ГЕОТЕКТО́НІКА (від гео… і тектоніка) — галузь геології, що ви­вчає структуру верх­ньої твердої оболонки Землі (земної кори та верх­ньої мантії Землі), їх рух та роз­виток у часі і просторі. Г. роз­робляє методи дослідж. (структур., формацій., аналіз перерв та не­узгоджень, фацій та потужностей, змін­ність обʼємів від­кладів та вулканів, структур. тектоніки, палеотектоніки). Широко використовуються геофіз., геодез., геоморфол., структурно-геоморфол., тектоно-магматичні рекон­струкції, аерокосм. методи та ін. В остан­ні десятилі­т­тя за­стосовують методи тектонофіз. моделюва­н­ня, тектонофаціал. аналізу. В зав­да­н­ня Г. входить ви­значе­н­ня послідовності, часу та умов формува­н­ня структур; вона також дає основу для дослідж. в ін. областях геології; її зна­н­ня необхідні при пошуках, роз­відці та екс­плуатації родовищ корис. копалин та інж.-геол. пошуках.

У сучас. Г. намітилось значне проти­стоя­н­ня в ро­зумін­ні ролі вертикал. і горизонтал. рухів при створен­ні структур різного рангу. Ви­знану і успішно за­стосовувану протягом остан. століть теорію геосинкліналей, що ви­вчає процеси пере­творе­н­ня земної кори океаніч. типу в континентальний та її нароще­н­ня за рахунок океанічної, активно проти­ставляють концепції глобал. тектоніки плит, де цей процес роз­глядається в зворот. напрямку. В звʼязку з новими геол. і геофіз. матеріалами широкого роз­витку набула теорія глибин. роз­ломів і блок. будови тектоно­сфери. Осн. про­блеми сучас. Г. можна ви­значити як такі, що є актуал. у вирішен­ні взаємозвʼязку глибин. і приповерх­невих факторів еволюції тектоно­сфери, закономірностей взаємовід­ноше­н­ня інʼєктив., плікатив. та дизʼюктивних структур різних глибин, рангів і морфології. Є під­стави для успіш. руху досліджень у цьому напрямку на основі концепції тектоорогенії, роз­ломно-блокової тектоніки та ротацій. контролю дис­локації, що роз­роблялись і продовжують роз­роблятися школою укр. геологів В. Бондарчука, І. Чебаненка, А. Чекунова, К. Тяпкіна, О. Слензака та ін.