Залізничний транспорт

Визначення і загальна характеристика

ЗАЛІЗНИ́ЧНИЙ ТРА́НСПОРТ — вид транспорту, що здійснює пере­везе­н­ня вантажів і пасажирів залізницями. Є однією з важливих галузей сучас. господарства, невід­ʼєм. частиною транс­порт. системи України. Значна роль З. т. об­умовлена його пере­вагами перед ін. видами транс­порту: цілорічне і цілодобове викори­ста­н­ня; швидкість і рентабельність пере­везе­н­ня масових вантажів, особливо на далекі від­стані; зручність для населе­н­ня. Роз­різняють З. т. заг. користува­н­ня (магістрал.), пром. і міський. Магістрал. транс­порт здійснює між- і внутр.-держ. пасажир. й вантажні пере­везе­н­ня, зокрема вантажні комбінов. пере­везе­н­ня в контейнерах у взаємодії з різними видами транс­порту. Залежно від обсягів вантажопотоків, залізниці можуть бути одно-, дво- чи багатоколій., залежно від енергет. ресурсів регіонів — із різними видами тяги (електр., дизел., паровою, комбінов.). Залізниці на електр. тязі обладнують контакт. мережею, що під­вищує вартість комплексу тех. засобів, але надає значні пере­ваги при пере­везен­ні великих вантажо- і пасажиропотоків на важливих між­регіон. напрямах (електрифікація залізниць є пріоритет. зав­да­н­ням роз­витку З. т.).

