Агітбригада

АГІТБРИГА́ДА — невеликий професійний або самодіяльний художній колектив, який використовувався у політичній агітації та пропаганді за радянської доби. Інші назви — агітаційно-художня бригада, культбригада, агіткультбригада. Створювалася при культ.-просвіт. і навч. закладах, на заводах, ф-ках та у с.-г. під­приємствах. Спочатку, після більшов. пере­вороту 1917, мала форму «усних газет» для ви­ступів на фронтах перед червоноармійцями. На поч. 20-х рр. сформувалися «живі газети» — найпоширеніший у той час різновид худож. агітації. Згодом створ. колективи «Синьої блузи» (професійні та самодіяльні) та агіттеатри. «Живі газети» та «Сині блузи» мали багато послідовників, зокрема у Росії, Білорусії, Грузії, Німеч­чині, Чехословач­чині, Англії, Франції, США, Китаї та ін. країнах. У роки 2-ї світової війни А. вирушали на фронт. Після війни при клуб. закладах проф­спілок та Комітеті у справах культ.-осв. закладів УРСР (1957) працювало 7 тис. А. Від 60-х рр. парт. органи почали виробляти систему заходів щодо роз­витку А. — всесоюзні, респ., обл., міські, рай. фестивалі та огляди, теле- і радіоконкурси, обл. декади, марші-паради, обмін­ні гастролі, ви­їзди агітпо­їздів та автоклубів, заключні концерти показових колективів тощо. За статистикою на 1 січня 1988 в Україні функціонувало 19107 агітбригад. У 90-і рр. А. пере­будовують свою роботу. У сценарії А. органічно обʼ­єд­нувався документальний («факти життя») та художній («факти мистецтва») матеріал, що роз­кривав драм. ситуації на місц. тему. По­становник А. мав справу зі специф. драматургією (монтаж, композиція, драматург. обробка, сценарій, пʼєса). Репертуар А. створювали журналісти, інженери, агрономи, робітники, службовці, вчителі, культпрацівники, профес. артисти і режисери. Осн. форми ви­ступів А. — концертно-естрадна про­грама, агітви­става. За­стосовувалися різні публіцист. жанри — репортаж, інтервʼю, нарис, фейлетон, хроніка місц. подій; спорт.-ігрові форми — конкурс, дискотека, лотерея, вікторина, телезмага­н­ня; фольклорні форми — свята, обряди, ритуали, звичаї, казки, балаган тощо. До про­грам А. входили танц. номери; муз. су­провід — популярні мелодії або створені місц. аматорами. Худож. оформле­н­ня ви­ступів А. включало декорації, костюми, маски, ляльки, грим, освітле­н­ня, тех. допоміжні засоби (кіно- та діафільми, діапозитиви, слайди), наочну агітацію тощо. Впроваджувано принципи театралізації, що перед­бачала створе­н­ня єдиної наскріз. дії, якій під­порядковувалися б усі компоненти про­грами і яка давала б змогу ширше використовувати елементи гри. Поряд із тимчас. А. для проведе­н­ня політ. і госп. кампаній формувалися по­стійно діючі. В А. починали свій творчий шлях або у різні часи працювали В. Скляренко, В. Високов, В. Оглоблин, Ю. Тимошенко, Ю. Березін, Є. Опалова, Ю. Шумський, І. Меншиков, Г. Янов, А. Рожинський, М. Мальцев, Т. Ігнашкіна, В. Гриб. Кращим А. присвоювано назву «самодіяльна нар. агітбригада». А. функціонували у багатьох формах, видо­змінюючись разом зі зміною су­спільно-політ. життя.

Літ.: Гас­снер Дж. Форма и идея в современ­ном театре / Пер. с англ. Москва, 1959; Лихачев К. П. Мастера острого слова. Москва, 1970; Кукаретин В. М. Из истории агитацион­но-художествен­ных бригад. Москва, 1975; Рубб А. А. Работа режис­сера в агитбригаде. Москва, 1975; Казимиров О. А. Народний театр політичної агітації. К., 1977; Саруханов В. А. Агитбригада как вид самодеятельного художествен­ного творчества. Ленин­град, 1979; Калашников В. Ф. Агітбригади на марші. К., 1982; Його ж. І в клубі, і в полі. К., 1986; Рожинский А. Я. Звонкоголосая агитация. Москва, 1986; Гааз П. Э. Методика сценарно-режис­серской работы в агитацион­но-художествен­ных бригадах. Москва, 1987; Калашников В. Ф. Свята, обряди, звичаї, ритуали у про­грамах агітаційно-художніх бригад. К., 1990; Петренко І. Ф. Інтермедії для про­грами сільської агітбригади або театру малої форми. К., 1992; Калашников В. Ф. Народний агітаційний театр в Україні 70–80-х рр. ХХ столі­т­тя. К., 1998.

В. Ф. Калашников

Завантажити статтю