ГОРОДЕ́ЦЬКИЙ Сергій Митрофанович (Городецкий Сергей Митрофанович; 05(17). 01. 1884, С.-Петербург — 07. 06. 1967, м. Обнінськ Калуз. обл., РФ) — російський письмен­ник. Закін. С.-Петербур. університет (1907). Вже перші збірки «Ярь» і «Перун» (обидві — С.-Петербург, 1907) приваблювали худож. роз­робле­н­ням мотивів і образів давньословʼян. міфології, естетизацією повнокров. життя людини як невід­ʼєм. частки живої природи. Друкувався у ви­да­н­нях символістів. Зб. «Дикая воля» (С.-Петербург, 1908), «Русь» (Москва, 1910), «Ива» (С.-Петербург, 1912) по­значені пошуками шляху, від­мін­ного від доктрини символізму. Г. був одним з організаторів «Цеху поетів» і послідовним поетом-акме­їстом (зб. «Цветущий посох», С.-Петербург, 1914). З приводу поч. 1-ї світової війни від­гукнувся віршами, що уві­йшли до зб. «Четырнадцатый год» (Петро­град, 1918). Його оповіда­н­ня та повісті («Кладбище страстей», 1909; «Повести. Рас­сказы», 1910; «На земле», 1914; «Старые гнезда», 1924; усі — С.-Петербург), пʼєси («Марит», 1908; «Темный ветер» та ін.) отримали від критиків стримані або негативні від­гуки. 1918–21 — у Тифлісі (нині Тбілісі) та Баку. До кінця життя активно за­ймався літ. діяльністю. Пере­кладав твори Ґі де Мопас­сана, К. Гамсуна, Й. Якобсена, окремі поезії Т. Шевченка, І. Франка, Л. Первомайського, М. Рильського та ін.