Першими залізницями на укр. землях стали Пере­мишль–Львів (1861) на Зх., Одеса–Балта (1865) на Пд., Бєлгород–Харків (1869) на Пн. (залізнична мережа в основному сформувалася до поч. 20 ст.). Нині щільність залізнич. шляхів сполуче­н­ня в Україні становить 38 км на 1 тис. км² площі (для порівня­н­ня: у Франції станом на 1983 — 65 км на 1 тис. км²). Екс­плуатац. довж. залізнич. шляхів заг. користува­н­ня — 21 325,6 км гол. колій шир. L 1520 мм, з них 9752 км (45,7 %) електрифіковано; 27,3 км шир. N 1435 мм; 322,8 км шир. Е 750 мм. Серед електрифіков. залізниць 5005,6 км двоколійні, 4706,4 км — одноколійні. Протяжність одноколій. не­електрифіков. ліній становить 10 851,4 км (50,8 %). Роз­горнута довж. (з урахува­н­ням станц. колій) усіх ліній — 46 169,4 км. Найважливіші двоколійні електрифіков. залізничні магістралі: Київ–Фастів–Козятин–Здолбунів–Львів, Київ–Конотоп–Хутір-Михайлівський, Козятин–Жмеринка–Одеса, Харків–Запоріж­жя–Сімферополь–Севастополь, Львів–Чоп, Кривий Ріг–Дні­пропетровськ–Донецьк–Дебальцеве– Луганськ; двоколійно-одноколійні: Київ–Гребінка–Ромо­дан–Полтава–Харків, Купʼянськ–Харків–Полтава–Кременчук–Знамʼянка–Помічна–Одеса, Знамʼянка–Долинська–Миколаїв–Херсон–Джанкой. На лініях Харків–Київ, Дні­пропетровськ–Київ, Львів–Київ курсують швидкісні денні пасажир. по­їзди, на деяких ін. — фірмові пасажир. по­їзди, електро- та дизель-по­їзди під­вищеного комфорту, на малорентабел. лініях — рейкові автобуси. 2009 пере­віз. процес забезпечували 1648 залізнич. станцій, 126 пасажир. вокзалів, бл. 4-х тис. пере­їздів з автомат. сигналізацією, 57 локомотив. і 48 вагон. депо. Вагон. парк нараховував 192 442 вантаж. і 7633 пасажир. вагонів; тяговий рухомий склад — 4450 локомотивів: 1855 електровозів, 2545 тепловозів, 50 паровозів; 1589 електропо­їздів із 3178-ми вагонів; 325 секцій дизель-по­їздів з 812-ти вагонів. На залізницях працювало бл. 351 300 осіб (майже 2 % праце­здат. насел. країни). Від 1991 середньоріч. обсяг вантаж. пере­везень З. т. в Україні становить 514,2 млн т, з них 69 млн т — транзитні вантажі; пасажир. пере­везень — 521 млн осіб. Через тер. України проходять між­нар. транс­порт­ні коридори № 3, 5, 9, якими щорічно пере­возять 85,9 млн т вантажів. Тягу пасажир. по­їздів забезпечують електровози по­стій. струму ЧС2, 4, змін. струму ЧС7, 8, ДС3, вантаж. по­їздів — електровози по­стій. струму ВЛ11, ДЕ1, змін. струму ВЛ80, 2ЕЛ5, 2ЕС5К, по­двій. живле­н­ня ВЛ82М. Укр. під­приємства (зокрема Дні­пропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудува­н­ня», Дружківський машинобудівний завод) налагодили виробництво електропо­їздів ЕР-2, -9, ЕПЛ-2Т, -9Т і дизель-по­їздів ДР-1А, -1П, ДЕЛ-02, Д-1. Осн. вантажні тепловози — 2ТЕ116, 2М62, 2ТЕ10У, пасажир. — ТЕП70, 150. Управляє процесом пере­везень і вироб.-госп. діяльністю З. т. Держ. адміністрація залізнич. транс­порту України («Укрзалізниця»), під­порядк. Мін-ву транс­порту та звʼязку України. У її складі діють 6 статут. територ.-галуз. обʼ­єд­нань: Донецька залізниця, Львівська залізниця, Одеська залізниця, Пів­ден­но-Західна залізниця, Пів­ден­на залізниця, Придні­провська залізниця; 14 держ. під­приємств і 13 профіл. заводів. Найбільший обсяг вантажів пере­возять Донец. і Придні­пров. залізниці, пасажирів — Пд.-Зх. Великі залізничні вузли (Київ., Харків., Дні­проп., Львів., Ясинуват., Дебальцев., Одес., Жмерин.) мають роз­винене станц. госп-во. В остан­ні роки питома вага З. т. у заг. вантажообігу всіх видів транс­порту становила бл. 85 %, в заг. пасажирообігу — 45 %. Бл. чверті усіх вантаж. пере­везень склали камʼяне вугі­л­ля, руда, буд. матеріали, зерно, мінерал. добрива, нафто­продукти, різноманітні метали. Найбільш вантажонапружені лінії: Кривий Ріг–Пʼя- тихатки–Дні­пропетровськ–Чаплине–Дебальцеве, Кривий Ріг–Миронівка–Фастів–Здолбунів–Львів, а також лінії до мор. портів Одеси, Миколаєва, Херсона, Маріуполя, Бердянська, Керчі, Севастополя (потребують під­вище­н­ня пропускної і провізної спроможностей). Інтенсивність руху вантаж. по­їздів на деяких залізнич. лініях зменшують шляхом формува­н­ня ешелонів масою брут­то 7 тис. т (71–80 умов. вагонів). Правові аспекти залізнич. пасажир. і вантаж. пере­везень врегульов. Законами України «Про транс­порт» (1994) і «Про залізничний транс­порт» (1996), Статутом залізниць України. По­становами КМ про роз­виток З. т. на період 2015–20 затв. заходи щодо виріше­н­ня про­блеми його реформува­н­ня в умовах спів­праці з країнами СНД і ЄС, зокрема Польщею, Словач­чиною, Угорщиною, Румунією, а в подальшому — інтеграції в єдину європ. залізничну систему. Важливим напрямом роз­витку З. т. України є забезпече­н­ня інтероперабельності з ін. транс­порт. системами (зумовлене різною шириною колії в Україні та європ. державах). Так, одним із між­держ. проектів запланована побудова колії шир. L 1520 мм на лінії від м. Мостиська (Львів. обл.) до Відня. Пром. З. т. пред­ставляють під­приємства, які мають колійні при­строї з тех. засобами для обслуговува­н­ня пром., агро­пром. та ін. організацій (при наявності у них під­ʼїз. колій) і транс­порт­ні (залізничні) цехи вироб. під­приємств, що мають власні під­ʼїзні колії і тех. засоби. Заг. протяжність під­ʼїз. колій пере­вищує роз­горнуту довж. магістрал. колій, особливо на Донец. та Придні­пров. залізницях, де роз­таш. великі під­приємства гірн.-металург. комплексу. Найбільш досконалі тех. засоби має ВАТ «Київ-Дні­пров. між­галуз. під­приємство пром. залізнич. транс­порту», роз­горнута довж. під­ʼїз. колій якого становить 1065,4 км (у структурі — 33 регіон. філії). До складу міського З. т. України входять Дні­пропетровський метрополітен, Київський метрополітен, Харківський метрополітен; 1993 роз­почато будівництво Донец. метрополітену.

