ГЕНЕРА́ЛЬНА ГУБЕ́РНІЯ — адміністративно-територіальна одиниця. Утворена 26 жовтня 1939 в окупованих німцями центральних частині Польщі та поширена згодом на територію Західної України. Без­посередньо не входила до складу Німеч­чини. Територія Генеральної губернії становила 95 742 км2 і поділялася на 4 дистрикти (області): Краківський, Люблінський, Радомський, Варшавський. 1 серпня 1941 до Генеральної губернії при­єд­нано територію колишньої Дрогобицької (нині у складі Львівської області), Львівської, Станіславської (нині Івано-Франківської) і Тернопільської (окрім деяких пів­нічних р-нів) областей УРСР, з яких утворено 5-й дистрикт — «Галичина». Внаслідок цього територія Генеральної губернії збільшилась до 144 518 км2. Її населе­н­ня у березні 1943 складало близько 14,5 млн осіб, пере­важна більшість з яких — поляки. Українська етнічна територія, що входила до Генеральної губернії, становила 63 тис. км2 із населе­н­ням 7 млн осіб, з них близько 4 млн — українці.

Державно-правовий роз­виток Генеральної губернії, офіційно проголошеної побічним краєм, проходив у напрямі майбутнього зли­т­тя її з Німеч­чиною. Найвища посадова особа — генерал-губернатор, який діяв від імені А. Гітлера. Йому належала законодавча влада і під­порядкований виконавчий орган — правлі­н­ня (уряд) Генеральної губернії. Урядом керував державний секретар — за­ступник генерал-губернатора. Правлі­н­ня складалося з 12-ти (згодом — 14-ти) ві­домств (міністерств) і державного секретаріату. Воно загалом під­порядковувалося МВС Німеч­чини, а у фахових пита­н­нях — від­повід­ним міністерствам. Офіційні друковані органи правлі­н­ня були «Вісник роз­поряджень для Генеральної губернії» та «Урядовий вісник Генеральної губернії».

Кожен з 5-ти дистриктів мав подібну адміністративну структуру правлі­н­ня. На чолі дистрикту стояв губернатор, при­значений генерал-губернатором. Дистрикти, у свою чергу, поділяли на округи й окремі міста зі статусом округи. На місцевому рівні від­новлено адміністративний поділ польських часів — волості та громади. Керівні функції як в адміністрації Генеральної губернії, так і на рівні дистрикту й округи, здійснювали виключно німці. Пред­ставники інших національностей могли виконувати лише допоміжні функції, здебільшого на нижчих адміністративних рівнях. Урядова мова — німецька.

У Генеральній губернії здійснювалася політика знище­н­ня євреїв і циган, примусові пере­селе­н­ня і депортації населе­н­ня на роботи до Німеч­чини (до кінця 1944 вивезено близько 2-х млн осіб), без­о­глядна господарська екс­плуатація. Проводилися масові екзекуції цивільного населе­н­ня, роз­стріли інтелігенції, винище­н­ня людей у концтаборах, а також шляхом встановле­н­ня мінімальних харчових паїв (карткова система) тощо. В результаті цього населе­н­ня Генеральної губернії зменшилося майже на 4 млн осіб. Грабіжницька екс­плуатація промисловості, обкла­да­н­ня значними примусовими натуральними податками села, вивезе­н­ня до Німеч­чини майна державних установ і приватних осіб при­звели до роз­оре­н­ня економіки, зубожі­н­ня населе­н­ня.

Головні принципи культурно-освітньої політики нацистського режиму в Генеральній губернії ви­значали сувору регламентацію всіх сфер духовного життя і зведе­н­ня його в цілому до най­простіших форм. Основні елементи системи освіти стали початкові та професійні школи, покликані забезпечити мінімальний рівень освіти під­ростаючого поколі­н­ня і під­готовку його до викона­н­ня важкої фізичної роботи у сільському господарстві, промисловості й торгівлі. Будь-яка політична діяльність пред­ставників інших національностей у Генеральній губернії заборонялася. До­зволеними громадськими установами були організації допоміжного характеру.Проти окупантів на території Генеральної губернії вели збройну боротьбу Армія Кра­йова, Армія Людова, Баталь­йони хлопські, Українська пов­станська армія.