БАЙКО́В Олександр Олександрович (25. 07(06. 08). 1870, м. Фатеж, нині Курської обл., РФ — 06. 04. 1946, Москва) — хімік-металург. Доктор хім. н. (1903), професор (1903). Академік АН СРСР (1932). Державна премія та нагороди СРСР. Герой Соц. Праці (1945). Закін. С.-Петербур. університет (1893), де і працював на каф. фіз. хімії. 1895–1902 — викладач С.-Петербур. ін­ституту шляхів сполуче­н­ня; від 1902 — в С.-Петербур. політех. університеті. Створив низку нових курсів з різноманіт. роз­ділів металургії, метало­графії, хімії та технології вогнетривів. Від 1918 — завідувач кафедри хімії Таврій. університету (пізніше — Крим, університет, Сімферополь). При університеті заснував лаб., де ви­вчав природні продуктивні сили Криму, зокрема хімію соляних озер і Чорного моря. Від 1923 — професор кафедри неорган. хімії Ленінгр. університету. 1943–45 — віце-президент АН СРСР. Працював в Ін­ституті металургії АН СРСР, якому 1948 присвоєно його імʼя. Наукові праці в галузі фізикохімії металург. процесів і прикладної неорган. хімії, дослідж. процесів тверді­н­ня вʼяжучих матеріалів і корозії, вогнетривів. Роз­робив теорію затверді­н­ня цементів.