Найві­доміші укр. наук. школи з про­блем З. т. сформувалися у 1930–80-х рр. в Харків. (нині Укр. академія залізнич. транс­порту) та Дні­проп. (нині університет залізнич. транс­порту) ін­ститутах інж. залізнич. транс­порту, серед них — М. Стефанова: вибір маси та швидкості вантаж. по­їздів, удосконале­н­ня технології роботи залізнич. вузлів і сортув. станцій, взаємодія магістрал. та пром. З. т.; О. Долаберідзе: теор. основи механізації і автоматизації маневрових процесів на сортув. станціях (продовжив керівництво Є. Нагорний); В. Повороженка: удосконале­н­ня вантаж. і комерц. роботи (продовжив керівництво А. Котенко); М. Ющенка та Є. Шафіта: автоматизація технол. процесів на залізнич. станціях. Нині про­блеми формува­н­ня ресурсоощад. технологій при організації вантаж. пере­везень досліджує М. Данько, моделюва­н­ня й упр. склад. динам. системами на З. т. — Т. Бутько, автоматизації технол. процесів на сортув. станціях — В. Бобровський та І. Жуковицький, удосконале­н­ня технологій у пере­віз. процесі — В. Мироненко.

Літ.: Б. дел Рио, Долаберидзе А. М., Олешко Г. И., Стефанов Н. Я. и др. Автоматизация работы сортировочных станций (с применением вычислительных машин). Москва, 1964; Акулиничев В. М., Повороженко В. В., Стефанов Н. Я. и др. Эксплуатация железных дорог (грузовая работа, организация движения, станции). Москва, 1974; Данько М. І., Бутько Т. В., Кулешов В. М. та ін. Загальний курс та технології роботи транс­порту (залізничний транс­порт). Х., 2008; Данько М. І., Бутько Т. В., Березань О. В. та ін. Управлі­н­ня екс­плуатаційною роботою і якістю пере­везень на залізничному транс­порті. Х., 2009.

Т. В. Бутько, В. М. Кулешов

Залізничного транс­порту економіка (З. т. е.) — галузева економічна наука, що ви­вчає закономірності роз­витку й функціонува­н­ня залізничного транс­порту як особливої сфери матеріального виробництва. З. т. е. роз­криває механізм дії та форми прояву екон. законів на З. т., враховує сукупності заг.-екон. законів і закономірностей, властивих галузі, роз­робляє методи та при­йоми їх за­стосува­н­ня в госп. діяльності. Як наук.-екон. напрям вона ви­вчає вироб. від­носини та екон. інтереси, що виникають між З. т. і споживачами транс­порт. послуг; під­приємствами З. т. та під­приємствами ін. видів транс­порту й труд. колективами; робітниками окремих структур. під­роз­ділів під­приємств З. т. Осн. зав­да­н­ня: ви­значе­н­ня місця З. т. в єдиній транс­порт. системі України, а також світ. та європ. транс­порт. системах; роз­робле­н­ня рекомендацій щодо темпів роз­витку матеріал.-тех. бази під­приємств З. т., формува­н­ня теорії матеріал. потоків у сусп. виробництві України та її регіонів в єдиному екон. просторі з країнами СНД; роз­виток теор. основ зміни якості та методології упр. транс­порт. виробництва; удосконале­н­ня планува­н­ня в усіх під­роз­ділах під­приємств З. т.; дослідж. ролі та напрямів впровадже­н­ня здобутків НТП на галуз. під­приємствах і рац. принципів побудови транс­порт. тарифів; ви­вче­н­ня про­блем економіки праці, планува­н­ня, нормува­н­ня й організації заробіт. плати; удосконале­н­ня екон. механізму упр. галуз­зю, її під­роз­ділами, службами; роз­рахунок та аналіз собівартості пере­везень і робіт тощо. З. т. е. також досліджує дію екон. законів (вартості, часу, зро­ста­н­ня продуктивності праці та роз­поділу благ від­повід­но до кількості та якості праці, попиту й пропозиції та ін.) на З. т. Її методол. основа — діалектичні методи (історизму, систем.), методи ви­значе­н­ня пере­ходу кількості в якість та навпаки, вибору правильних рішень (баланс., функціонал. аналізу залежностей, економіко-математичні методи, екс­пертної оцінки методи, методи економічної кібернетики, ліній. про­грамува­н­ня тощо); логічні методи індукції та дедукції, мікро- та макроекон. аналіз.

