Всеукраїнські військові з’їзди

ВСЕУКРАЇ́НСЬКІ ВІЙСЬКО́ВІ ЗʼЇ́ЗДИ — пред­ставницькі збори військовиків-українців російської армії, що від­булися 1917 у Києві.

1-й В. в. з. про­йшов 18–21 травня в умовах роз­горта­н­ня у рос. армії укр. військ. руху. В його роботі взяли участь бл. 700 делегатів, що пред­ставляли понад 1,5 млн вояків і старшин. До президії уві­йшли С. Петлюра, В. Вин­ниченко, М. Міхновський, С. Письмен­ний, Ю. Капкан. На роботі 1-го В. в. з. по­значились протиріч­чя між лідерами укр. нац. руху, частина яких вбачала у міцній укр. армії запоруку майбут. незалежності України (М. Міхновський), а частина ви­ступала з соціаліст. позицій проти створе­н­ня регуляр. укр. армії (В. Вин­ниченко, С. Петлюра). Зʼїзд роз­глянув і обговорив пита­н­ня про боротьбу з дезертирством, зміцне­н­ня у військах дисципліни та боє­здатності, здійсне­н­ня українізації військ. частин, ставле­н­ня до війни. Під­тримавши ідею організації армії на нац. основі, делегати прийняли резолюцію про заг. принципи організації укр. армії, що полягали у заміні регуляр. війська нар. міліцією. Було також ухвалено резолюції про під­тримку гасла миру без анексій і контрибуцій, потребу пред­ставництва України на майбут. мир. конференції. Ви­знавши УЦР вищим органом влади в Україні, 1-й В. в. з. окремою резолюцією зажадав від Тимчас. уряду Росії на­да­н­ня Україні нац.-територ. автономії. Для здійсне­н­ня практич. керівництва українізацією рос. військ. частин було обрано Генеральний військовий комітет Український (УГВК).

На 2-му В. в. з., який від­бувся 18–23 червня, були присутні 1976 делегатів (згодом їх кількість зросла до 2500), що пред­ставляли понад 1,7 млн вояків і старшин рос. армії. 2-й В. в. з. від­бувався в умовах загостре­н­ня від­носин між УЦР і Тимчас. урядом, викликаного від­мовою рос. держ. керівництва роз­глядати пита­н­ня про на­да­н­ня Україні автономії до склика­н­ня Всерос. Установ. зборів, та всупереч забороні рос. військ. міністра О. Керенського. Його делегати засудили дії рос. влади як такі, що роз­палюють між­нац. ворожнечу, та ухвалили вимагати від Тимчас. уряду ви­зна­н­ня автономії України, закликавши УЦР негайно при­ступити до організації влади в країні. Окремою резолюцією зʼїзд доручив УГВК роз­робити детал. план українізації частин рос. армії та вжити всіх заходів для його практич. здійсне­н­ня. Згідно з його ріше­н­ням, ново­бранців-українців належало від­правляти для проходже­н­ня служби виключно в роз­таш. на території України частини та до Чорномор. флоту. Зʼїзд затвердив статут УГВК і по­стій. склад комітету у складі 27-ми осіб на чолі з С. Петлюрою, а також обрав Всеукраїнську раду військових депутатів. Його делегати взяли участь в урочистому проголошен­ні І-го Універсалу УЦР 23 червня 1917.

В роботі 3-го В. в. з. (2–13 листопада) взяли участь 965 делегатів, серед яких 65 % складали есери, 10 % — соціал-демократи, 2 % — само­стійники, решта — пред­ставники ін. політ. партій. Почес. головою обрано М. Грушевського, до президії уві­йшли есери Лебединець (голова), Шаулко, Блонський, Чернець, соціал-демократи Скнар, Табуринський, само­стійник О. Макаренко, націонал-революціонер Коваленко, без­партійний М. Лорченко. Серед делегатів зʼ­їзду домінуючим виявився вплив укр. соціаліст. партій, що й ви­значило ставле­н­ня його учасників до загостре­н­ня політ. боротьби в Росії та Україні. 3-й В. в. з. доручив УЦР вжити всіх заходів для припине­н­ня світ. війни та здійсне­н­ня українізації частин на фронті й в залогах України. Було ухвалено резолюції про федератив. устрій майбут. Росії, необхідність негайного склика­н­ня Всеукр. православ. церк.-парафіял. зʼ­їзду та на­да­н­ня УПЦ автокефалії. Обговоривши пита­н­ня про ставле­н­ня до більшов. пере­вороту в Петро­граді, зʼїзд під­твердив, що найвищою владою в Україні є лише УЦР і по­становив боротися зі спробами більшовиків узурпувати владу в Україні. Окремою резолюцією учасники зʼ­їзду вимагали від УЦР негайно взяти всю повноту влади в Україні до своїх рук, проголосити суверенітет УНР і скликати Укр. Установчі збори. З огляду на вуличні бої у Києві 11–13 листопада 1917 між прихильниками більшовиків та поваленого Тимчас. уряду, делегати організувались у полк Охорони Революції, який ви­ступив на захист влади УЦР.

В умовах революції та укр. нац. від­родже­н­ня 1917 В. в. з. стали каталізатором нац. руху, сприяючи його роз­гортан­ню у військ. частинах рос. армії та забезпечуючи збройну під­тримку нац.-визв. боротьбі.

Завантажити статтю