003–12), бізнес-центр «Парус» (133,1 м, 33 поверхи, 2004–07), житл. комплекси «Корона» (2004–07) та «Корона-2» (2006–08; обидва — 128 м, 38 поверхів), будинок Апеляц. Суду (127 м, 27 поверхів, 1978–2006). Висоту понад 100 м також мають будинок Міністерства інфра­структури України (120 м, 28 поверхів, 1974–86) та бізнес-центр «101 Tower» (116,1 м, 27 поверхів, 2009–12). Перші висотні будинки зʼявилися у К. ще на поч. 20 ст.: «Київський Париж» (нині вул. Арх. Городецького; 46 м, 7 поверхів, 1900–01, арх. Г. Шлейфер, Е.-Ф. Брадтман) та «хмарочос Ґінзбурґа» (зруйнований 1941; 67,5 м, 12 поверхів, 1910–12, арх. А. Мінкус, Ф. Троупʼянський; обидва споруджені буд. фірмою Л. Ґінзбурґа). У рад. час найвищими були т. зв. Будинок із зіркою, або Дружба на вул. Хрещатик, № 25 (85 м, 15 поверхів, 1953–54, арх. А. Добровольський, О. Малиновський, П. Петрушенко) та Будинок торгівлі (93,7 м, з урахува­н­ням метеорол. при­строю — 97,5 м, 25 поверхів, 1968–81, арх. В. Єжов). На­прикінці 18 — на поч. 20 ст. у К. також зведено будівлі, значна кількість яких збереглася донині та від­несена до памʼяток архітектури, за проектами П. Андреєва, М. Артинова, В. Без­смертного, С. Бека, І. Бєляєва, М. Бобрусова, М. Вишневського, А.-Ф. Гек­кера (1851–96), О. Гілевича, П. Гол­ландського, М. Горденіна, М. Даміловського, Д. Дяченка, Ф. Ес­сена, Є. Єрмакова, З. Журавського, Й. Зекцера, К. Іваницького, М. Ікон­никова (1818–97), М. Казанського, В. Катеринича (1845–92), І. Кедріна (1776–?), М. Клуга, О. Кобелєва, А.-Ф. Крауса, О. Кривошеєва, Я. Кривцова, В. Кричевського, В. Куликовського, І. Ледоховського, Ф. Мєховича (1783 (за ін. даними — 1786) — 1852), В. Моцока, І. Ніколаєва, В. Обремського, Ф. Олтаржевського, В. Пещанського, В. Прохорова (1843–96), В. Рикова, М. Самонова (1819–98), В. Сичугова (?–1892), Л. Станзані (1793–1872), В. Стасова (1769–1848), К. Тарасова, Д. Торова, А. Трахтенберга, Р. Тустановського, О. Хойнацько- го, М. Шехоніна, К. Шимана, П. Шлейфера (1814–79), О. Штауберта (1780–1843), М. Яскевича та ін. Гол. архітектори міста: А. Меленський (період праці — 1799–1829), П. Дубровський (1829–33), Л. Станзані (1833–48), П. Альошин (1918–20), В. Риков (1922), В. Без­смертний (1922–31), Г. Головко (1936–39), В. Заболотний (1940–41), А. Матушевич (1943–44), О. Власов (1944–50), А. Добровольський (1950–55), Б. При­ймак (1955–73), І. Іванов (1974–80), В. Єжов (1981–87), М. Жариков (1987–92), В. Дубок (1992–93), Ю. Пісковський (1993–96), С. Бабушкін (1996–2003), В. Присяжнюк (2003–08), С. Броневицький (2009–11), С. Целовальник (від 2011). У К. — велика кількість різноманіт. меморіалів, памʼятників, монументів, скульптур. груп, памʼят. знаків, погрудь. Серед найви­значніших — памʼятники Андрію Перво­зван­ному (побл. Аскольдової могили, на розі Паркової дороги та алеї Героїв Крут; від­крито 2000, скульптор В. Швецов, арх. М. Жариков, Р. Кухаренко; за легендою, святий апостол Андрій Перво­зван­ний встановив хрест на Київ. горах і перед­рік, що тут по­стане велике місто), «Арсенальцям» (побл. станції метро «Арсенальна»; 1923; на постаменті з червоного граніту, на якому раніше були роз­міщені по­статі В. Кочубея та І. Іскри, встановлено гармату, з якої робітники заводу «Арсенал» вели вогонь), М. Ватутіну (на його могилі у Маріїн. парку; 1948, скульптор Є. Вучетич, арх. Я. Білопольський), В. Вернадському (Академ­містечко; 1981, скульптор О. Скобликов, арх. А. Ігнащенко), «Викладачам і студентам політех. ін­ституту, які загинули на фронтах Великої Вітчизн. війни» (побл. входу в парк Нац. тех. університету України «Київ. політех. ін­ститут»; 1967, скульптор Г. Морозова), «Вітчизна-мати» (Мемор. комплекс «Музей історії Великої Вітчизн. війни 1941–45»; 1981, скульптори Є. Вучетич, В. Бородай, арх. В. Єлізаров), Володимиру Великому (нижня тераса Володимир. гірки; 1853, скульптори В. Демут-Малиновський, П. Клодт, арх. О. Тон; ре­ставрований 1953–54), М. Гоголю (Русанівка; 1982, скульптор О. Скобликов, арх. К. Сидоров, І. Іванов), В. Городецькому (Пасаж, вул. Хрещатик, № 15; 2004, скульптори В. Сівко, В. Щур, арх. В. Скульський), М. Грушевському (побл. жовтого корпусу Київ. університету; 1998, скульптор В. Чепелик, арх. М. Кислий), М. Заньковецькій (Маріїн. парк; 1974, скульптор Г. Кальченко, арх. А. Ігнащенко), «Засновникам К. — Кию з братами Щеком і Хоривом та се­строю Либід­дю» (Наводниц. парк; 1982, скульптор В. Бородай, арх. М. Фещенко; Май­дан Незалежності; 2001, скульптор В. Кущ), М. Кирпоносу (вул. М. Кирпоноса; 1973, скульптор Г. Кальченко, арх. А. Ігнащенко), «Козак Мамай» (Май­дан Незалежності; 2002, скульптор В. Зноба), Д. Коротченку (у парку «Нивки»; 1974, скульптор О. Ковальов, арх. С. Миргородський), І. Котляревському (у сквері на розі вул. Ю. Мельникова та О. Герцена; 1975, скульптор Г. Кальченко, арх. А. Ігнащенко), Лесю Курбасу (вул. Прорізна; 2002, скульптор М. Рапай, арх. В. Дормідонтов), В. Леніну (на поч. бульвару Т. Шевченка; 1946, скульптор С. Меркуров, арх. О. Власов, В. Єлізаров), М. Лисенку (побл. Нац. опери України; 1965, скульптор О. Ковальов, арх. В. Гнєздилов), В. Лобановському (стадіон «Динамо» ім. В. Лобановського; 2003, скульптор В. Філатов, арх. В. Климик), Д. Мануїльському (на пере­хресті вул. Ін­ститутська та Липська; 1966, скульптори М. Вронський, П. Олійник, арх. М. Катернога, Я. Ковбаса), Ярославу Му­дрому (у сквері побл. Золотих воріт; 1997, за ескізом І. Кавалерідзе, скульптори М. Білик, О. Редько, В. Сівко, арх. Р. Кухаренко, Ю. Лосицький), П. Нестерову (побл. будівлі АНТК ім. О. Антонова; 1989, скульптор Є. Карпов, арх. А. Сницарев), Нестору-літописцю (побл. Києво-Печер. лаври; 1988, скульптор Ф. Согоян, арх. М. Кислий), княгині Ользі, Андрію Перво­зван­ному та св. Кирилу і Мефодію (Михайлів. площа; вперше встановлено 1911 з бетону, 1923 ро­зі­брано більшовиками, 1996 від­новлено в мармурі, скульптор І. Кавалерідзе), Паніковському — літ. герою повісті «Золоте теля» І. Ільфа та В. Петрова, який за­ймався дріб. крадіжками на розі вул. Хрещатик і Прорізна (вул. Прорізна; 1998, скульптори В. Сівко, В. Щур, арх. В. Скульський), Г. Петровському (побл. Нац. парламент. б-ки України; 1970, скульптор П. Олійник, арх. І. Ланько), О. Пушкіну (побл. входу в парк ім. О. Пушкіна; 1962, скульптор О. Ковальов, арх. В. Гнєздилов), «Рад. воїнам, викл. і студентам» (на тер. Нац. університету біо­ресурсів і природокористува­н­ня України; 1979, скульптор Я. Гончаренко, арх. В. Гнєздилов), «Рад. танкістам» (танк Т-34; Шулявка; 1968, арх. Є. Більський), М. Рильському (на тер. музею М. Рильського; 1968, скульптор О. Ковальов, арх. В. Костін; побл. центр. входу в Голосіїв. парк; 2003, скульптор П. Остапенко, арх. О. Стукалов), «Роз­стріляним нім. фашистами у Бабиному Яру» (1976, скульптори М. Лисенко, О. Вітрик, В. Сухенко, арх. А. Ігнащенко, М. Іванченко, В. Іванченко), П. Сагайдачному (Контракт. площа; 2001, скульптори В. Швецов, О. Сидорук, Б. Крилов, арх. М. Жариков, Р. Кухаренко), Г. Сковороді (у сквері на Контракт. площі; 1976, за ескізом І. Кавалерідзе, арх. В. Гнєздилов), А. Соловʼяненку (вул. Ін­ститутська; 2001, скульптор М. Рапай, арх. В. Дормідонтов), Лесі Українці (площа Лесі Українки; 1973, скульптор Г. Кальченко, арх. А. Ігнащенко), «Учасникам оборони Києва 1941» (Голосіїв. парк; 1965, арх. О. Суворов), І. Франку (у сквері побл. Нац. драм. театру ім. І. Франка; 1956, скульптори О. Супрун, А. Білостоцький, арх. М. Іванченко), Б. Хмельницькому (Софій. площа; 1888, скульптори В. Демут-Малиновський, П. Клодт, арх. О. Тон), Т. Шевченку (у парку ім. Т. Шевченка нав­проти червоного корпусу Київ. університету; 1939, скульптор М. Манізер, арх. Є. Левінсон), М. Щорсу (на пере­хресті бульвару Т. Шевченка та вул. С. Петлюри; 1954, скульптори М. Лисенко, М. Суходолов, В. Бородай, арх. О. Власов, О. Заваров), М. Яковченку (у сквері побл. Нац. драм. театру ім. І. Франка; 2000, скульптори В. Чепелик, О. Чепелик, арх. В. Скульський), Т. Яновському (на тер. Ін­ституту фтизіатрії і пульмонології ім. Т. Яновського НАМНУ; 1992, скульптор О. Скобликов, арх. М. Кислий), обеліски «Вічної Слави» на могилі Неві­домого солдата (парк Слави; 1957, арх. А. Милецький, В. Бакланов, Л. Новиков), «Місту-герою» (площа Пере­моги; 1982, арх. В. Лашко, Л. Семисюк), монументи Дружби народів (1982, скульптор О. Скобликов, арх. І. Іванов, С. Миргородський, К. Сидоров; побл. нього — композиція на честь Пере­яслав. ради 1654, скульптурні групи звʼязує арка Дружби народів), Незалежності (встановлено 2001 на честь 10-річчя незалежності України в амфітеатрі схилу гори на непарному боці Хрещатика на Май­дані Незалежності; кер. автор. групи — В. Кущ). Світ. славу здобули уродженці К. — авіакон­структор І. Сікорський, письмен­ник М. Булгаков, художник-авангардист К. Малевич, арт. балету, балет­мейстер, теоретик балет. мистецтва С. Лифар, актор, композитор, поет і спів­ак О. Вертинський, актриса, спів­ачка, модель М. Йовович, промисловець, фахівець з тютюн­ництва З. Давидофф, футболісти, тренери В. Лобановський (Герой України) й О. Блохін (володар «Золотого мʼяча»). Тут народилися ви­значні науковці: фахівець у галузі електрозварюва­н­ня, металургії та технології металів, президент НАНУ (від 1962), академік АН СРСР (РАН), двічі Герой Соц. Праці, Герой України Б. Патон, патофізіолог, президент АН УРСР (1930–46), академік АН СРСР, Герой Соц. Праці О. Богомолець, літературо­знавець, академік С.-Петербур. АН і ВУАН В. Ікон­ников, право­знавець, академік ВУАН О. Гуляєв, брати філософ, історик, право­знавець, академік УАН Богдан і фізико-хімік, академік АН СРСР і УРСР Володимир Кістяківські, музико­знавець, академік НАНУ Олександр і фізіолог, академік АН СРСР (РАН), НАНУ, НАМНУ, Герой Соц. Праці, Герой України Платон Костюки, фахівець у галузі фіз.-хім. біо­логії та фізіології, академік НАНУ та чл.-кор. АН СРСР (РАН) О. Кришталь, поет, літературо­знавець, мово­знавець, академік АН СРСР і УРСР М. Рильський, фізіолог, академік АН СРСР (РАН) і НАНУ В. Скок, зоолог, академік АН СРСР і УРСР І. Шмальгаузен, терапевт-геронтолог, академік НАНУ, АМНУ, чл.-кор. АМН СРСР і академік Рос. АМН Д. Чеботарьов, академік АН УРСР, АНУ, НАНУ — математики Ю. Березанський, В. Королюк, фахівці у галузі механіки М. Бондар, Я. Григоренко, А. Коваленко, Ю. Шевченко, хіміки О. Городиський, В. Кухар, фахівець у галузі газової технології та енергетики І. Карп, авіакон­структор, Герой України Д. Ківа, фахівець у галузі ядер. фізики, Герой України О. Ключников, кібернетики І. Коваленко, В. Кунцевич, Б. Пшеничний, В. Редько, Н. Шор, фахівець у галузі теплофізики і тепло­енергетики Ю. Корчевий, фізики В. Лашкарьов, В. Локтєв, О. Німець, С. Пекар, О. Снітко, фізіолог і нейрогістолог О. Леонтович, біо­фізики В. Лішко, І. Магура, геолог В. Лучицький, фахівець у галузі металургії Б. Медовар, матеріало­знавці М. Новиков, В. Семиноженко, філософ М. Омеляновський, право­знавець М. Палієнко, економісти С. Пирожков, Л. Яснопольський, геофізик В. Старостенко, біо­хімік Р. Чаговець, ботанік Ю. Шеляг-Сосонко. Серед почес. громадян міста — патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет (Денисенко), фахівець у галузі торакал. хірургії та біо­кібернетики, академік НАНУ та АМНУ, Герой Соц. Праці М. Амосов, лікар-уролог, президент НАМНУ, академік НАНУ, Герой України О. Возіанов, фахівець у галузі хірург. лікува­н­ня гастроентерол. захворювань та захворювань судин, академік НАНУ та АМНУ, Герой України, Герой Соц. Праці О. Шалімов, лікар-курортолог, фізіотерапевт, Герой України В. Козявкін, лікар-педіатр, академік НАНУ та НАМНУ О. Лукʼянова, фахівець у галузі нейротравматології та невід­клад. нейрохірургії, чл.-кор. НАМНУ М. Поліщук, авіакон­структор, Герой України, Герой Соц. Праці П. Балабуєв, хімік, академік НАНУ і НАПНУ, Герой України В. Скопенко, філософ, академік НАНУ і НАПНУ, Герой України Л. Губерський, поет, літературо­знавець, громад.-політ. діяч, академік НАНУ, Герой України Б. Олійник, історик, академік НАНУ, Герой України П. Тронько, економіст, голова Київ. міськвиконкому (1979–90), Герой Соц. Праці В. Згурський, економіст, кер. «Укр­річфлоту» М. Славов, педагог, військ. діяч, Герой України Є. Березняк, композитор, нар. арт. СРСР і УРСР, Герой України О. Білаш, спів­ак, нар. арт. СРСР і УРСР, Герой України, Герой Соц. Праці Д. Гнатюк, спів­ачка, нар. арт. СРСР і УРСР, Герой України Є. Мірошниченко, поет, драматург, сценарист, нар. арт. України Ю. Рибчинський, актори, нар. арт. СРСР і УРСР, Герої України А. Роговцева та Б. Ступка, живописець, нар. художник СРСР і УРСР, Герой України Т. Яблонська, скульптор, нар. художник УРСР, академік-засн. АМУ В. Зноба, скульптор, художник, нар. художник України, академік-засн. НАМУ В. Чепелик, живописець, нар. художник України І. Марчук, колиш. Міністр транс­порту України, Герой України Г. Кірпа, колиш. голова РМ УРСР і Премʼєр-міністр України В. Масол, громад.-політ. діячка В. Шевченко, кер. «Київметробуду», Герой України В. Петренко, кер. «Київміськбуду», Герой України В. Поляченко, кер. пивкомбінату «Оболонь», політ. діяч О. Слободян, кер. Першої взут­тєвої ф-ки «Київ», Герой Соц. Праці П. Тарасюк, всесвітньо ві­домий боксер-професіонал, політ. діяч, Герой України В. Кличко, чотирираз. олімп. чемпіонка з плава­н­ня, Герой України Я. Клочкова, двораз. олімп. чемпіонка та двораз. чемпіонка світу З. Турчина, трираз. олімп. чемпіон зі спорт. гімнастики Б. Шахлін, футболіст, Герой України А. Шевченко (володар «Золотого мʼяча»), військ. діяч, двічі Герой Радянського Союзу В. Петров, Герої Рад. Союзу льотчиця М. Доліна, військ. діяч М. Пилипенко, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС, військ. діяч Л. Телятников, старшина мед. служби М. Щербаченко. З К. також повʼязані життя та діяльність Героїв України — предстоятеля УПЦ МП, митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабо­дана), письмен­ника, літ. критика, академік НАНУ, Героя Соц. Праці, першого лауреата Держ. премії ім. Т. Шевченка О. Гончара, громад.-культур. діяча, літературо­знавця, академік НАНУ І. Дзюби, громад.-політ. діяча, фізика, академік НАНУ І. Юхновського, математика, академік НАНУ, Героя Соц. Праці Ю. Митропольського, історика, академік НАНУ, Голови ВР України В. Литвина, біо­фізика, академік НАНУ М. Гулого, фізика, академік НАНУ В. Барʼяхтара, хірурга, академік НАНУ та НАМНУ Г. Книшова, біо­хіміка, академік НАНУ та НААНУ Д. Мельничука, селекціонера у галузі тварин­ництва, академік НААНУ М. Зубця, економіста, академік НААНУ П. Саблука, зооінж., чл.-кор. НААНУ Ю. Мельника, літературо­знавця В. Брюховецького, фахівця у галузі електродинаміки, політ. діяча Ю. Оробця, економістів А. Павленка, В. Симоненка, фахівця у галузі вугіл. промисловості М. Сургая, гірн. інж.-економіста, політ. діяча С. Тулуба, фахівця у галузі будівництва М. Орленка, дир. НБУВ А. Кобзаренко, поета, пере­кладача, літературо­знавця, правозахисника В. Стуса, письмен­ників І. Драча, П. Загребельного, Ю. Мушкетика, Д. Павличка, журналіста, політ. діяча І. Сподаренка, актриси, нар. арт. УРСР і РФ В. Заклун­ної-Мироненко, спів­ачок нар. арт. СРСР і УРСР М. Стефʼюк, нар. арт. УРСР О. Басистюк, Н. Матвієнко та Р. Кириченко, майстра худож. слова, нар. арт. УРСР А. Паламаренка, хор. диригентів нар. арт. СРСР і УРСР А. Авдієвського та Л. Венедиктова, нар. арт. УРСР П. Муравського та Є. Савчука, хорео­графа, нар. арт. УРСР, академік-засн. НАМУ М. Вантуха, композитора, нар. арт. УРСР Є. Станковича, громад.