ІЛОВА́ЙСЬКИЙ Дмитро Іванович (Иловайский Дмитрий Иванович; 11(23). 02. 1832, м. Раненбург, нині Чаплигін Липец. обл., РФ — 15. 02. 1920, Москва) — російський історик, публіцист. Закін. Моск. університет (1854). Від­тоді вчителював; від 1858, після захисту магістер. дис. «История Рязанского княжества» (від­значена Уваров. премією С.-Петербур. АН), працював у Моск. університеті, однак 1862 звільнився і повністю присвятив себе літ.-наук. діяльності. 1855–57 написав декілька статей, присвяч. ран­ньофеодал. періодові життя сх.-словʼян. племен. 1870 захистив доктор. дис. «Гродненский сейм 1793 г.: Последний сейм Речи Посполитой». Опублікував у Москві працю «Разыскания о начале Руси» (1876; 1882), узагальнюючу 5-томну «Историю Рос­сии» (1876–1905), низку під­ручників із заг. та рос. історії для молодшого, серед. й старшого шкіл. віку (до 1917 пере­ви­дані понад 30 разів). За політ. по­глядами належав до т. зв. охорон­ниц. напряму тодіш. науки, пред­ставники якого об­стоювали православʼя, самодержавство, народність. Як історик заперечував норманіст. теорію походже­н­ня Русі, висунув гіпотезу про існува­н­ня на укр. теренах особливої Азов., протогун. за етніч. складом держави. Його «История Рос­сии» містить цін­ний матеріал з історії укр. нац. революції 1648–76. Вміщував стат­ті консе­рватив. характеру в «Рус­ском вестнике», «Московских ведомостях», «Новом времени», «Рус­ском обозрении», входив до складу низки чорносотен. організацій. 1918 заарешт. більшовиками, однак незабаром звільнений.