Комуна сільськогосподарська

КОМУ́НА СІЛЬСЬКОГОСПОДА́РСЬКА — одна з трьох (поряд із артіллю і товариством зі спільного обробітку землі) форм колективного господарюва­н­ня селян, перед­бачених в аграрній про­грамі партії більшовиків. Її вважали найбільш «чи­стою» формою колектив. господарюва­н­ня, засн. на від­чужен­ні власності. Комунари або від­давали всю свою власність у вироб. колектив, або створювали такий колек­тив на основі засобів виробництва, пере­даних їм державою. В обох випадках вони не мали жодних засобів виробництва у приват. влас­ності. Ідея організації К. с. виникла у середовищі більшовиків, які заперечували приватну власність, товарно-грош. від­­носини між людьми у процесі виробництва, ринок і пра­гнули на­­вʼязати таку форму виробництва та життя селянам, які використовували у праці власні засоби виробництва. Неринк. звʼязок між містом і селом вони сподівалися налагодити одразу ж після встановле­н­ня диктатури. Про це йшлося в опубл. 1903 у Же­­неві брошурі «Къ деревен­ской бѣднотѣ» В. Леніна. В організації аграр. виробництва більшовики ро­­били ставку на екс­про­прі­йов. поміщиц. економії під упр. держави в особі місц. рад — радгоспи, колектив. господарствам самих селян від­водили другорядну роль. Однак на практиці навіть наймити (роз­орені дрібні власники) прагнули отримати землю екс­про­прі­йов. поміщиків у власність і само­стійно на ній господарювати. Селянство хотіло зрівнял. поділу поміщиц. землі, який В. Ленін ви­значав як ідеалізува­н­ня капіталізму з по­гляду дрібного виробника. Не приховуючи негатив. ставле­н­ня своєї партії до такого поділу, він, намагаючись при­йти до влади, погодився на нього. «Чор­ний пере­діл» пере­креслив сподіва­н­ня більшовиків на організацію в с. госп-ві великої кількості держ. під­приємств під упр. рад. Після поділу поміщиц. земель рад. державі довелося мати справу уже не з пролетаризов., а з осередняченим селом — із селянами-власниками. Пита­н­ня про організацію К. с. несподівано стало над­звичайно актуальним. Альтернатив. формою звʼязку між селом та уже націоналізов. нар.-госп. сек­тором у містах залишалася тіль­ки продрозкладка. Проте примус. реквізиція продовольства створювала значну напруженість у від­носинах між державою та селянами, що знаходила прояв у пов­ста­н­нях і ката­строф. падін­ні с.-г. виробництва. У січні 1919 Всерос. зʼїзд земел. від­ділів, комітетів бідноти і комун прийняв резолюцію «О кол­лективизации земледелия», яка схвалювала під­готовлений Рад­­наркомом проект декрету «О со­­циалистическом земле­у­строй­стве и о мерах пере­хода к социалистическому земледелию». Після тривалої пропагандист. кампанії його затвердив 14 лютого 1919 Раднарком РСФРР. На поч. березня того ж року 3-й зʼїзд КП(б)У ухвалив осн. засади земел. політики в УСРР, повністю пере­писані (навіть з текс­туал. по­вторами) з цього декрету: «Найголовнішим зав­да­н­ням земельної політики є пере­хід від одно­особового господарства до товариського. Радянські господарства, комуни, громадський обробіток землі та інші види товариського землекористува­н­ня є найкращими засобами для досягне­н­ня соціалізму в землеробстві; через те одноосібне землеробство слід роз­глядати як тимчасове і відживаюче». У березні 1919 від­бувся також 8-й зʼїзд РКП(б), який прийняв нову парт. про­граму. В ній наголошено, що РКП(б) роз­глядає організацію рад. госп-в і під­тримку різноманіт. т-в для громад. обробітку землі (до К. с. включно) як єдино мож­ливий шлях до під­вище­н­ня про­дуктивності землероб. праці. Однак на­справді йшлося про встановле­н­ня контролю держави над с.