Зародже­н­ня економіки транс­порту в Рос. імперії повʼязане із появою у 1820-х рр. праць професорів С.-Петербур. ін­ституту інж. шляхів сполучень Г. Ламе та Б. Клапейрона стосовно виріше­н­ня мереж. транс­порт­но-екон. задач на основі при­йомів виявле­н­ня т. зв. транс­порт. центру, без­посередньо на укр. землях — із роз­робле­н­ням В. Гурʼєвим у 1830-х рр. проекту створе­н­ня мережі торц. шосе із заліз. колесо­приводами. Роз­виток мережі залізниць, ускладне­н­ня пере­віз. процесу й посиле­н­ня взаємодії залізниць між собою та суміж. видами транс­порту актуалізували про­блеми економіки, технології й організації транс­порту. Вплив З. т. на роз­виток економіки країни роз­крито в працях І. Бліоха, А. Скворцова, Ф. Галицинського та ін. Засн. транс­порт. тарифо­утворе­н­ня став Д. Журавський, який вважав, що тарифи можуть від­різнятися за окремими ділянками однієї лінії в прямому та зворот. напрямах. О. Чу­пров у праці «Железнодорожное хозяйство. Его экономические особен­ности и его отношение к интересам страны» (Москва, 1875) довів залежність формува­н­ня доходів залізниць від обсягу та середньої дальності пере­везень і структури вантажів; на поч. 20 ст. дослідив про­блеми формува­н­ня транс­порт. системи, єд­ність якої забезпечує комплекс. роз­виток усіх видів транс­порту в тісному взаємозвʼязку з роз­витком вироб. сил, побудовою тарифів і балансува­н­ням виробництва й пере­везень. 1883 у Києві ви­йшла кн. «Принципы железнодорожных тарифов по пере­возке грузов» С. Вітте, де з теор. і практ. позиції об­ґрунтовано принципи формува­н­ня тарифів (використовували на залізницях до 1920). М. Петров довів, що твердже­н­ня про нерентабельність залізниць не від­повід­ає дійсності, й вимагав подальшого роз­шире­н­ня залізнич. мережі; 1908–12 роз­глянув тех.-екон. про­блеми залізниць, роз­крив причини їхнього хроніч. фінанс. дефіциту й екс­плуатац. недоліки. Б. Воскресенський і С. Кудреватов уперше наголосили на необхідності систем. роз­гляду питань економіки й екс­плуатації транс­порту; Є. Михальцев окреслив гол. фактори, що впливають на витрати пере­віз. процесу, роз­робив основи калькуляції та аналізу собівартості пере­везень; О. Чудов науково об­ґрунтував і за­провадив у практику вироб.-госп. діяльності залізниць систему обліку транс­порт. витрат. У працях Т. Хачатурова викладено етапи роз­витку залізнич. мережі та сформульовано основи комплекс. екон. дослідж. вітчизн. й закордон. транс­порту, В. Образцова — основи організації планува­н­ня сортув. роботи мережі залізниць і пита­н­ня взаємодії служб залізниці й різних видів транс­порту між собою. Вагомий внесок у теорію упр. пасажир. пере­везе­н­нями в Україні зробили Ю. Кулаєв, В. Загорулько, А. Воркут, О. Ігнатенко, Ю. Цвєтов та ін.; окремі пита­н­ня економіки та упр. пасажир. пере­везе­н­нями дослідили М. Андреєва, О. Громова, В. Гудкова, О. Гудков, С. Тульчинська та ін. Впроваджен­ню маркетинг. принципів у діяльність під­приємств залізнич. транс­порту присвяч. праці А. Пере­пелюка, Г. Ейтутіса, І. Аксьонова. Провід­ні пред­ставники наук. шкіл З. т. е. Укр. академії залізнич. транс­порту (Харків): М. Данько (удосконале­н­ня процесу залізнич. пере­везень на основі нових технол. засобів ресурсозбереже­н­ня), В. Дикань (роз­виток між­нар. транс­порт. коридорів, забезпече­н­ня конкуренто­спроможності під­приємств З. т., створе­н­ня Єдиної транс­порт. системи України), О. Дейнека (ціно­утворе­н­ня на З. т. і реформува­н­ня залізнич. галузі); Дні­проп. університету залізнич. транс­порту: М. Гнен­ний (оцінка екон. ефективності роз­витку осн. напрямів залізнич. транс­порту), О. Пшінько (впровадже­н­ня на З. т. України контрейлер. пере­везень та створе­н­ня між­нар. транс­порт. коридорів), Ю. Бараш (структурна реформа та зниже­н­ня збитковості пасажир. пере­везень); київ. школи З. т. е.: Ю. Кулаєв (про­блеми транс­порт. забезпече­н­ня економіки України, про­гнозува­н­ня і під­вище­н­ня ефективності функціонува­н­ня транс­порт. інфра­структури), В. Пасічник (економіка екс­плуатац. діяльності З. т. України в умовах автоматизації інформ. технологій), О. Бакаєв (між­нар. транс­порт­ні коридори України: мережі та моделюва­н­ня, теор. засади логістики), Ю. Цвєтов (організація спіл. роботи різних видів транс­порту, реформува­н­ня залізнич. галузі).

