Косенко Віктор Степанович

Визначення і загальна характеристика

КОСЕ́НКО Віктор Степанович (11(23). 10. 1896, С.-Пе­тербург — 03. 10. 1938, Київ)  — композитор, піаніст, педагог. Професор (1932). Член Спілки рад. композиторів України (1932). До 1914 мешкав із сім’єю у Варшаві. Грі на фортепіано навч. у відомого виконавця творів Ф. Шопена А. Міхаловського. Закін. Петрогр. консерваторію (нині С.-Пе­тербург, 1918; кл. композиції М. Соколова, фортепіано — І. Мікла­­шев­­ської, інструментування — М. Штейнберга, диригування — М. Черепніна; брав уроки композиції в О. Глазунова). 1918–28 викладав гру на фортепіано у муз. школах та муз. технікумі Житомира, де також виступав як піаніст у складі фортепіан. тріо та як соліст. Тоді ж створив багато камерно-інструм. творів для фортепіано, віолончелі, скрип­­ки (автор Концерту для скрипки й оркестру, 1918), камерно-інструм. ансамблів, романсів на вірші укр. і рос. поетів, пісень, хорів та обробок нар. пісень. Від 1928 викладав у Київ. консерваторії. Провадив актив­­ну творчу, муз.-громад. та концертну діяльність, популяризуючи укр., рос. та зарубіжну класику, а також твори композиторів-сучасників (С. Рахманінов, О. Скрябін та ін.). У 1920–30-х рр. успішно виступав в автор. концертах у Харкові (1927), Москві (1929), Києві (1930-і рр.). У твор­­чості К. відчутний вплив М. Лисенка (найяскравіше у фортепіан. сюїті «11 етюдів у формі ста­­ровинних танців», 1928–30; оркестрував Л. Бильчинський, за­­пис. на Укр. радіо — симф. оркестр під керівництвом В. Сіренка), С. Рахманінова (особливо в Со­­наті для віолончелі й фортепіано, 1923 та «Класичному тріо», 1927), О. Скрябіна (у фортепіан. поемах, легендах тощо, част­­ково у «Героїчній увертюрі» для симф. оркестру, 1932). Глибоке знання специфіки фортепіано, бездоганне володіння різноманіт. піаніст. прийомами та ефектами фортепіан. звучання дали змогу К. всебічно використати можливості інструменту й створити майстерні зразки укр. фор­­тепіан. музики. Ліричні, емоційно виразні, інколи з героїко-драм. пафосом твори завжди зігріті теплим, щирим почуттям людяності. Вони приваблюють багатством і розмаїттям форте­­піан. фактури та гармоній. палітри. Значної популярності набули фортепіанні цикли «Чотири дитячі п’єси» (1929) та «24 дитячі п’єси» (1936) для юних музикантів-початківців. Останні на­­лежать до кращих зразків укр. дит. муз. літ-ри. У них відчувається близький зв’язок із нар. мелодикою, муз. мова позначена яскравим колоритом, гармоній. і фактур. багатством, різ­­номанітністю змісту. Автор низки музикознав. публікацій, зокрема у ж. «Радянська музика»: «Тарас Бульба» (1936, № 6–7), «“Продана наречена” Б. Сметани» (1937, № 1), «Концерт піаністки Тетяни Гольд­фарб» (1937, № 5). Здійснено низку записів творів К. на грамплатівки. 1964 у Києві створ. Косенка В. С. Музей-квартиру. Тут зберігаються осо­­бисті речі, рукописи, фотоархів, епістолярна спадщина композитора, видання та грамзаписи його творів. На будинку встановлено мемор. дошку (скульп­­тор Г. Кальченко). На Байковому цвинтарі, де похов. К., — па­­м’ят­­ник роботи скульптора Л. Шервуда, арх. А. Ігнащенка. Ім’я К. присвоєно Житомир. муз. училищу, Київ. дит. муз. школі № 3, ним названо вулиці в Києві та Житомирі. На фортепіанну музику композитора створ. балет «Світанкова поема» (1973, оркест­­рування, згодом — Симф. сюїта Л. Колодуба, лібрето В. Тимофє­­єва), поставл. у Київ. ім. Т. Шев­­ченка і Донец. театрах опери та балету. 2001 Міністерство культури і мистецтв України та НСКУ заснували мист. премію ім. К. за значні творчі досягнення в галузі музики для дітей та юнацтва.

Завантажити статтю