-г. виробництвом, необхід. для налагодже­н­ня нетовар. звʼязку між містом і селом. У той час уже працювали організов. державою (як правило, на поміщиц. або монастир. землях) перші К. с. Хоча держава надавала їм все необхідне: землю, житл. та госп. будівлі, реманент, грош. позички, вже перші місяці роботи виявили низьку продуктивність праці комунарів. УСРР, де на той час зберігалося поміщиц. землеволоді­н­ня, пере­творилася на своєрід. ви­про­бувал. полігон у справі комунізації селянства. Кер-во партії вважало, що пролетариз. укр. селянство з більшим ентузіазмом під­тримає курс на утворен­ня К. с. і радго­спів, ніж рос. селяни, які уже встигли у своїй масі стати власниками. Голова Раднаркому УСРР Х. Раковсь­кий і нарком земел. справ В. Мещеряков негайно почали втілювати в життя вимоги прийнятої 8-м зʼ­їздом РКП(б) про­грами у галузі аграр. пита­н­ня. Ви­ступаючи у травні 1919 на засі­дан­ні ЦВК рад, В. Мещеряков під­крес­лив, що не потрібно по­вторювати шлях, пройдений у РСФРР, — роз­поділяти всю землю, роз­по­ро­шувати її, ділити, і вказав на гол. мотив, яким керувався уряд, — держава повин­на отримати хліб, який не потрібно було б вибивати різними засобами у селян і який не мав би інших господарів, окрім рад. Не­зважаючи на паперову кризу, нарком видав і поширив у повітах понад 150 тис. прим. різних пропагандист. матеріалів із апологією К. с., зокрема ін­струкції та ві­дозви щодо їхньої організації. Упов­новажений уря­ду РСФРР при уряді УСРР Д. Гопнер у доповід. записці, адресов. В. Леніну, М. Калініну і Г. Чичеріну, на­звав такі дії шкідливими, оскільки вони налашто­вують селянство проти рад. вла­ди. Крах комунізації укр. селянства, який призвів до тимчас. втрати УСРР більшовиками, на­­довго від­штовхнув керівництво партії від такої політики. На 5-й конф. КП(б)У (листопад 1920) голова ВУЦВК Г. Петровський висловив думку про те, що вищою формою землеробства у майбутньо­му повинен стати взагалі не колгосп і, особливо, не К. с., яка працює тільки на себе, а радгосп. Накреслюючи укр. кер-ву про­граму дій з політ. організації незамож. селянства, В. Ленін у жовтні 1920 рекомендував проводити такі заходи тільки за умови успіху колектив. обробітку і під реал. конт­ро­лем (при цьому К. с. він ставив на остан­нє місце). Альтернативою К. с. у рамках штуч. реальності, в яку самі себе заганяли більшовики будуючи «державу-комуну», мог­ла стати тільки продрозкладка, що за­грожувала від­новле­н­ням громадян. вій­ни. Нормалізувати ситуацію могло поверне­н­ня до ринк. засад у від­носинах між містом і селом. Серед інших, про це писав 1920 В. Короленко у листах із Полтави, адресов. наркомові просвіти РСФРР А. Луначарському: «Ви зруйнували те, що було органічного у від­носинах міста і села: природний звʼязок обміну. Вам доводиться заміняти його штучними заходами, “примусовим від­чуже­н­ням”, реквізиціями за допомогою каральних загонів. Кожний землероб бачить, що у нього беруть те, що він виробив, за винагороду, явно не еквівалентну його праці, і робить свій висновок: ховає хліб в ями. Ви його знаходите, реквізуєте, проходите по селах Росії та України роз­печеним залізом, спалюєте цілі села і радієте ус­­піхам продовольчої політики. Про­голошуються пере­моги комунізму в українському селі, тоді як сільська Україна кипить ненавистю і гнівом, а над­звичайки вже подумують про роз­стріл сільських заложників». Курс на комунізацію села влада реалізовувала на основі парт. резолюцій або підзакон. актів, не­зро­зумілих для селян. маси. Зро­зумілим був лише урочисто проголошений 1917 першим рад. урядом В. Леніна «Декрет о зем­ле». Не маючи змоги ро­зі­братися у хитросплеті­н­нях аграр. політики більшовиків, селяни почали від­окремлювати владу рад. органів, до якої ставилися загалом позитивно, від диктатури правлячої партії, яку спри­­ймали негативно. Остаточно пе­реконавшись на поч. 1921 у не­­можливості створити удар. тем­пами під­контрол. плановим ор­­ганам «держави-комуни» аграр. сектор нар. господарства, В. Ленін від­новив ринк. звʼязок між містом і селом (див. Нова економічна політика). Після його смер­ті нове керівництво більшов. партії 1929 роз­почало пов­тор. комуніст. штурм, сподіваючись, що «держава-комуна» після 10-річ. під­готовки зможе здійснити колективізацію за поперед. про­грамою — комунізувати село. Вра­ховуючи досвід 1919, пере­хід до комуни вирішили здійснювати без викори­ста­н­ня цього терміна й по­ступово, але без­перервно, залучати селян спочатку до нижчих за рівнем від­чуже­н­ня власності форм — т-в зі спіл. обробітку землі. Коли селянам вдавалося навʼязати такі товариства, з ними починали працювати у напрямі зміни статуту на артільний. Селян, уже залучених до артіл. форми господарюван­ня, під­штовхували до створе­н­ня К. с. У листопаді 1929 пленум ЦК ВКП(б) прийняв ріше­н­ня про негайний пере­хід до суціл. колективізації с. господарства. Засн. за його ріше­н­ням заг.