1991 створ. Держ. адміністрацію залізнич. транс­порту України, до складу якої уві­йшли Донец., Львів., Одес., Придні­пров., Пд. і Пд.-Зх. залізниці. 1992 вона стала чл. Між­нар. союзу залізниць, 1994 повністю пере­йшла на самост. планува­н­ня тех.-екон. показників роботи З. т. Осн. правові, екон. та організац. засади діяльності З. т. регламентують Закон України «Про залізничний транс­порт» (1996), Статут залізниць України, Правила пере­везе­н­ня пасажирів та вантажів, Правила тех. екс­плуатації залізниць України. Пер­спективи його роз­витку ви­значені Про­грамою роз­витку нац. мережі між­нар. транс­порт. коридорів в Україні на 2006–10, Законом України «Про Комплексну про­граму затвердже­н­ня України як транзитної держави у 2002–2010 рр.» (2002). Ефективне упр. елементами залізнич. господарства й організацію пере­везень вантажів і пасажирів забезпечує система тех.-екон. показників, які умовно поділяють на кількісні (ви­значають обсяги роботи) та якісні (оцінюють якість роботи). Нині укр. залізниці межують і взаємодіють із залізницями РФ, Білорусі, Молдови, Польщі, Румунії, Словач­чини, Угорщини, забезпечують роботу 40-а між­нар. залізнич. пере­ходів, обслуговують 18 укр. мор. портів Чорномор.-Азов. басейну. Тер. України проходять три панʼєвроп. між­нар. транс­порт­ні коридори (№ 3, 5, 9). Загалом 2008 пере­везено 498,5 млн т вантажів, зокрема 69,8 млн т транзит.; транс­порт. коридорами — понад 105 млн т; послугами залізнич. транс­порту скори­сталися 518,8 млн пасажирів. Враховуючи інтереси нац. вантажовід­правників, залізниці ведуть роботу із залуче­н­ня додатк. пере­везень у конкурент. сегментах транс­порт. ринку, насамперед організовують контейнерні й контрейлерні пере­везе­н­ня, формува­н­ня та від­правле­н­ня яких здійснюють в гнучкому режимі, що до­зволяє скоротити простої контейнерів у портах. Для роз­витку цього сегменту транс­порт. ринку в Україні удосконалюють законодавчу та нормативну бази, за­проваджують нові інформ. технології. Нині актуал. пита­н­нями З. т. е. є тарифна політика, ін­новац.-інвестиц. роз­виток, маркетинг. та логіст. технології, комбінов. пере­везе­н­ня, між­нар. транс­порт­ні коридори тощо.

Літ.: Белов И. В., Гибшман А. Е., Галабурда В. Г. Экономика железнодорожного транс­порта. Москва, 1979; Беленький М., Дмитриев В. та ін. Экономика железнодорожного транс­порта. Москва, 1985; Кирпа Г. М. Інтеграція залізничного транс­порту України в європейську транс­порт­ну систему. Дн., 2004.

В. Л. Дикань

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю