Лифар Серж

ЛИФА́Р Серж (Сергій Михайлович; 02(15). 04. 1904, Київ — 15. 12. 1986, м. Лозан­на, Швейцарія, по­­хов. у м-ку Сент-Женевʼєв-де-Буа, Франція) — артист балету, балет­мейстер, педагог, дослідник хорео­графічного мистецт­­ва, публіцист, театрально-громадський діяч. Золота медаль Парижа, приз «Золотий балетний черевичок» (Франція; обидві — 1955). Ордени Почесного Легіону (1982), Літератури і мистецтв (1983; обидва — Франція). Почесний президент Національної ради танцю при ЮНЕСКО (від 1976). На­вчався в Імператорській Олександрівській гімназії (1913–14) та Консерваторії (кл. фортепіано Ф. Блуменфельда; обидва — Київ). У дитинстві мав гарний голос (альт), спів­ав у хорі Софійського собору. Через травму руки залишив заня­т­тя музикою. Вступив до балетної студії Б. Ніжинської при Київській опері (1921), удосконалював танцювальну майстерність у італійського педагога Е. Чекет­ті (1924). 

Від 1923 — у Франції. Від­тоді до 1929 — соліст трупи «Російський балет» С. Дягілєва, де виконував головні партії в балетах «Апол­лон Мусагет», «Петрушка» І. Стравинського, «Блудний син» С. Прокофʼєва. Класичний танцівник академічного стилю, від природи володів високими стрибками й динамічними оберта­н­нями, що якнайкраще виявилося в партії Альберта («Жізель» А. Адана), де Л. майстерно по­єд­нав романтичні виконавські традиції з екс­пресивністю та ліричністю трактува­н­ня образу, роз­винув і збагатив традиції чоловічого танцю. Від середини 1930-х рр. ви­ступав пере­важно у власних по­становках. Як балет­мейстер дебютував у «Російському балеті» С. Дягілєва своєю версією балету-пантоміми «Байка про Лисицю, Півня, Кота та Барана» І. Стравинського (1929). Після смерті С. Дягілєва за­прошений до театру «Ґранд-Опера» (Париж), як виконавець і по­становник дебютував партією Прометея у балеті «Творі­н­ня Прометея, або Влада музики і танцю» Л. ван Бетговена (1929). Після премʼєри одержав за­проше­н­ня очолити балетну трупу цього театру. 1930–44, 1947–58, 1962–63, 1977 — головний балет­мейстер, художній керівник балету, провід­ний соліст (до 1956) і педагог-репетитор у «Ґранд-Опері». 

Реформатор європейського балетного мистецтва, засновник неокласичного напрямку в світовій хорео­графії, який продовжували його учні М. Бежар та Р. Петі. Оригінальний інтер­претатор класичної спадщини, зокрема балетів «Жізель» А. Адана, «Лебедине озеро», «Спляча красуня» П. Чайковського. Свої сучасні по­становки називав «хореодрамами», вимагаючи від танцівників виразної акторської гри, скульптурної точності жесту, емоційної наснаги. Звертався до сюжетів з античної або біблійної міфології, класичної літератури і поезії. Хорео­графічна мова балетів своєрідна, у них класика органічно по­єд­нана з елементами модерну, від­значалася скульптурно-живописною виразністю, сміливою транс­формацією традиційних рухів і поз, інтенсивним роз­витком чоловічого і дуетного танцю. Кордебалет акомпанував солістам, часто нагадуючи хор античної трагедії. 1945–47 — художній керівник балетної трупи «Новий балет де Монте-Карло». 

Як балет­мейстер-по­становник працював у багатьох країнах світу. У Парижі: від 1947 — засновник і директор Ін­ституту хорео­графії при театрі Ґарньє. 1951 від­новив Національну академію музики і танцю. Від 1955 викладав курс історії і теорії танцю в Університеті Сорбон­ни, роз­робив свою систему під­готовки артистів балету. 1958 заснував і очолив Паризький університет танцю. Автор ґрунтовних досліджень світового, європейського та російського балетного театру, зокрема «Le manifeste du choreographe» («Маніфест хорео­графа», Париж, 1935), у якому закликав до оновле­н­ня хорео­графічних форм і виражальних засобів балету. Створив понад 200 балетів, дивертисментів в операх, хорео­графічних композицій, від­родив найкращі традиції французького балету, його звʼязки з російським балетом. Під його керівництвом балетна трупа «Ґранд-Опера» стала в 1940–50-х рр. однією з найкращих у світі, маючи величезний та різноманітний репертуар. 

Серед по­становок у «Ґранд-Опері» — «На Дні­прі» (1932), «Ромео і Джульєт­та» (1955) С. Прокофʼєва, «Ікар» (ритми Л., Ж. Сіфера, інструментува­н­ня А. Онеґ­ґера; виконав одно­ймен­ну партію), «Післяполудневий від­починок Фавна» К. Дебюс­сі (обидва — 1935), «Сюїта в білому» Е. Лало (1943, від­новл. 1977), «Ранкова серенада» Ф. Пуленка (1945), «Ромео і Джульєт­та» (1949), «Франческа да Ріміні» (1958) на музику П. Чайковського, «Федра» Ж. Оріка (1950, від­новл. 1977), «Жар-Птиця» І. Стравинського (1954), «Дафніс і Хлоя» М. Равеля (1958); у трупі «Новий балет Монте-Карло» — «Шота Ру­ставелі» А. Онеґ­ґера, М. Черепніна (1945), «Пікова дама» на музику П. Чайковського (1960). 12 балетів показано в Москві та Ленін­граді (нині Санкт-Петербург). На сцені Національної опери України (Київ) по­ставлено балети «Ромео і Джульєт­та» на музику П. Чайковського (2000), «Сюїта в білому» Е. Лало, «Ранкова серенада» Ф. Пуленка (2006). 

Спів­працював з Т. Карсавіною, Ж. Кокто, І. Стравинським, А. Па­вловою, П. Пікас­со. Ініціював гастролі балетної трупи Київського театру опери та балету ім. Т. Шевченка у Парижі і Монте-Карло (1964) та Державного ансамблю танцю УРСР (1965). У 1977 французький монетний двір викарбував памʼятну медаль на його честь. Від 1994 у Національній опері України від­бувається Між­народний конкурс артистів балету і хорео­графів ім. С. Лифаря. (засн. і худож. кер. Ю. Станішевський, голова журі Ю. Григорович), від 1995 у день народже­н­ня Л. щорічно (крім років, коли проходять конкурси) — Між­народний фестиваль балету «Серж Лифар де ля данс». 2004 імʼя Л. присвоєно Київській муніципальній українській академії танцю; у Лозан­ні від­крито памʼятник митцеві (арх. В. Скульський, скульптори В. і О. Чепелики). 2007 у Києві ви­дано книгу «Спогади Ікара».

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю