ДМИТЕ́РКО Любомир Дмитрович (05(18). 03. 1911, м. Вин­ники, нині під­порядк. Львів. міськраді — 02. 10. 1985, Київ) — письмен­ник, драматург. Член СПУ (1935). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1979) за книжки поезій «Основа» і «Світе мій» (обидві — 1978). Навч. у Камʼянець-Поділ. ІНО (нині Хмельн. обл.; 1928–29), на сценар. курсах при Київ. кіноін­ституті (1930). Тоді ж ви­йшли його перші зб. поезій «Іду!» (1930), «Товтри» (1931) та оповідань «Вітер зі Сходу» (1930), під­дані критиці за «ідеол. невитриманість». Працював ред. (1931–34), нач. сценар. від­ділу (1946–47) Київ. кіностудії худож. фільмів. 4 лютого 1933 заарешт. у справі УВО, звільн. 25 березня того ж року. Під час війни — військ. кор. Як один із кер. СПУ на поч. 50-х рр. брав участь у офіціоз. викривал. кампаніях, активно провадив ортодокс. партійну лінію. Від 1962 очолював ред. ж. «Вітчизна», у якому тоді на­друковано такі «крамольні» твори, як «Собор» О. Гончара, «Мальви» Р. Іваничука, «Пів­ден­ний комфорт» П. Загребельного. Автор зб. поезії «Проліски» (1954), «В обі­ймах сонця» (1958), «Земля моя» (1960), «Київські кручі» (1962), «Муза в шинелі» (1967), «Причетність» (1975), «Крутий поріг» (1983). Поезія Д. — декларативна, оспівує ратні і трудові по­двиги народу, боротьбу за мир, братерство й дружбу народів, славить партію. Пʼєси «Генерал Ватутін» (1947), «Навіки разом» (1950), «Дівоча доля» (1960), «Вогневі рубежі» (1984) ставилися у багатьох театрах України. У зб. «Новели» (1955), романах «Роз­лука» (1957), «Крізь дні і ночі» (1969), «Остан­ні кілометри» (1972), «Міст через прірву» (трилогія, 1962–66), повісті «Кроки на шляху» (1967) Д. від­творив події 2-ї світової війни, показав становле­н­ня молодого поколі­н­ня. Писав з позицій соцреалізму. Усі за­значені книги ви­дано у Києві. За сценаріями Д. на Київ. кіностудії худож. фільмів знято водевіль «Роки молодії» (спів­авт., 1942, реж. Г. Грічер-Черіковер), істор. стрічки «Полумʼя гніву» (1955, реж. Т. Левчук) і «Олекса Довбуш» (спів­авт., 1959, реж. В. Іванов). Окремі твори Д. пере­кладено болгар., груз., литов., нім., польс., рос., румун., угор., чеською мовами. На будинку, де він жив у Києві, на вул. К. Лібкнехта (нині Шовковична), № 34/32 встановлено мемор. дошку.