ГУМЕ́ННА Докія Кузьмівна (23. 02(07. 03). 1904, с. Жашків, нині місто Черкаської обл. — 04. 04. 1996, Нью-Йорк, похована у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — письмен­ниця. Член «Плугу» (1924). Закінчила Київський ІНО. Друкуватися почала у 12-річному віці у шкільному журналі «Золоте руно». У 16 років вже писала поезії в прозі. Нарис «У степу» опубліковано 1924 у журналі «Сільськогосподарський пролетар». 1929 ви­йшли друком невеликі книжки-нариси та оповіда­н­ня «Ех, Кубань ти Кубань хліборобная», «Стрілка коливається» та «Кампанія», які були вкрай негативно сприйняті радянськими критиками. Особливо загострилася ситуація, коли в журналі «Плуг» зʼявилися нариси Г. про тогочасні комуни під на­звою «Листи з степової України», які цензура заборонила видавати окремою книжкою. Г. від­рахували з «Плугу». Лише 1939 за під­тримки М. Рильського, П. Панча та А. Любченка вона на­друкувала оповіда­н­ня «Вірс», але і цей твір викликав нові напади, зокрема в журналі «Радянська література» авторку на­звали «наклепницею на радянську дійсність». 

Під час німецької окупації жила в Туреч­чині, потім в таборах у м. Ґрац (Австрія) та в таборах для пере­міщених осіб у Німеч­чині, продовжувала літературну діяльність. 1946 у Зальцбурзі видала збірку оповідань «Куркульська вілія», у якій змалювала сільське життя в перші роки більшовицької влади. Про на­ступний роман Г. «Діти Чумацького шляху» (у 4-х кн., Мюнхен, Нью-Йорк, 1948–51; пере­вид. — Нью-Йорк, 1983; К., 1998) Ю. Шерех (Шевельов) писав: «Роман змальовує на­ступ більшовизму на український народ, по­даний письмен­ницею в двох головних паралельних планах: колективізація українського села і ліквідація “куркульства” з одного боку, і процес винищува­н­ня української культури — з другого...». 

1950 виїхала до Нью-Йорка. Написала повісті «Велике цабе» (1952), подавши свою художню версію часів трипільської культури; «Мана» (1952), у якій роз­кривається психологічно під­радянська людина, зокрема інтелігенція; епічну хроніку окупації Києва 1941–43 «Хрещатий Яр» (1956); історіософський роман «Золотий плуг» (1968) — про нівеляцію творчих особистостей у тоталітарній державі; романи «Серед хмаросягів» (1962), «Скарга майбутньому» (1964), «Чотири сонця» (1969), «Внука столітнього запорожця» (1981). Видала цикл творів з прадавньої історії України, надавши їм оригінальне художнє трактува­н­ня: «Епізод із життя Европи Критської» (1957), «Благослови, мати» (1966), «Родин­ний альбом» (1971), «Минуле пливе в при­йдешнє: Роз­повідь про Трипі­л­ля» (1978), «Небесний змій» (1982) та ін. 

Аналізуючи твори Г. на історичні та до­історичні теми, Г. Костюк від­значав, що вона «як мистецький дослідник, як психолог і візіонер зуміла від­творити дух і провід­не місце української людини, від­шукати якнай­глибші джерела її історичного існува­н­ня і тим по­глибити історичне буття нашого народу». В остан­ні роки життя Г. знову неодноразово зверталася до жанру нарису, зокрема на тему канадсько-американських подорожей, а також видала спогади з київського періоду свого життя «Дар Евдотеї. Іспит памʼяті» (у 2-х т., Балтимор; Торонто, 1990). В архіві Г. лишилося чимало рукописів та епістолярна спадщина.