Військово-морські сили (ВМС)

ВІЙСЬКО́ВО-МОРСЬКІ́ СИ́ЛИ (ВМС) — вид збройних сил, при­значений для захисту держави з моря, від­би­т­тя агресії та нед­опуще­н­ня панува­н­ня противника у своїй операційній зоні. За своїми бо­йовими можливостями сучасні ВМС спроможні знищувати кораблі та важливі наземні обʼєкти противника, під­тримувати сухопутні війська на примор. театрі воєн. дій, висаджувати мор. десанти, порушувати мор. пере­везе­н­ня. Ці зав­да­н­ня ВМС виконують як само­стійно, так і спільно з ін. видами ЗС.

Викори­ста­н­ня кораблів у військ. цілях ві­доме здавна, зокрема значну частину військ. могутності Стародав. Греції, Єгипту, Риму, Фінікії забезпечували їх ВМС. Основу тогочас. флотів складали пере­важно гребні судна, гол. тактичні при­йоми яких — таран та абордажні сутички. На них встановлювалися метальні машини, згодом — 3–5 гармат. Із роз­витком парус. флоту вітрил. судна по­ступово витісняють гребні, кількість гармат на них збільшується. У 17 ст. у Великій Британії, Франції і Нідерландах виникають по­стійні військ. флоти. Тоді ж склалася перша організація вітрил. флоту, за якою він поділявся на 3 ескадри, кожна з яких ділилась на 3 дивізії: авангард, центр і арʼєргард. Кораблі, вишикувані у кільватерну колону, намагалися зайняти навітряне положе­н­ня по від­ношен­ню до противника, і, зближуючись з ним, знищити його кораблі артилер. вогнем (на поч. 19 ст. на вітрил. лінійних кораблях встановлювали 120–135 гармат із дальністю стрільби до 600 м). За­стосува­н­ня парової машини, гребних коліс, а від 40-х рр. 19 ст. — гребних гвинтів, до­зволило пере­йти до будівництва парового флоту, створе­н­ня заліз. і броньов. кораблів. Воєн­ні доктрини мор. держав ви­значали, що осн. зав­да­н­ням флотів є завоюва­н­ня панува­н­ня на морі шляхом досягне­н­ня пере­моги у ген. битві гол. сил флоту. Під час 1-ї та 2-ї світ. воєн роз­мах бо­йових дій на морі значно збільшився. Лінійні кораблі втратили свою провід­ну роль і по­ступилися авіаносцям, завдяки яким взаємодія ВМС із сухопут. військами стала більш ефективною, що створило умови для проведе­н­ня мас­штаб. десант. операцій. 2-а світова війна під­твердила висновок про те, що цілі зброй. боротьби на морі повин­ні досягатись ВМС, які складаються з різнорід. сил, при тісній взаємодії між ними, а також з авіацією та сухопут. військами. Після війни провід­ні мор. держави (США, Велика Британія, СРСР, Франція) осн. зуси­л­ля спрямовували на створе­н­ня атом. під­вод. човнів з балістич. та крилатими ракетами, авіаносців, надвод. кораблів з ракет. зброєю. Надводні кораблі стали озброюватись зеніт. та крилатими ракетами, атомні під­водні човни — крилатими та балістич. ракетами. Створе­н­ня комплексів балістич. ракет для під­вод. човнів з дальністю стрільби понад 8 тис. км та оперативно-стратег. крилатих ракет надвод. і під­вод. базува­н­ня змінили форми й способи зброй. боротьби на морі. ВМС провід­них мор. держав стають більш потужними при скорочен­ні їх чисельності, а кораблі — більш універсальними. Водночас особливого значе­н­ня набуває створе­н­ня флотів прибереж. зони і закритих морів, до складу яких входять сучасні багатоцільові надводні кораблі (класу фрегат — корвет) та катери, дизел. під­водні човни. Такі потужні прибережні флоти нині можуть мати не тільки провід­ні мор. держави, а й ін. країни, зокрема Україна.