-союз. наркомат землеробства на чолі з Я. Яковлєвим роз­робив конкретні ін­струкції щодо колективізації. 7 грудня 1929 наркомзем УСРР і Укрколгоспцентр опублікували продиктований із Москви Примір. статут товариства зі спіл. обробітку землі, в якому за­пропоновано усу­спільнювати не тільки обробіток зем­­лі, але й домашню худобу та птицю. Водночас при наркомземі СРСР організовано комісію з кер. парт. комітетів регіонів для роз­робле­н­ня конкрет. механізмів колективізації. Більшість її чл. висловилася за організацію с.-г. артілей із колективізацією гол. засобів виробництва (земля, реманент, робоча й товарна худоба) при одночас. збережен­ні у приват. власності селян дрібного реманенту, худоби, птиці тощо. Водночас у політбюро ЦК ВКП(б) по­дано за­уваже­н­ня за­ступник голови РНК РСФРР Т. Рискулова від імені меншості, яка заперечувала можливість збереже­н­ня у приват. власності селян дрібно­го реманенту та корів.

У остаточ. редакції по­станови ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 право селян мати у приват. власності дрібний реманент і корів не перед­бачено. Наркомзему СРСР доручено в найкоротші строки роз­­­робити примір. статут с.-г. артілі як пере­хід. до К. с. форми колгоспу. Теза про пере­хідність значно вплинула на такий статут, опубл. наркомземом СРСР і Колгоспцентром 6 лютого 1930: принципову для селян різницю між артіл. і комуніст. формами колгоспу в ньому навмисно знівельовано, а можливість утворе­н­ня під­соб. господарства виявилася декла­рацією, оскільки в документі не ви­значено роз­міри присадиб. ділянки і не унормовано право колгоспника тримати корів і дрібну худобу. Селяни йшли в колгоспи під шаленим адм.-чекіст. тиском. Він породжував опір, який був неорганізов., але проявлявся всюди, оскільки у всіх регіонах селяни однаково реагували на без­роз­мірні хлібозаготівлі, роз­куркуле­н­ня, усу­спільне­н­ня корів і дріб­ної худоби, руйнува­н­ня храмів. 11 лютого 1930 у ЦК ВКП(б) від­­­булася нарада секр. ЦК союз. респ., 21 лютого — нарада секр. кра­йових і обл. парт. комітетів РСФРР і УСРР. На обох нарадах керівництво парт. комітетів характеризувало становище як дуже за­гроз­ливе, але не пропонувало припинити здійснювані пере­творе­н­ня. 26 лютого у ЦК ВКП(б) наді­йшла з Харкова теле­грама від П. Любченка і Г. Петровсь­кого з пові­домле­н­ням про факти грубого «пере­круче­н­ня» парт. директив на місцях. Термінологію теле­грами згодом викори­став Й. Сталін у ві­домій ст. «Головокружение от успехов. К во­­­просам колхозного движения». Ні в чому не звинувачуючи Мос­кву, П. Любченко і Г. Петровсь­кий фіксували наявність «селян. руху» проти колективізації (цей вираз уперше викори­стано в парт. документації замість протилеж. йому за змістом, але офіційно усталеного «колгосп. руху»). В остан­ні дні лютого ана­лог. пові­домле­н­ня наді­йшли з Алма-Ати (нині Алмати), м. Воронеж і Рязань (обидва — РФ). Шляхом опитува­н­ня 28 лютого у протокол засі­да­н­ня політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1930 внесено по­станову про створе­н­ня комісії для виріше­н­ня про­тягом 24-х год. пита­н­ня про статут колго­спів з тим, щоб уже 2 березня опублікувати його в газетах. Одночасно у пресі зʼяви­­лася ста­т­тя Й. Сталіна з роз­ʼяс­не­н­ням остаточ. редакції статуту і лінії партії стосовно колективізації, у якій артіль ви­знано осн. ланкою колгосп. руху, ос­­кільки вона є найдоцільнішою формою роз­вʼяза­н­ня зерн. проб­леми, а також у різких виразах йшлося про не­припустимість посиле­н­ня колгосп. руху засобами адмініструва­н­ня. Пред­став­ники місц. влади гостро спри­йняли від­верто не­справедливі звинуваче­н­ня