Бюрократія

БЮРОКРА́ТІЯ (франц. bureaucratie, від bureau — бюро, канцелярія і грец. kράτoς — влада) — специфічна форма соціальних організацій, центральні владні ланки яких від­окремлюються від інших ланок, від без­посереднього волевиявле­н­ня та рішень більшості, ототожнюють мету своєї діяльності з метою всіх членів організації і спираються на формалізовані й стандартизовані правила (ін­струкції) організаційно-управлінської діяльності. За своїми функціон. ознаками Б. — досить суперечливе явище. З одного боку, вона від­повід­ає тому рівневі соц. від­носин і між­особистіс. стосунків, які вимагають наявності для всіх учасників спільної діяльності єдиних і чітких норм та правил її регулюва­н­ня. Раціональність (економічність, оперативність, ефективність) за умов ускладне­н­ня змісту, збільше­н­ня функцій, інформації та учасників сусп. діяльності може бути досягнутою лише завдяки стандартизації організац.-управлін. дій — команд, роз­поряджень, викона­н­ня, контролю, звіту тощо на всіх рівнях групової ієрархії. З іншого боку, Б., не­зважаючи на всі її за­значені пере­ваги, не­спроможна охопити всі сфери сусп. діяльності, діяти адекватно в кожній конкрет. ситуації, реагувати належ. чином на неминучі по­ступові зміни в організації. Б. не вступає в суперечність із вимогами таких змін, але, пере­ступивши межу, втрачає свою раціональність і доцільність. Отже, як функціонал. явище Б. має суперечл. характер.

