Зернові культури

ЗЕРНОВІ́ КУЛЬТУ́РИ — група культурних рослин, які вирощують для отрима­н­ня зерна. До З. к. належать зерн. злаки, зернобобові культури та гречка. Є основою рослин­ництва й с. господарства в цілому. У більшості країн світу ця група культур посідає 1-е м. за роз­міром посів. площ та валовим збором зерна. В Україні залежно від зонал. та агроклімат. умов посівні площі З. к. у різні роки коливаються в знач. межах. В остан­ні роки вони зросли від 12,5 (2003) до 15,8 (2009) млн га. У заг. структурі посів. площ України З. к. також пере­важають (58,7 % у 2009). Провід­ною є озима пшениця, посіви якої щороку за­ймають 5,3–6,8 млн га, валові збори становлять 9,8–25,05 млн т (2009, від­повід­но, 6,5 млн га і 20,0 млн т). 2-е м. за площами посіву належить ярому ячменю — 3,4–4,9 млн га, валові збори — 6,0–12,6 млн т (2009 — 3,8 млн га, 11,8 млн т); 3-є м. — кукурудзі — від­повід­но, 1,4–2,5 млн га, 3,8–11,4 млн т (2009 — 2,1 млн га, 10,5 млн т). Зерн. злаки поділяють на хлібні (пшениця, жито, ячмінь, овес) та просоподібні (кукурудза, просо, рис, сорго, чумиза). Це однорічні рослини родини злакових, що мають мичкувату добре роз­винену кореневу систему. Напр., в озимої пшениці за сприятливих умов вологозабезпече­н­ня вона вже на­прикінці осін­ньої вегетації сягає глибини 120–130 см, а перед збира­н­ням урожаю — до 250 см. Добре роз­винена коренева система є біол. основою при­стосува­н­ня культури до посушливих умов вирощува­н­ня. Матеріал. базою високої продуктивності злаків є їхня здатність до кущі­н­ня і формува­н­ня великої листкової поверх­ні. Фаза кущі­н­ня в озимої пшениці роз­починається через 10–15 днів після появи сходів, у просоподібних — через 25–30 днів. Вихід рослин у трубку на­стає через 25–35 днів після від­новле­н­ня весняної вегетації, у ярих (пшениця, ячмінь, овес) — через 12–20 днів після початку кущі­н­ня. Стебло у хліб. злаків — порожниста соломина, у просоподібних — заповнене пухкою серцевиною, поділене вузлами на між­вузля. Суцві­т­тя — колос (у пшениці, жита, тритикале, ячменю) або волоть (у вівса, проса, рису, сорго); у кукурудзи чол. суцві­т­тя — волоть, жін. — початок. Жито, кукурудза та сорго належать до пере­хреснозапильних, ін. — до самозапильних рослин. Плід — зернівка (у пшениці, жита, кукурудзи — голозерна, в ін. злаків — плівчаста) — складається з оболонок, ендо­сперму та зародка. Зерно пшениці є осн. продуктом харчува­н­ня. Воно містить до 16 % білка, а також жири, вуглеводи, мінерал. солі. Ячмінь та овес використовують як зернофуражні культури та для виробництва дієтич. круп. Хлібні злаки мають озимі та ярі форми, різні ступ. холодо­стійкості. Мін. температура проро­ста­н­ня зерна 1–2 °С. Озимі культури витримують температуру на глибині заляга­н­ня вузла кущі­н­ня до -12–14 °С (ячмінь), -18–20 °С (пшениця), -20–22 °С (жито). Просоподібні злаки — тепло- і світлолюбиві рослини. Мін. температура проро­ста­н­ня насі­н­ня проса 7–8 °С, кукурудзи 9–10 °С, рису 10–12 °С; оптимальна — 20–25 °С. Для цих рослин згубними є навіть не­значні (-2–3 °С) приморозки. Для отрима­н­ня 1 т врожаю хлібні злаки потребують 400–500 т води, просоподібні — вдвічі менше. За оптимал. умов вологозабезпече­н­ня та необхід. температури насі­н­ня проро­стає через 3–4 доби після посіву, а ще через 4–5 діб зʼявляються сходи. У хліб. злаків насі­н­ня проро­стає 3–6-ма первин. корінцями, у просоподібних — одним. Зерн. злаки протягом вегетац. періоду проходять такі фази роз­витку: проро­ста­н­ня насі­н­ня, сходи, кущі­н­ня, стрілкува­н­ня, колосі­н­ня, цвіті­н­ня, заплідне­н­ня, налива­н­ня і до­стига­н­ня зерна. На 1 ц зерна і від­повід­ну кількість вегетатив. маси зерн. злаки витрачають з ґрунту 3–4 кг азоту, 1,5–2,5 кг калію й 1,0–1,5 кг фосфору. Найвибагливішими до ґрунту є пшениця, кукурудза, рис, просо. В період стрілкува­н­ня в усіх зерн. злаків від­буваються най­інтенсивніший приріст рослин, формува­н­ня ре­продукт. органів, чим зумовлена потреба у пожив. речовинах. У цей період важливе значе­н­ня для збільше­н­ня врожаю має підживле­н­ня мінерал. добривами. Фаза колосі­н­ня у хліб. злаків, проса й рису на­стає через 20–30 днів після стрілкува­н­ня; цвіті­н­ня та заплідне­н­ня — через кілька днів після колосі­н­ня і триває від 5–6-ти до 8–10-ти днів (залежно від біол. особливостей культури та погод. умов). Фаза формува­н­ня та наливу зерна триває 16–20 днів (молочна стиглість) і змінюється фазою вос­кової стиглості. У кукурудзи тривалість цього періоду залежить від скоро­стиглості рослин та погод. умов. Збира­н­ня зерн. злаків роз­починають у фазі вос­кової стиглості зерна після припине­н­ня приросту ваги зернівки.

Завантажити статтю