у «пере­круче­н­нях», тому Й. Сталін вимушено вдався до невластивої йому від­вертості й у закритому листі «О задачах колхозного движения в связи с борьбой с искривлениями партийной линии» (від 2 квіт­­ня 1930) пові­домив, що тимчас. від­ступ від форсов. колективізації зумовлений масовими ви­ступами селян у РСФРР, УСРР і Казах. РСР. Лише після виходу кн. Л. Віоли «Peasant Rebels Under Stalin Collectivization and the Cul­ture of Peasant Resistance» («Се­­лянські пов­ста­н­ня під час сталінської колективізації і культура селянського опору», Нью-Йорк, 1996) стало зро­зумілим, яку паніку в Кремлі викликали заворуше­н­ня у прикордон. з Єв­­ропою УСРР. 1930 в УСРР від­булося 3208 заворушень за участі 956-ти тис. осіб, на Пн. Кавказі — 926 заворушень за участі 227-ми тис. осіб. 45 % селян. заворушень у момент їх­­нього найвищого під­несе­н­ня у березні 1930 (2945 з 6528) від­булося в УСРР. У світлі на­ступ. подій ст. Й. Сталіна «Головокружение от успехов. К во­просам колхозного движения» у пост­рад. історіо­графії деякий час трактували як від­волікаючий ма­­невр, однак на­справді вона засвідчила від­мову більшовиків від намагань пере­творити артілі (колгоспи) у К. с. Хоча у на­ступні десятилі­т­тя через ідеол. причини у СРСР ніхто не говорив про наявність приват. власності у колгоспників, ця власність (присадибна ділянка, корова, дрібна худоба, птиця) все-таки існувала під ви­глядом особистої власності. Приватна влас­ність навіть у таких обмежених мас­штабах допомагала колгосп­никам виживати. Залишки приват. власності у с.-г. виробництві та­­кож ві­ді­гравали роль амортизатора у від­носинах між містом і селом. Певну частину заробіт. плати працівники держ. сектору могли витрачати на продукцію з присадиб. ділянок колгоспників. 1932 до­зволена т. зв. колгоспна торгівля за цінами попиту і пропозиції, хоча на­справді продавати продовол. товари міг кожен бажаючий. Колгоспники або одноосібники отримували за про­дану на вільному ринку продукцію гроші, яких не могли здобути ін. способом; робітники та службовці — можливість покращити свій раціон, оскільки картк. система по­стача­н­ня не задовольняла їхніх потреб. Замість К. с. (частини комуніст. виробництва у його теор., ніколи не реалізов. ви­гляді) у СРСР утвердилася артіль. З одного боку, вона була складовою планової директив. економіки, з ін. — фрагментом ринк. економіки, живого виробництва, що функціонувало завдяки природ. зацікавленості виробника. Артіл. форма колгоспу вимагала наявності товарно-грош. від­носин, причому не тільки в обмеженій сфері с.-г. виробництва, але й в усій економіці. Дис­пропорції рад. економіки, органічно властиві плановому регулюван­ню, помʼякшували вільний вибір міс­ця роботи робітниками та наяв­ність присадиб. ділянки у колгоспників. Якщо вільний вибір місця праці на­даний робітникам без будь-яких зусиль з їхнього боку (лише під час першого комуніст. штурму 1918–20 проведено мілітаризацію робочої сили), то присадибну ділянку колгоспники від­воювали самі (ці два чужорідні для комуніст. економіки елементи унеможливили її існува­н­ня у «чистому» ви­гляді). Хоча комуніст. економіка все одно залишалася не­ефектив., порівняно з ринк., але давала можливість використовувати знач. мобілізац. ресурс, яким володіла від природи. Три­валий час вона могла існувати тільки тому, що СРСР мав колосал. людський потенціал і майже невичерпні сировин­ні ресурси. Ті, хто узаконили колгоспи у фор­­мі артілі й, таким чином, від­ступили від про­грами РКП(б) 1919 у частині комунізації села, не усві­домлювали фундаментальності вчиненого (Й. Сталін вважав такий від­ступ тактичним). У резолюції 16-го зʼ­їзду ВКП(б) (червень–липень 1930) «О колхозном движении и подъеме сельского хозяйства» під­креслено, що на даній стадії осн. формою колгоспу є с.-г. артіль, але висловлено пере­конаність у тому, що колгосп. рух може під­нестися до вищої форми — К. с. Й. Сталін остаточно від­мо­вився від побудови колгосп. ладу в формі К. с. лише 1933.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю