БІЛОДІ́Д Іван Костянтинович (16 (29). 08. 1906, с. Успенське Верх­ньодні­пров. пов. Катериносл. губ., нині с. Успенка Онуфріїв. р-ну Кіровогр. обл. — 21. 09. 1981, Київ) — мово­знавець. Батько О. Білодіда. Доктор філологічних наук (1952), професор (1953). Академік АН УРСР (1957) та АН СРСР (1972). Заслужений діяч науки УРСР (1966). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1971), Державна премія СРСР (1983). Державні нагороди СРСР. Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Харківський педагогічний ін­ститут профосвіти (1932). Викладав мово­знавчі дисципліни в закладах вищої освіти України. Від 1946 працював у Ін­ституті мово­знавства АН УРСР і одночасно — у Київському університеті (від 1956 — професор). Міністр освіти УРСР (1957–62), директор Ін­ституту мово­знавства АН УРСР (1961– 81), віце-президент АН УРСР і академік-секретар Від­діле­н­ня літератури, мови та мистецтво­знавства АН УРСР (1963–78), голова Українського комітету славістів (1964–81), від 1966 — від­повід­альний редактор ж. «Мово­знавство». Від­повід­альний редактор кн. «Курс історії української літературної мови» (т. 1–2, 1958– 61), «Сучасна українська літературна мова» (т. 1–5, 1969–73).

Досліджував мову творів українських письмен­ників 19–20 ст. (І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, М. Рильського, Ю. Яновського, О. Довженка) та історію українського мово­знавства: «Пита­н­ня роз­витку мови української радянської художньої прози», «Мова творів Олександра Довженка» (обидві — 1955). Автор кількох праць з історії української та російської мов: «Вче­н­ня М. В. Ломоносова про три стилі і його значе­н­ня в історії російської і української літературних мов» (1961), «Києво-Могилянська академія і роз­виток східнословʼянських літературних мов XVII–XVIII ст.» (1973). Разом з Є. Кудрицьким 1970 видав «Граматику словʼянську» І. Ужевича. Чимало праць присвятив шкільній освіті. Його соціолінгвістична спадщина, зокрема праці «Роз­виток мов соціалістичних націй СРСР» (1963), «Ленинская теория национально-языкового строительства в социалистическом обществе» (1972), «Мова і ідеологічна боротьба» (1974), не витримала ви­пробува­н­ня часом.