Інша річ — Б. як соц. (соц.-статусне, соц.-особистісне) явище. Її носій. субʼєкт дії — бюрократ, тобто особа, якій на­дані певні права і владні прерогативи і яка пере­буває у привіле­йов. стані. Саме таке становище неминуче формує специф. інтереси Б. вже як привіле­йованої соц. верстви, яка дедалі більше втрачає звʼязок із функціонал. змістом діяльності організації, від­окремлюється від неї і зрештою пере­творюється на ворожу, від­сторонену від організації силу. Оскільки інтереси Б. з огляду на її владні можливості ставляться вище за інтереси всієї решти чл. організації, то від­бувається низка спотворень діяльності остан­ньої: формал. чин­ники (ін­струкції, заг. правила) беруть гору над реальною, змістовою твор. роботою; з функціонал. заходу, покликаного виконувати су­спільно ви­значені зав­да­н­ня і цілі організації, Б. пере­творюється на самоціль, якій під­порядковується вся організація; всілякі дії й мотиви людей, спрямовані на ін­новац. пошуки та боротьбу з бюрократ. догматизмом і рутиною, оголошуються шкідливими й рішуче припиняються. Отже, як соц. явище Б. часто по­стає гальмом на шляху сусп. про­гресу, спричинює від­чуже­н­ня людини в усіх його формах, започатковує найгірший різновид соц. нерівності й не­справедливості. На особистіс. рівні Б. дає про себе знати в таких явищах або виявах, як зне­особле­н­ня людини, однобіч. під­хід до людини лише як до виконавця-функціонера, авторитарність, зверх­ність, грубість. Б. як соц.-посадовий стан людей з її специф. «клановими» інтересами ви­ступає тим негатив. чин­ником, який гальмує або пере­шкоджає організац.- управлін. діяльності адекватно вирішувати свої внутр. функціонал. суперечності. їх оперативне й дієве роз­вʼязува­н­ня можливе за умов, коли інтереси Б. збігаються з інтересами всіх чл. організації. Але, на думку К. Маркса, в умовах соц.-клас. роз­шарува­н­ня досягти цього практично неможливо. Отже, Б. як суто соц. явище є одним із виявів від­чуже­н­ня між людиною і су­спільством, і поки існує таке взаємне від­чуже­н­ня, Б. існуватиме з усіма її хибними атрибутами, уособле­н­ням яких є бюрократ. держава. Подібну позицію об­стоював М. Костомаров, рішуче ви­ступаючи проти офіц. по­гляду на державу як пріоритетну самоцін­ність і на народ як «механічну силу держави». На його думку, спонукальною, живою силою історії є трудящі верстви народу, а держава ви­ступає лише формою, мертвим механізмом, що приводиться в дію цією силою. Заформалізованість і абстрактність «правної дійсності» юрид. норм як своєрідне паливо для животі­н­ня Б. були предметом Наук. критики Б. Старосольського, одного із перших укр. фахівців у галузі соціології права кін. 19 — поч. 20 ст. На його думку, у вирішен­ні держ. про­блем мають пере­дувати «фактичність норм», їхня «дійсна дійсність», а не формал. засади право­знавства, здатні множити лише Б. Марксист. і соц.-крит. під­ходи до тлумаче­н­ня сутності Б. викривають соц.-істор. під­ґрунтя цього явища як соц. наслідку рац.-формаліз. функціонува­н­ня організацій, але не дають повної, всебіч. картини бюрократ. явищ у су­спільстві, особливо в індустріально роз­виненому, оскільки оминають позит. функціонал., соц.-технол. роль сучас. Б. Першим на цю об­ставину звернув увагу М. Вебер, за­значивши, що необхідність бюрократ. засад для організацій сучас. пром. і високоінтегр. су­спільства полягає в ефектив. характері чіткого роз­поділу обовʼязків і зав­дань між чл. організації, що дає можливість рац. викори­ста­н­ня висококваліфік. фахівців; доцільності ієрархія. побудови владних від­носин, що дає змогу керівникам одного рівня оперативно і плідно контролювати діяльність керівників нижчого рівня; у створен­ні чітко сформульов. і зафікс. системи єдиних правил, норм, стандартів, що зумовлює взаєморо­зумі­н­ня і єд­ність дій усіх чл. організації; у «технологічно справедливому» й функціонально рац. зне­особлен­ні адм. діяльності, емоцій, нейтральності стосунків, що створюються між функціонерами організацій, коли людина спри­ймається не як особистість, а як носій певних владних компетенцій і функцій. М. Вебер при цьому наголошував, що, по-перше, бюрократ. стиль ділових (функціонал.) стосунків має обмежуватися кордонами організації й не пере­ступати їх, і, по-друге, — за всієї своєї необхідності й прагматичної ефективності функціональна зне­особленість стосунків не може не впливати негативно на «люд. чин­ник» діяльності організації і, зокрема управлін. діяльності. Згодом у практиці зх. менеджменту від­бувся по­ступовий від­хід від веберівської моделі «рац. побудови» організації. Необхідність бюрократ. засад ви­знано як частковий елемент оптимал. організації, яка з урахува­н­ням хибних виявів функціонал. зне­особле­н­ня своїх чл. має брати до уваги ір­раціонал., дис­функціонал. та неформал. чин­ники діяльності (А. Гоулднер, Р. Майкелсон, Р. Мертон, Т. Парсонс). Від 30-х рр., із виникне­н­ням доктрини «людських від­носин» (Е. Мейо), роз­почався похід проти «деперсоналізації» особистості в організаціях, у роз­винених країнах посилилися антибюрократ. тенденції, й позитивна роль Б. як такої почала обмежуватися діяльністю компетентної пред­ставниц. Б., влада якої спирається на зна­н­ня, вмі­н­ня, творчий під­хід до справи (А. Гоулднер). Важл. моментом обмеже­н­ня негат. сторін Б. є на­да­н­ня їй легітим. характеру, сусп. ви­зна­н­ня закон­ності й доцільності її дій. Сусп. транс­формації, що від­буваються в Україні, не означають послідовно позитив. пере­творень у всіх сферах та галузях її жит­тєдіяльності. Поряд із кон­структив. змінами спо­стерігаються певні метаморфози тих чи ін. негатив. явищ. Перед­усім це стосується й пере­творе­н­ня бюрократ. засад, коли на зміну держпартноменклатурі й Б. приходить Б. чиновництва, що прагне пере­творити владу на власність саме завдяки корисливому викори­стан­ню механізму «вимушеного зволіка­н­ня» формально-стандартиз. процедур «виріше­н­ня пита­н­ня» з того чи ін. приводу. Викоріне­н­ня прагматич. і корисливої Б. можливе лише за умов реал. демократизації соц. ін­ститутів і від­носин. (Див. також Влада, Держава).

Завантажити статтю