Екологічне законодавство

ЕКОЛОГІ́ЧНЕ ЗАКОНОДА́ВСТВО — система нормативних актів, що регулюють су­спільні від­носини у галузях викори­ста­н­ня та від­творе­н­ня природних ресурсів і охорони довкілля (екологічні су­спільні від­носини). Е. з. є самост. галуз­зю законодавства України, що має окремі під­галузі: земел., водне, лісове, фауніст., флорист., природно-заповід­не, законодавство про надра, про охорону атмо­сфер. повітря. Ви­значальні для Е. з. норми вміщені у Кон­ституції України — право власності українського народу на землю, її надра, атмо­сферне повітря, водні та ін. природні ресурси; право користува­н­ня природ. обʼєктами; гарантува­н­ня екол. без­пеки і під­трима­н­ня екол. рівноваги на території України, подола­н­ня наслідків Чорнобил. ката­строфи; право людини на без­печне для життя і здоровʼя довкі­л­ля та на від­шкодува­н­ня зав­даної поруше­н­ням цього права шкоди; право вільного до­ступу до інформації про стан довкі­л­ля; обовʼязок не заподіювати шкоди природі. Гол. джерелами Е. з. є Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), «Про природно-заповід­ний фонд України» (1992), «Про екологічну екс­пертизу» (1995), «Про Червону книгу України» (2002), «Про виключну (морську) екологічну зону України» (1995), «Про охорону атмо­сферного повітря» (в ред. 2001), «Про тварин­ний світ» (2001), «Про екологічну мережу України» (2004), «Про екологічний аудит» (2004); Кодекс України про надра (1994), Водний кодекс України, Земел. кодекс України (див. Земельні кодекси), Лісовий кодекс України.

Завантажити статтю