Костенко Володимир Полієвктович

Визначення і загальна характеристика

КОСТЕ́НКО Володимир Полієвктович (08(20). 09. 1881, містечко Великі Будища, нині село Дикан. р-ну Полтав. обл. — 14. 01. 1956, Ленінград, нині С.-Пе­тербург) — фа­хівець у галузі кораблебудування. Син Полієвкта, брат Михайла По­лієвктовича, батько Михайла Во­лодимировича Костенків. Сталінcька премія (1950). Держ. нагоро­ди Рос. імперії та СРСР. Закін. Мор. інж. училище (м. Кронштадт, нині Ленінгр. обл., 1904). Від травня 1904 — пом. будівничого, від серпня — корабел. інж. броне­носця «Орел» (обладнав його си­стемою швидкого вирівнювання крену та диферента). Під час рос.-япон. вій­ни 1904–05 на бро­неносці у складі 2-ї тихо­океан. ескадри здійснив перехід на Да­лекий Схід і взяв участь у Цусім. бою, після поразки у якому потрапив у полон. 1906 повернувся у Росію. Відтоді — пом. будівничого броненосця «Андрій Перво­званний». 1907 відряджений у Велику Британію для нагляду за побудовою броненос. крейсера «Рюрік»; від 1908 — конструктор Мор. тех. комітету в С.-Петербур­зі. У березні 1910 заарешт., у лип­ні того ж року за звинувачен­нями у приналежності до партії есерів і причетності до підготов­ки замаху на Миколу ІІ засудж. до 6-ти р. каторги. За клопотанням О. Крилова та мор. міністра І. Григоровича 1911 помилуваний імператором. Від 1912 — нач. тех. суднобуд. контори Товариства Микол. заводів і верфей «Наваль», згодом — гол. інж. заводу «Наваль» (до 1917 під його керівництвом збудо­вано бл. 150 суден). Після Лютн. революції 1917 обраний місь­ким головою Миколаєва. Навес­ні 1918 з метою уникнути руйну­вань здав місто австро-нім. вій­ськам, однак після того, як не зміг придушити повстання робіт­ників на чолі з більшовиками, був за­арешт. окупац. владою. Звіль­нений на вимогу громадськості, переїхав до Одеси. Зі встановленням у Миколаєві рад. влади працював тех. кер. заводу «Наваль». 1922–24 — нач. упр. промисловості Вищої ради нар. господарства УСРР (Хар­ків); від 1924 — чл. правління з тех. частини «Судотресту» (Ленін­град). 27 грудня 1928 за­арешт., 9 червня 1929 засудж. до розстрілу, заміненого на 10 р. ув’яз­нення. 1931 звільнений. Від­то­ді — гол. інж. Держ. союз. про­ект. інституту-2 (Ленінград), що за­ймався реконструкцією старих і побудовою нових суднобуд. заводів. 25 лютого 1941 заарешт., звинувачений у шкідництві. У червні 1942 виправданий і понов­лений на роботі. Під його керівництвом розроблено проект відновлення суднобуд. заводів у Миколаєві. До­сліджував проблеми теорії суден, прогресивні методи судно­будування (побудова суден у сухих доках, великосекційне зби­рання тощо). Автор монографії «Теория корабля. Сопротивление воды движению судов» (1926), спогадів «На “Орле” в Цусиме: Воспоминания участника русско-японской войны 1904–05» (1955; обидві — Ленінград). Був прототипом інж. Васильєва у кн. О. Новикова-Прибоя «Цусима». У С.-Пе­тербурзі йому встановле­но мемор. дошку.

Завантажити статтю