Жандармерія

ЖАНДАРМЕ́РІЯ (франц. gendarmerie, від gens dʼarmes, буквально — озброєні люди) — особливий вид державної поліції, організованої на військових засадах. Як правило, Ж. поділяють на держ. і військову. У військ. від­ношен­ні під­порядк. військ. міністру, стосовно викона­н­ня поліц. функцій — міністру внутр. справ. Уперше створ. у Франції 1791 для спец. на­гляду за внутр. порядком у країні в умовах революції. З часом Ж. почали організовувати і в ін. європ. країнах. У наш час Ж. існує у Франції, Австрії та деяких ін. державах. У Рос. імперії термін «Ж.» вперше вжито 1792 для по­значе­н­ня кін­ного загону великого князя Павла. 1815 Борисогліб. драгун. полк пере­йменовано у жандарм. і роз­осереджено невеликими групами по армій. частинах для викона­н­ня обовʼязків військ. поліції. Значе­н­ня політ. поліції рос. Ж. почала набувати від 1817, коли у складі Окремого корпусу внутр. варти, що виконував від 1810 поліц. функції, утвор. дивізіони кін­ної міської поліції — Ж. внутр. варти. 1826 існувало 59 жандарм. частин. Остаточно Ж. у Рос. імперії стала політ. поліцією після придуше­н­ня пов­ста­н­ня декабристів. Згідно з Положе­н­ням про Корпус жандармів 1827 тер. Рос. імперії поділено на 5 під­ві­дом. округів (від 1836 — 8). З утворе­н­ням 1827 Корпусу жандармів (від 1874 — Окремий корпус жандармів) роз­почато формува­н­ня системи місц. органів політ. поліції, що мала забезпечити контроль і на­гляд за «благонадійністю» насел. імперії. Командиром корпусу (від 1826 — шефом жандармів) за посадою одночасно був гол. нач. 3-го від­діл. імператор. канцелярії. Ж. виконувала функції виконав. органу 3-го від­діле­н­ня. Окремий корпус жандармів складався зі штабу та жандарм. округів на чолі з генералами. Округи поділено на від­діли (по 1–3 губернії у кожному), очолювані жандарм. штаб-офіцерами. В умовах зро­ста­н­ня рев. руху у 1860-х рр. структура Ж. вже не від­повід­ала зав­да­н­ням збереже­н­ня існуючого су­спільно-політ. устрою, тому 1867 прийнято нове Положе­н­ня про Корпус жандармів, що залишалося не­змін­ним до 1917. На місцях (окрім Кавказу, Царства Польського та Сибіру) створ. губерн. жандарм. упр. (1870 їм встановлено додатк. штат для служби в повітах) і жандарм. упр. залізниць. Ж. здійснювала зав­да­н­ня ді­зна­н­ня та роз­шуку в політ. справах. Затверджене 1871 Положе­н­ня про порядок дій чинів Корпусу жандармів щодо роз­слідува­н­ня злочинів надало Ж. право здійснювати огляди, обшуки, вилуче­н­ня, зобовʼязало поліц. органи всебічно сприяти їй. Жандарм. офіцерами могли стати лише особи, які за освітою належали до 1-го роз­ряду або закін. юнкер. училище за 1-м роз­рядом й прослужили не менш ніж 5 р. на військ. службі. Кандидати проходили іспити при штабі корпусу. Істотно реорганізовано центр. апарат Ж. у 1880–83. Міністр внутр. справ став одночасно і шефом жандармів. Замість скасованого 3-го від­діл. створ. департамент поліції, що обʼ­єд­нував керівництво як заг., так і політ. поліцією. Командиром Окремого корпусу жандармів при­значали товариша (заст.) міністра внутр. справ, який був і куратором департаменту поліції. Формально Ж. під­порядковувалась військ. мін-ву і утримувалась за його кошт як армій. поліція, залишаючись фактично виконав. органом політ. поліції. Положе­н­ня про заходи щодо охорони держ. порядку і громад. спокою 1881 активізувало діяльність Ж. у сфері політ. роз­шуку. Окрім заг. на­гляду за політ. на­строями насел., Ж. виконувала зав­да­н­ня боротьби з рев., ліберально-демократ. і нац.-визв. рухами, роз­по­всюдже­н­ням анти­уряд. літ-ри, стежила за політ. партіями. Зро­стали чисельність і грош. утрима­н­ня Ж. Якщо 1873 вона налічувала 486 генералів і офіцерів та 5186 унтер-офіцерів і рядових, то 1895 — 693 генерали та офіцери, 8173 вахмістри, унтер-офіцери і рядові. На цей час існувало 72 губерн. жандарм. упр., зокрема на укр. землях — 9 губерн. жандарм. упр. і жандарм. упр. Одеси. Після рев. подій 1905–07 утвор. Севастоп. жандарм. упр., якому під­порядк. м. Балаклава, Ялтин. і Євпаторій. повіти. Штати упр. залежали від величини і значе­н­ня губерн. міст. Напр., Харків. жандарм. упр. за штатами по­ступалося лише С.-Петербур. та Московському. 1913 змінено вимоги до кандидатів у жандарм. офіцери: мін. строк військ. служби зменшено до 3-х р., встановлено віковий ценз у 24–33 р. До служби в Ж. не допускали поляків, євреїв, католиків та осіб, одружених з католичками. Після утворе­н­ня 1902–03 мережі охорон. від­діл. (на укр. землях — у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі, нині Дні­пропетровськ, ненадовго — у Житомирі, Полтаві, Юзівці, нині Донецьк, Сімферополі) за Ж. збережено роз­шукові функції у губерніях, де не було охорон. від­діл., а в ін. — на тер. повітів. Жандарми використовували незакон­ні методи діяльності. Існували великі штати секрет. агентів, які не лише збирали і пере­давали інформацію про опозиц. урядові легал. та нелегал. організації, а й активно там працювали. Ж. та її апарат про­існували до паді­н­ня самодержавства у лютому 1917. Див. також Жандармерія Західноукраїнської Народної Республіки.

Завантажити статтю