КОНОВА́ЛОВ Ген­надій Лукʼянович (20. 09. 1930, м. Новосибірськ, РФ — 28. 06. 1984, Київ) — літературо­знавець, мистецтво­знавець. Батько Г. Коновалової. Член СЖ (1957), СХ (1976) СРСР. Закін. Київський університет (1956). Працював у Києві: у г. «Радянська куль­ту­ра»: 1956–63 — завідувач від­ділу об­­разотвор. мистецтва; водночас у ж. «Всесвіт»: 1958–59 — літ. пра­цівником від­ділу критики; у ж. «Но­вини кіноекрана»: 1963–65 — літ. працівником, 1970–72 — відп. секр.; від 1966 — зав. редак­ції образо­твор. мистецтва видавництва «Мистецтво»; від 1969 — у г. «Літературна Україна»: завідувач від­ділу критики, від 1974 — завідувач від­ділу літ.-мист. критики; у Міністерстві куль­тури УРСР: 1975–78 — екс­пертом худож.-екс­перт. колегії з образотвор. мистецтва; 1978–80 — в. о. нач. Упр. образотвор. мистецтв, від 1980 — гол. екс­пертом худож.-екс­перт. колегії з образо­твор. мистецтва. Досліджував образотворче мистецтво та літературу України, Чехії, Словач­чини. Пере­клав українською мовою окремі твори чес. і словац. письмен­ників. Спів­­автор моно­графії «Довженко-художник» (1968). Уклав аль­­бо­ми «Изобразительное искус­ство и архитектура» (1967), «До­­рогий образ» (1970), «Вы­ставка изобразительного и народного искус­ства УССР», «Ви­ставка тво­рів М. Гроха, В. Сергєєва, Б. Туліна, А. Чебикіна, М. Шелеста» (обидва — 1976), «Костянтин Ло­­микін» (1985). Усі за­значені ви­да­н­ня опубл. у Києві.