КРАНІОЛО́ГІЯ (від грец. ρανίον — череп і …логія) — роз­діл анатомії тварин і людини, що ви­вчає особливості побудови та форми черепа. Кра­ніологічні дослідже­н­ня особливо широко за­стосовують у антропології для висвітле­н­ня основних напрямів еволюції людини в процесі антропогенезу, зʼясува­н­ня статі та віку викопних людей із давніх і серед­ньовічних поховань, ви­значе­н­ня ін­дивідуальних та групових характеристик фізичного типу тощо. Біля витоків К. як роз­­ділу антропології стояв німецький при­родо­знавець Й.-Ф. Блуменбах, який в остан­ній чверті 18 — 1-й половині 19 ст. зібрав і описав велику ко­лекцію черепів людності з різних регіонів Землі. Значну роль в її роз­витку ві­ді­грав шведський анатом А. Ретціус. 1842 він увів до про­грами та практики природо­знавства ви­значе­н­ня черепних (головного) показника, величина якого залежить від спів­від­ношен­ня довжини і ширини черепа (го­лови) людини. Основи К. у 2-й половині 19 ст. заклав французький хірург і науковець П. Брока, який роз­робив систему точок на черепі; склав пере­лік найважливіших ознак; за­провадив до наукового обігу індекси, що вказують на спів­від­­ноше­н­ня різних характеристик; створив вимірювальні прилади (інструменти). Подальше вдосконале­н­ня краніологічної методики по­вʼязане з діяльністю німецького вченого кінця 19 — початку 20 ст. Р. Мартіна.

Сучасна К. включає краніометрію (вимірюва­н­ня різних частин черепа, обрахува­н­ня черепних індек­сів, математичне обробле­н­ня отрима­них результатів), краніо­скопію (опис форми черепа у різних проекціях для характеристики особливостей роз­витку окремих структур, виявле­н­ня дис­кретно-варіативних ознак — аномальних швів, отворів, кісток та ін., встановле­н­ня обʼєму мозку), краніогра­фію (побудова точної графічної копії черепа за допомогою діопто­­графа — приладу для зображен­ня на папері тіла людини або його частин). У процесі дослідже­н­ня кореляційних звʼязків кісткової основи з мʼякими тканинами облич­чя у 1-й половині 20 ст. сформувався но­вий метод — графічна і пластична (скульптурна) реконструк­ція зов­нішності померлої людини за її черепом, що зна­йшов широке за­стосува­н­ня не лише в антро­пології, а й в судовій медицині.