Комунітаризм

КОМУНІТАРИ́ЗМ (від англ. community — спільнота, громада, община) — напрям соціальної філософії і політичної ідеології. Виникне­н­ня та пошире­н­ня К. зумовлено реак­цією на занепад «реал. соціалізму» і колапс системи «світ. соціалізму», а також дійс. та уявними небезпеками з боку різних течій лібералізму, лібертаризму та ін. К. — спроба проти­ставле­н­ня діючих люд. (неформал.) спільнот великим анонім. утворе­н­ням (на зразок сучас. бюрократ. держави, су­спільства, тенденціям уніфікуючої глобалізації), регенерації людяної соціальності за умов тотал. зневажа­н­ня лю­диною, люд. гідністю, правами тощо. Водночас у К. можна вба­­чати орган. продовже­н­ня вкоріненої в історії сусп. думки «громадівської» традиції (версії «се­­лянського соціалізму», зокрема народництво), яка у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. надавала особ­­ливого значе­н­ня селян. громаді (общині) як соц. ін­ституту, вбачаючи в ньому запоруку некапіталіст. шляху роз­витку (О. Герцен, П. Лавров, В. Берві-Флеровсь­кий; в Україні — напрямки «хлопоманства», «народолюбства» — В. Антонович, С. Подолинсь­кий, Т. Рильський та ін.) чи навіть без­держ. існува­н­ня (анархізм М. Бакуніна, П. Кропоткіна). Комунітарну думку ре­презентують такі сучасні мислителі, як А. Ет­ціоні, А. Макінтайр, М. Сен­­дел, М. Волцер, Ч. Тейлор, А. Вулф. Комунітаристи намагаються до­­вести, що лібертаристи недо­оцінюють притаман­ну людині по­требу ідентифікувати себе з при­­хил. (без­печ., зро­зумілим) соц. оточе­н­ням, встановлювати і від­­­новлювати стосунки соціальності, спілкува­н­ня, взаємності. Реалізація лібертарист. установок, вважають пред­ставники К., неминуче призводить до руйнів. фрагментації су­спільства, атомізації індивідів та їхнього взаємовід­чуже­н­ня, згубної гонитви за особистим успіхом за рахунок сусп. інте­ре­су і громад. обо­вʼязків. Комунітаристи критику­ють індивідуаліст. ліберал. антропологію, яка недооцінює зна­че­н­ня тієї об­ставини, що соц. свободу можна реалізувати тіль­ки в умовах су­спільства, що ліберал. спільнота — умова і запорука такої свободи. Деякі пред­ставники ліберал. теорії (В. Ким­лі­­ка) активно роз­робляють кон­цепцію «ліберал. комʼюніті». Ко­­мунітаристи дис­кутують також із соціалістами, зокрема стосовно віри остан­ніх у спроможність держави захистити комунітарну соціальність від роз­паду. Ідеал К. може бути окреслений як асоціат. мікро­спільнота общин. типу, яку не під­тримує й не контролює держава; вона існує як самодо­статня і самоорганізована агрегація індивідів. Комунітаристи порушують пита­н­ня про можливість і необхідність комунітар. солідарності як не­примус. солідарності, добровіл. колективізму. Значна кіль­кість т. зв. нових соц. рухів певною мірою використовує засади та принципи К. Популярність комунітар. екс­периментів (зокрема реліг. общин. рухів, течій контркультури) під­креслює тяжі­н­ня сучас. громадян (зокрема в урбанізов. су­спільствах) до альтернатив. способів життя, більшої емоційності, інтимності і від­­критої взаємності комунітар. форм. Частково це втілюється у втечі від стрес. реалій сучас. життя (ескапізм), від­мові від його жит­тєвих цін­ностей і стратегій (дауншифтінг) та ін. Комунітарні форми довели свою жит­тє­спроможність і доцільність у криз. транзицій. су­спільствах, зокре­­ма в умовах України (різні форми «адаптив. К.»: територ. само­організація насел. у межах т. зв. де­пресив. територій, створе­н­ня сусід. громад), а також у подолан­ні людиною екс­трем., межо­вих станів (громади наркоманів, анонім. алкоголіків, притулки для жінок, які за­знали насильства тощо) з метою соц. адаптації та поверне­н­ня до нормал. існува­н­ня (соц. інклюзії). Комуні­тарна роз­виненість сприяє роз­­­витку соц. партнерства, довіри та усіх ін. форм соц. капіталу (Р. Патнем). Слабка сформованість локал. (місц.) спільноти на рівні насел. пункту є пере­шкодою для повноцін. функціонуван­ня громадян. су­спільства. Водночас комунітаристи пере­оцінюють пер­­спективи і можливості кому­нітар. форм у вирішен­ні проб­лем сучасності. Критики К. вказують на сентименталізм комунітар. ідеологів, на їхню «утопіч­ну антропологію», недооцінку над­звич. мобільності сучас. лю­­дини. Варто від­значити стійкість громад мі­грантів, які зберігають звич. побут і ритм існува­н­ня, традиц. цін­ності та уявле­н­ня. Нац. К. у межах великих націй-держав допомагає артикулювати та зберігати права меншин, перш за все національних. Актив. роз­витку набуває мережевий (віртуал.) К. в Інтернет-просторі, що уособлюється у без­­лічі віртуал. груп і спільнот, які до­зволяють роз­ширити коло спілкува­н­ня людини, під­вищити темпи роз­по­всюдже­н­ня інформації, доповнити ресурси ідентичності та можливості самореалізації людини.

Завантажити статтю