ЗАЛІЗНИ́ЦЯ — рейкова колія, при­значена для пере­сува­н­ня залізничного рухомого складу. В широкому ро­зумін­ні — комплексне під­приємство залізничного транс­порту, яке має всі необхідні технічні засоби для пере­везе­н­ня пасажирів і вантажів (колію, локомотиви, вагони, інженерні споруди, при­строї, обладна­н­ня, машини і механізми, системи управлі­н­ня, енерго­спожива­н­ня та ін.), що забезпечують залізничний рух, ремонт і екс­плуатацію технічних засобів, утрима­н­ня у від­повід­ному стані колії тощо. З. є одним із найважливіших засобів комунікації, що стимулює роз­виток різноманітних галузей промисловості. Цим пояснюється вагоме економічне, політичне, військово-стратегічне і соціальне значе­н­ня. Залізничну мережу України складають Донецька залізниця, Львівська залізниця, Одеська залізниця, Придні­провська залізниця, Пів­ден­но-Західна залізниця, Пів­ден­на залізниця.

Своєрідні попередниками З. були жолоби з прокладеними брусами, які у часи середньовіч­чя використовували для транс­портува­н­ня вугі­л­ля і руди на шахтах. У середині 15–16 ст. в Англії та Ірландії (згодом у Франції та Росії) зʼявилися деревʼяні колії, обшиті металевими листами (з часом їх замінили чавун­ні рейки). Вагонетки пере­сували пере­важно вручну або за допомогою кін­ної тяги. У 1760-х роках у Росії К. Фролов побудував колію, рух по якій забезпечувало водяне колесо, 1806–09 П. Фролов — кінно-рейкову дорогу довжиною 1,9 км. Значно пришвидшило роз­виток З. створе­н­ня 1803–04 паровоза. Парову тягу на З. вперше викори­став 1825 Дж. Стефенсон на лінії Стоктон–Дарлінґтон у Великій Британії. Він не тільки роз­робив декілька вдалих кон­струкцій паровозів, а й обрав ширину колії, що стала найрозпо­всюдженішою у країнах Західної Європи і донині залишається стандартом у багатьох країнах світу (1435 мм). 1830 від­крито першу З. у США, 1832 — у Франції, 1835 — у Бельгії та Баварії. У Росії першою залізничною лінією загального користува­н­ня стала Царськосільська Санкт-Петербург–Па­вловськ (близько 27 км), яка роз­почала пере­везе­н­ня 1837. Станом на 1914 Росія посідала 2-ге м. у світі (після США) за загальною довжиною залізничної мережі (71,3 тисячі  км). До початку 20 ст. залізнична мережа у світі становила близько 1,1 млн км (нині близько 1,3 млн км), зокрема у США — 410 тисяч  км; в Україні її довжина — понад 29 тисяч  км. Якісно новим етапом роз­витку засобів тяги стала заміна у 1950-х роках паровозів тепловозами та електровозами. Тоді ж роз­почато масову електрифікацію З., впроваджено нові системи управлі­н­ня рухом. Технічне пере­оснаще­н­ня дало змогу Японії 1964 ввести в екс­плуатацію першу в світі високошвидкісну магістраль (швидкість руху по­їздів — до 250 км/год.). На початку 21 ст. такі магістралі діють у Китаї, Іспанії (до 350 км/год.), Пів­ден­ній Кореї, Франції (320 км/год.), Бельгії, Великій Британії, Нідерландах, Японії (до 276 км/год.), Італії, Німеч­чині (до 300 км/год.), РФ (до 250 км/год.), Швейцарії, Швеції (до 200 км/год.). 2007 у Франції встановлено світовий рекорд швидкості для рейкових по­їздів — 574,8 км/год. (абсолютний рекорд — 581 км/год. — установив 2003 у Японії поїзд на магнітній подушці). За при­значе­н­ням роз­різняють З. загального користува­н­ня (магістральні), колії промислові (під­ʼїзні шляхи під­приємств і організацій для під­возу сировини та вивозу продукції) і міського транс­порту. Основними показниками їхнього технічного оснаще­н­ня є вид тяги, кількість головних колій, кон­струкція залізничної колії (тип рейок, кількість шпал тощо), системи автоматики і телемеханіки та ін. Рухомий склад З. поділяють на тяговий — локомотиви (електровози, тепловози, паровози, газотурбовози, моторні вагони тощо) і нетяговий — вагони (пасажирські й вантажні), а також спеціальні рухомий склад. За роз­міром рейкової колії роз­різняють З. із широкою (понад 1435 мм), нормальною (1435 мм) і вузькою (1067–600 мм) коліями. В Україні основна ширина рейкової колії становить 1520 мм. Не­зважаючи на те, що на­прикінці 20 ст. унаслідок роз­витку інших видів транс­порту в деяких країнах мережа З. скоротилася (у США — вдвічі), у більшості з них залізничний транс­порт ві­ді­грає провід­ну роль, оскільки забезпечує масові пере­везе­н­ня на значні від­стані майже в усіх кліматичних зонах із порівняно високими швидкістю, надійністю та без­пекою.

