АНТИКЛІНО́РІЙ (від анти… і грец. κλινω — нахиляю та ορος — гора) — один із елементів головних форм складчастості земної кори, поширених у гірських спорудах різного віку. А. має складну внутр. будову, утвор. сукупністю дрібніших плікативних дис­локацій — антикліналей та синкліналей. Осн. морфол. від­мін­ність А. полягає у під­йомі дзеркала складчастості (див. Рис.), завдяки чому А. загалом утворює під­ня­т­тя ансамблю обʼ­єд­наних у ньому дис­локацій. За нахилом осьових поверхонь складок, які утворюють крила А., роз­різняють А. нормальні та аномальні. У перших осьові поверх­ні дрібних складок зближуються донизу, у других — догори. Положе­н­ня дзеркала складчастості сут­тєво від­різняється від положе­н­ня деформов. шаруватості на крилах індивід. складок. Чим менша різниця в довжині крил асиметр. складки, тобто чим вона ближча до складки симетричної, тим більшим стає кут між дзеркалом складчастості А. та шаруватістю на крилах індивід. складок. Якщо складчастість ізоклінальна та симетрична, то кут між дзеркалом і шаруватістю становить 90°. Заляга­н­ня шаруватості за цих умов може бути перпендикулярним до справж. заляга­н­ня того комплексу верств, які зі­брані в антиклінор. ансамбль. Разом із синкліноріями А. утворюють складні великі гірсько-складчасті споруди з найвищим роз­ташува­н­ням давніх утворень в осьовій зоні. Такі утворе­н­ня ще називають мегантикліноріями (Карпати, Крим, Альпи, Урал, Кавказ). А. формуються внаслідок під­ня­т­тя й тангенційного стисне­н­ня земної кори, що су­проводжується процесами складко­утворе­н­ня.