На території України військ. флот вперше зʼявився у 6–7 ст. н. е. Військ. кораблі того часу були невеликими і використовувалися, як правило, тільки для до­ставки військ до місця бою. Їх виготовляли з цільного дерева, вони мали кермо, зйомні щогли, вітрила, були порівняно легкі для транс­портува­н­ня по суші й рухалися, в основному, за допомогою весел. Прихід варягів у 9 ст. н. е. значно раціоналізував укр. військ.-мор. мистецтво. Основу мор. флоту київ. князів складали весельно-парусні човни, екіпаж яких нараховував 40–60 воїнів. У 907 військо київ. князя Олега за допомогою таких човнів блокувало Кон­стантинополь з моря. За наказом київ. князя Ізяслава Мстиславича у 1151 було побудовано корабель, який, на від­міну від ін. тогочас. суден, мав суцільну криту палубу, що прикривала гребців. Добрими мореплав. якостями вирізнялися «чайки» — військ. човни запороз. козаків. Їх основу становив липовий або вербовий стовбур, обшитий з боків дошками та обсмолений. Довжина «чайки» — 18–20 м, шир. — 3–3,5 м, екіпаж — 40–60 козаків. Вони мали 2 стерна — на носі та кормі, що забезпечувало судну високу швидкість під час роз­воротів, 20–40 весел, зйомну щоглу з вітрилом, 4–6 невеликих гармат. На цих човнах запороз. козаки не тільки здійснювали довготривалі пере­ходи Чорним морем, а й вели мор. бої із турец. галерами.

Зародже­н­ня укр. нац. ВМС роз­почалося після Лютн. революції 1917 і повʼязане із Чорномор. ген. мор. радою, внаслідок діяльності якої до кін. 1917 укр. нац. прапор під­няла майже половина кораблів Чорномор. флоту, серед них — броненосець «Євстафій», крейсер «Памʼять Меркурія», лідер канонерок «Запорожець», есмінець «Незаможний». УЦР створила Ген. мор. секретаріат, прийняла Закон «Про Український Державний флот», оголосила Чорномор. флот власністю УНР, роз­робила та затвердила військ.-мор. прапор УНР. Було пере­йменовано низку нових кораблів, зокрема лінкор «Імператор Олександр ІІІ» отримав назву «Воля», «Імператриця Катерина ІІ» — «Вільна Росія», недобудов. крейсер «Адмірал Нахімов» — «Геть­ман Бог­дан Хмельницький», есмінець «Незаможний» — «Незаможник». 29 квітня 1918 з проголоше­н­ням Укр. Держави на чолі з геть­маном П. Скоропадським Чорномор. флот, щоб не бути захопленим німцями, під­няв укр. прапори. Частина кораблів, яка залишилась під червоними прапорами, за наказом більшов. уряду була пере­ведена до м. Новоросійськ (РФ) і затоплена. Власне трактува­н­ня цих подій у руслі більшов. ідеології виклав О. Корнійчук у пʼєсі «Загибель ескадри», яку ставила пере­важна більшість театрів СРСР. Укр. флот у Севастополі почали від­новлювати: ремонтувати кораблі, проводити на­вча­н­ня, формувати екіпажі; покращилось їх забезпече­н­ня. Однак слабкість Укр. Держави та поразка Німеч­чини у війні при­звели до того, що на­прикінці 1918 війська Антанти захопили укр. флот (2 лінійних кораблі, 2 крейсери, 10 есмінців, 8 канонер. човнів, 12 тральщиків, 4 під­вод. човни, 16 допоміж. суден, 103 десант. і торгових судна), а у 1920 вивели його із Чорного моря.

Із здобу­т­тям Україною незалежності роз­почався процес роз­будови нац. ВМС. 18 січня 1992 опубл. Зверне­н­ня Президента України Л. Кравчука до військовослужбовців, у якому за­значалось, що всі угрупова­н­ня військ, які базуються на укр. тер., крім військ стратегіч. сил, становлять ЗС України, а військовослужбовцям необхідно до 20 січня скласти військ. присягу на вірність народу України. У від­повідь на це зверне­н­ня частина особового складу окремих під­роз­ділів Чорномор. флоту прийняла присягу на вірність народу України. 5 квітня 1992 Президент видав Указ «Про невід­кладні заходи по будівництву Збройних Сил України», яким перед­бачалося створе­н­ня ВМС України. 6 квітня 1992 Президія ВР України ухвалила зверне­н­ня «До Верховної Ради Російської Федерації, населе­н­ня Криму та військовослужбовців Чорноморського Флоту», в якому за­значалось, що Україна, яка зробила знач. внесок у будівництво Балт., Пн., Тихоокеан. і Чорномор. флотів колиш. СРСР і має право на свою частку від усього ВМФ СРСР, претендує лише на ту частину Чорномор. флоту, яка приписана в її портах, що є значно менше внеску України у будівництво ВМФ. Однак 7 квітня 1992 президент РФ Б. Єльцин видав Указ, яким під­порядкував Чорномор. флот РФ, що поклало початок тривалим пере­говорам щодо роз­поділу флоту. Під­писа­н­ня 1997 та ратифікація 1999 широкомас­штаб. політ. Договору «Про дружбу і спів­робітництво між Україною та Російською Федерацією», а також 3-х базових укр.-рос. угод щодо Чорномор. флоту (серед яких «Угода про статус та умови пере­бува­н­ня ЧФ РФ на території України», «Угода про параметри поділу ЧФ») позитивно вплинуло на стабілізацію ситуації в Севастополі й АР Крим, хоч Україна отримала лише 18,3 % майна Чорномор. флоту, що значно менше її закон. частки.

Нині ВМС України складаються з надвод. сил, під­вод. сил, мор. авіації та берегових військ. До їх складу входять допоміжні судна, різні служби та частини спец. при­значе­н­ня, навч. заклади та установи флоту. Надводні сили при­значені для веде­н­ня пошуку й знище­н­ня під­вод. човнів противника, боротьби з надвод. силами, висадки мор. десантів, виявле­н­ня та зне­шкодже­н­ня мін та викона­н­ня ін. зав­дань. Кораблі і катери, залежно від їх при­значе­н­ня, поділяються на групи, класи та під­класи. Під­водні сили при­значені для пошуку та знище­н­ня надвод. кораблів, суден та під­вод. човнів противника, здійсне­н­ня мін­них по­становок, веде­н­ня роз­відки та викона­н­ня ін. спец. зав­дань. Авіація ВМС (мор. авіація), яка при­значена для пошуку і знище­н­ня під­вод. човнів, викона­н­ня пере­везень, ін. зав­дань, має протичовнові та транс­порт­ні літаки і гелікоптери (див. також Авіація військова). Берегові війська при­значені для оборони узбереж­жя країни і важливих обʼєктів на ньому від ударів сил флоту противника з моря. Мор. піхота, що входить до їх складу, при­значена для дій у складі мор. десантів. Гол. зав­да­н­ня допоміж. суден — забезпечити базува­н­ня і бо­йову діяльність надвод. кораблів та під­вод. човнів. У ВМС України всі кораблі поділяються на 3 групи: бо­йові кораблі та катери, кораблі і катери спец. при­значе­н­ня, морські та рейдові судна і катери забезпече­н­ня; у групах, згідно з при­значе­н­ням та озброє­н­ням, — на класи, а у класах, залежно від спеціалізації, водотон­нажності, типу енергетич. установки та принципів руху, — на під­класи. До класів (під­класів) кораблів належать: 1-ша група — багатоцільові надводні кораблі, багатоцільові під­водні човни, мінно-тральні кораблі, десантні кораблі; 2-га група — кораблі упр., під­водні човни спец. при­значе­н­ня, роз­відувал., навч., спец. кораблі; 3-я група — гідро­граф. судна, пошуково-рятувал. судна і катери, транс­порт­ні судна і катери, рейдові спец. судна. Кораблі та катери 1-ї групи належать до бо­йового складу ВМС України. Кораблі 1-ї та 2-ї груп, згідно з тактико-тех. характеристиками та водотон­нажністю, поділяються на ранги, які ви­значають старшинство командирів за своїм службовим положе­н­ням, їх права, а також норми забезпече­н­ня кораблів матеріально-тех. засобами. Кораблі, що мають характерні ознаки зброї, енергетич. установки, принципи руху, у назві свого під­класу містять ці ознаки, зокрема «фрегат з керованою ракетною зброєю», «корабель на повітряній подушці» тощо.

Процес становле­н­ня ВМС України складається з трьох етапів. 1-й — створ. у 1992 організац. групи, яка при­ступила до формува­н­ня органів упр. ВМС. З наявних сил (фрегат «Геть­ман Сагайдачний», корабель спец. при­значе­н­ня «Славутич», малий десант. корабель на повітряній подушці «Донецьк») була сформована перша бригада надвод. кораблів.

2-й — роз­поділ Чорномор. флоту, в результаті якого було прийнято 41 бо­йовий корабель та катер, 101 судно забезпече­н­ня, 20 літаків, 44 гелікоптери, 13 команд. пунктів, 301 військ. містечко, 47 складів, 81 причал, 14 обʼєктів культури. На їх базі сформовані зʼ­єд­на­н­ня та частини бо­йового складу ВМС і системи забезпече­н­ня. 3-й — створе­н­ня ВМС, які б від­повід­али сучас. вимогам. При цьому ВМС звільняються від кораблів, авіац. техніки та надлишкового майна, які вислужили встановлені терміни екс­плуатації; оптимізується їхня організаційно-штатна структура, системи тилового та тех. забезпече­н­ня. Пост головнокомандувача ВМС України за­ймали: Б. Кожин (1992– 93), В. Без­коровайний (1993– 96), М. Єжель (1996–2003), І. Князь (від 2003).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю