ГО́ЇВ Юліан Іванович (27. 04. 1894, м. Снятин, нині Івано-Франківської обл. — 10. 12. 1937, Харків) — український громадський та військовий діяч, за­ступник голови Снятинської секції Українського студентського союзу (1912–14), хорунжий Легіону Українських Січових Стрільців (1914–15), поручник 1-ї бригади УСС УГА (1918–20), командир 2-го куреня 1-ї бригади ЧУГА (1920). Учасник Першої світової війни, військовополонений у Росії (Чорний Яр — 1915–16, Царицин — 1916–17). За­ступник начальника від­ділу роз­відки Українського військового округу (1924–30). Випускник заочної академії РСЧА в Москві (1926) та бронетанкових курсів в Ленін­граді (1932). У 1936–37 — начальник автобронетанкового парку 23-ї стрілецької дивізії РСЧА. У 1924–37 проживав у Харкові. Заарештований 22 вересня 1937 року в Харкові. Обвинувачений у державній зраді та шпигунстві на користь Польщі і Третього Рейху. 10 грудня 1937 року засуджений до роз­стрілу з конфіскацією майна. Вирок виконано того ж дня в місті Харкові. Місце похова­н­ня неві­доме. Посмертно реабілітований (2025).