В. В. Рибкін

Залізничні шляхи на українських територіях у 19–20 ст. На українських землях, що пере­бували у складі Австро-Угорської імперії, першу З. Львів–Перемишль побудовано 1861 (перший поїзд прибув у Львів із Відня 4 листопада). На українських територіях у межах кордонів Російської імперії спорудже­н­ня першої державної З. Одеса–Паркани–Ольвіополь–Балта почали планувати ще 1845–50, однак проекти не реалізовано у звʼязку з початком Кримської війни 1853–56 та з іншими, перед­усім фінансовими, причин. Від кінця 1860-х років до середини 1870-х років пере­дано в екс­плуатацію понад 4 тисячі верст залізничних шляхів. 1890–91 їхня загальна протяжність на українських землях, що були у складі Російської імперії, становила 7572 версти, з яких 4992 належало до приватного, 2580 — до державного сектору. Повністю приватними були Донецька, Курсько-Київська, Лозово-Севастопольська, Пів­ден­но-Західна і Фастівська залізниці, частково — Катерининська, Курсько-Харківсько-Азовська, Лібаво-Роменська та Харківсько-Миколаївська. На початку 20 ст. мережа З. ще більше роз­ширилася (90 % з них створювалися або утримувалися на державні кошти), 1917 їхня загальна протяжність становила 20 тисяч верст. У період воєн­них дій 1918–20 багато залізничних шляхів виведено з ладу, за роки перших радянських пʼятирічок їх від­будовано та роз­ширено. У межах УРСР у 1980-х роках працювали Пів­ден­но-Західна (рух по­їздів від­крито 1870; сполучала Донбас, Криворіж­жя й Придні­провʼя з центральною і західною частинами УРСР, зокрема зʼ­єд­нувала Київ із Москвою; мала 5 від­ділків, загальна довжина 4637 км), Пів­ден­на (організована 1901; звʼязувала в єдиний народногосподарський вузол Донбас і Придні­провʼя з промисловими ра­йонами центру та європейської Пів­ночі СРСР із Кавказом; 5 від­ділків, загальна довжина 3493 км), Львівська (організована 1939, у 1953 обʼ­єд­нана з Ковельською залізницею і Чернівецьким від­ділком Кишинівської залізниці; здійснювала транзитні звʼязки з багатьма європейськими державами; 5 від­ділків), Донецька (створена 1953 шляхом обʼ­єд­на­н­ня Пів­нічно-Донецької і Пів­ден­но-Донецької залізниць; сполучала ра­йони Кавказу та Нижнього Поволжя з ра­йонами Пів­дня, Пів­ден­ного Заходу, Заходу і центру СРСР; 7 від­ділків, загальна довжина 2860 км), Одеська (виконувала екс­порт­но-імпорт­ні пере­везе­н­ня; взаємодіяла з Одеським, Іл­лічівським, Миколаївським, Херсонським, Ізмаїльським портами; загальна довжина 4090 км) та Придні­провська (звʼязувала Донбас із Криворізьким залізорудним басейном, курорти Криму з усією мережею З. СРСР; 4 від­ділки) З. У 1950–60-х роках Пів­ден­на і Пів­ден­но-Західна залізниці повністю електрифіковано, роз­почато забезпече­н­ня тепло- й електровозами, від 1971 — системами авто­блокува­н­ня й напів­авто­блокува­н­ня. Від початку 1990-х років залізнична галузь під­порядкована КМ України.

О. М. Машкін