-культур. діяча, засл. арх. України О. Силіна, правозахисників Л. Лукʼяненка, Є. Пронюка, М. Руденка, В. Чорновола, політ. діяча О. Омельченка (1999–2006 — Київ. міський голова), економіста В. Матвієнка, промисловців О. Качури, О. Порошенка, кер. «Київміськбуду» П. Шилюка, військ. діячів І. Герасимова, Л. Сушка, С. Червонописького, льотчиків-ви­пробувачів О. Галуненка та С. Трошина. У 20 ст. також працювали: президенти УАН, ВУАН, АН УРСР — природо­знавець, філософ, біо­геохімік, академік АН СРСР В. Вернадський (1918–21), історики М. Василенко (1921–22), О. Левицький (березень–травень 1922; у 1919–22 — за­ступник президента), ботанік В. Липський (1922–28), мікробіо­лог, епідеміолог, академік АН СРСР Д. Заболотний, біо­хімік, академік АН СРСР, Герой Соц. Праці О. Пал­ладін (1946–62), вчені, імені яких засн. премії НАНУ, — академік УАН — фахівець у галузі механіки С. Тимошенко та економіст, історик М. Туган-Барановський, лікар-терапевт, академік ВУАН Ф. Яновський, академік АН СРСР (РАН) та ВУАН, АН УРСР (АНУ, НАНУ) — фізик, математик, двічі Герой Соц. Праці М. Боголюбов, фахівці у галузі обчислюв. техніки та інформатики, Герої Соц. Праці В. Глушков і С. Лебедєв, математики М. Крилов, Герой Соц. Праці М. Лаврентьєв, металофізик, Герой Соц. Праці Г. Курдюмов, лікар-терапевт, Герой Соц. Праці М. Стражеско, академік АН УРСР — фізико-хімік, Герой Соц. Праці О. Бродський, фахівець у галузі металургії М. Доброхотов, патофізіолог Р. Кавецький, хіміки А. Кі­пріанов і Л. Писаржевський, орієнталіст, славіст, письмен­ник А. Кримський, історик Д. Мануїльський, економіст М. Птуха, геофізик С. Суб­ботін, теплофізик і тепло­енергетик В. Толубинський, астроном Є. Федоров, ботанік М. Холодний, академік АНУ, НАНУ — фізики, Герої Соц. Праці О. Давидов і А. Прихотько, кібернетик В. Михалевич; літературо­знавець, публіцист, академік ВУАН С. Єфремов, драматург, академік АН СРСР і УРСР О. Корнійчук, поет, літературо­знавець, мово­знавець, академік АН УРСР, Герой Соц. Праці П. Тичина, поет, літературо­знавець, академік АН УРСР, Герой Соц. Праці М. Бажан, письмен­ники І. Нечуй-Левицький, В. Чумак, Остап Вишня, В. Сосюра, євр. письмен­ник Шолом-Алейхем; кінорежисер, сценарист, письмен­ник, засл. діяч мистецтв УРСР, нар. арт. РРФСР О. Довженко; діячі укр. драм. театру М. Старицький, І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський, нар. арт. Респ. М. Заньковецька, нар. арт. СРСР — А. Бучма, Ю. Шумський, М. Крушельницький, Г. Юра, Д. Мілютенко; спів­аки О. Мишуга, нар. арт. СРСР — З. Гайдай, Б. Гмиря, М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинський, О. Петрусенко; композитори К. Стеценко, В. Косенко, нар. арт. УРСР Б. Лятошинський; художники С. Світославський, Г. Нарбут, О. Мурашко, М. Пимоненко, Ф. Кричевський, нар. художник СРСР А. Петрицький.

Я. В. Верменич, А. І. Шушківський

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю