Іван

ІВА́Н (Па­вловський Іван Данилович; 20. 05. 1890, с. Соснівка Чигирин. пов. Київ. губ., нині Олександрів. р-ну Кіровогр. обл. — 09. 12. 1937) — церковний діяч. Закін. Київ. духовну семінарію. 1914 висвяч. на священика й при­знач. на парафію в с. Лебедин, а згодом пере­вед. у с. Липʼянку (обидва — нині Шполян. р-ну Черкас. обл.). Ще студентом належав до укр. під­піл. гуртка, тож на парафії діяв як національно сві­домий, роз­мовляв, читав Євангеліє і проповід­ував лише українською мовою. Від 1917 ви­ступав із публікаціями на під­тримку нац. церк. справи. Так, у ст. «Духовенство і Українська Республіка» (г. «Нова рада», 1917, листопад) під­тримав прагне­н­ня до автокефалії Укр. Церкви, на­звавши духівництво «одною з основних під­пор нашої республіки». У квітні 1921 Всеукр. православна церк. рада (ВПЦР) обрала І. своїм головноуповноваженим у Чигирин. пов. На поч. 1922 митрополит Василь (Липківський) рукопоклав І. у сан єпис­копа Черкас.-Чигирин. округи, яка стала одним із найміцніших осередків УАПЦ. У грудні того ж року при­знач. на Черніг. кафедру, яка завдяки його діяльності значно збільшилася і зміцнилася, а «хвиля церковно-визвольного руху починає ширитись все далі та далі» (1923). У звʼязку з від­сутністю єпис­копа на Ніжинщині та Глухівщині тамтешні окружні Собори у квітні 1925 звернулися до І. тимчасово до­глядати і їхні церкви. На поч. 1926 І. заарештовано і разом з ін. єпис­копами УАПЦ вивезено до Харкова, де їх утримували в увʼязнен­ні пів­тора місяця, а звільнили з під­пискою про неви­їзд. 1 грудня 1926 І. обраний на кафедру УАПЦ в Харкові, після по­збавле­н­ня Василя (Липківського) сану митрополита у жовтні 1927 Президією ВПЦР при­знач. відп. ред. ж. «Церква і життя» (і пред­ставником у справах ви­да­н­ня в уряді) з особл. за­стереже­н­ням стежити, «аби зміст статей журналу не давав приводів для пі­до­зрінь в нелояльності або нетактовності УАПЦ щодо уряду». І. брав участь у 3-му Всеукр. православ. церк. соборі (28–29 січня 1930), на якому ви­знано причетність УАПЦ до контр­рев. діяльності, її роль в організації СВУ і прийнято ухвалу про саморозпуск Церкви. Незабаром на чолі з І. по­став Всеукр. організац. комітет, який, за офіц. згодою влади, звернувся до вцілілих укр. парафій із за­проше­н­ням обʼ­єд­натися в єдину церк. організацію. У червні створ. Всеукр. церк. тимчас. організац. комітет, ініціативна група якого у складі архі­єпис­копів І. та Костянтина (Малюшкевича), протоієреїв К. Бутвіненка, Д. Любеча й мирянина Д. Оробинського звернулася до НКВС із заявою про до­звіл утворити нову церк. організацію під на­звою «Укр. Православна Церква», яка, запевняли вони, «буде жити й діяти в межах Радянської Соціялістичної Республіки, в своїх ставле­н­нях до Держ­уряду буде дотримуватися заповітів Христа і на­вча­н­ня апостола Павла, тобто для УПЦ воля Держави то є воля Божа». 16 листопада 1930 від­булися організац. збори Харків. єпархії під керівництвом І., який очолив і Єпарх. церк. раду. На кін. листопада до УПЦ при­єд­налося 498 парафій, її організац. структуру і кер. органи затв. на Над­звичай. соборі 9–12 грудня 1930, на якому делегати ще раз засудили діяльність провід­ників УАПЦ, пере­глянули статутні положе­н­ня, прийняті собором 1921, і вилучили з назви слово «автокефальна». Митрополитом обрано І. з титулом «Харківський і всієї України», він також очолив Всеукр. церк. раду з осідком у Воскресен. соборі Харкова. Кафедрал. храмом УПЦ був Свято-Микол. собор, а після його руйнації у травні 1934 — церква св. Івана Предтечі. Того ж року за роз­порядже­н­ням влади церк. упр. УПЦ з митрополитом І. пере­їхало до Києва, де кафедрал. храмом була спочатку Успен. церква (Богородиці Пирогощі), яку в грудні заборонено використовувати, потім — церква Миколи Притиска до закри­т­тя 15 червня 1935. Згодом НКВС заборонив І. у священ­нослужін­ні, а у травні 1936 заарештував у м. Бєлгород (РФ). 4 грудня 1937 йому висунуто звинуваче­н­ня у читан­ні контр­рев. проповід­ей, закликах «обʼ­єд­нуватися довкола церкви для боротьби з Рад­владою», вихвалян­ні фашист. Німеч­чини та ін. У протоколі засі­да­н­ня трійки упр. НКВС Курс. обл. (РФ) від 9 грудня записано, що митрополит «неодноразово ви­ступав серед населе­н­ня з закликом до організованого ви­ступу за вихід України з СРСР» і «поширював провокаційні чутки про неминучу загибель Радянської влади». Засудж. до роз­стрілу.

Завантажити статтю