Ліжникарство

Визначення і загальна характеристика

ЛІЖНИКА́РСТВО — домашнє виготовле­н­ня ліжників і ліжникових виробів ручним способом, важлива галузь ткацтва. Виготовле­н­ня ліжників — товстих вовняних виробів з обʼєм. поверх­нею і довгим пухнастим дво­сторон. ворсом — в Україні ві­доме з часів ран­нього середньовіч­чя. Архівні джерела 16 ст. містять згадку про ліжники місц. виробництва на Волині та Поліс­сі. Документи 17 ст. засвідчують, що на тер. Гуцульщини ними платили данину. Ліжниками торгували на ярмарках, їхнє виробництво стало окремим видом промислу. До серед. 19 ст. їх широко використовували у щоден. та святк. побуті майже в усіх регіонах України. Однак нині ліжники виготовляють лише в окремих осередках Карпат. регіону (Гуцульщина, Бойківщина). У різних осередках вони мали локал. назви — «ложник», «наліжник», «джерга», «покровець», «покрівець» та означали тепле ворсове покривало на ліжко (по­стіль), лаву, причілок, піч. Ним укривалися під час спа­н­ня, клали під голову замість подушок (найхарактерніше для горян — гуцулів, бойків). Ліжниками взимку застеляли сиді­н­ня на санях або бричках (залубицях), прикривали коней, а влітку накривали сиді­н­ня на возах тощо. Подіб. типу ворсові тканини з козячої й овечої вовни поширені також у Словач­чині, Болгарії та ін. народів Карпато-Балкан. регіону. Сировиною для ліжників слугувала овеча вовна натурал. забарвлень. Для основи за­стосовували тоненьку, міцніше скручену з довших волокон вовняну пряжу. Іноді через від­сутність необхід. кількості вовни її замінювали лляними, конопляними, а від кін. 19 ст. — бавовн. нитками (Подні­провʼя, Слобожанщина). На пі­тка­н­ня під­бирали довгі волокна вовни і пряли грубі (до 1 см) заледве скручені «лівкі» нитки. Під час тка­н­ня їх легко прибивали бердом, отримуючи роз­ріджене полотнище грубої тканини. Прості одноколірні й поперечносмугасті ліжники ткали полотняною, а візерункові — килимовою (закладною) техніками. До кін. 19 ст. їх виготовляли на звичай. ткац. вер­статах — кроснах. Після тка­н­ня їх під­давали водяній обробці — валян­ню, ворсуван­ню у валилах при водяних млинах; так досягали довгого, густого ворсу на поверх­ні ліжників. Найдавнішим типом укр. ліжників (як і однотип. виробів сусід. народів) були однотон­ні, згодом — поперечносмугасті, кольор. гаму яких створ. на гармоній. по­єд­нан­ні природ. стрічок білих, сірих, брунат. і чорних забарвлень. З часом зʼявився ін. тип поперечно­смугастих «писаних» поліхром. ліжників, для яких характерні пастел. тони, стійкі до атмо­сфер. впливу. Від кін. 19 — на поч. 20 ст. зі зміною барвників мʼякі пастел. барви по­ступаються яскравим тонам, різноманіт. кольор. гамі. У побут українців Карпат, зокрема гуцулів, уві­йшли взористі поперечносмугасті ліжники, споріднені за декором із традиц. веретами, скатертинами, пере­мітками. Домінуючі орнам. площини утворені різнокольор. скосиками, клинцями, укладеними горизонтально поряд у різній послідовності. На межі 19–20 ст. на Гуцульщині почали виготовляти ліжники-коверці з різноманіт. схемами роз­ташува­н­ня ламаних смуг, скосиків, клинців, ромбів. Роз­різняють три осн. типи найдавніших коверців: із по­здовж. роз­ташува­н­ням кількох різнокольор. зиґзаґоподіб. смуг «кривуль»; із симетр. укладом таких смуг від­носно по­здовж. осі, які утворюють посередині ромбоподібні фігури; з шаховим роз­ташува­н­ням ромбів на площині виробу. На­звані типи композицій ліжників-коверців «кривий», «руський», «очкатий» у найрізноманітнішій інтер­претації від 1950–60-х рр. виготовляли в багатьох гуцул. селах Косів., Верховин., Путил. і Рахів. р-нів. У 1970–80-х рр. подібні вироби почали ткати у селах Тячів., Іршав., а також Між­гір., Воловец., Сколів. р-нів (Бойківщина). Ву­ставкові ліжники-коверці — тип сучас. узор. ліжників зі склад. композиц. схемами; за декором нагадують традиц. вишивані уставки сорочок, забори пере­міток, обрусів, пошивок, писаних верет, килимів. Започаткувала роз­робку таких нових взірців ліжників-коверців П. Шкрібляк-Король. Авторство багатьох композицій ву­ставкових ліжників (сливовий, кавалєрське очко, пітківковий та ін.) належить нащадкам уславлених родин Шкріб­ляків і Корпанюків, а також В. Калинич, П. Петрук, М. Соломійчук, В. Чорнобуряк; кавалєр, дубовий лист, кнігиньковий, пушкатий — К. Бобʼяк-Никорак, О. Мохнатчук, О. Сіреджук; у колосок, зубці — М. Вінтоняк, М. Теміцька, В. Тулай­дан; ключечки — Г. Візичканич. Від 1970-х рр. автор. композиції ліжників створили нар. майстри й художники М. Базак, М. Білас, М. Бобʼяк, Н. Борисенко, Г. Вінтоняк, Г. Герасимович, Н. Дяченко-Забашта, Л. Жоголь, Г. Забашта, О. Мінько, М. Токар та ін. Частина творів цих митців від­далено нагадує традиц. гуцул. коверці й килими, інші — за композицією й образністю на­ближаються до гобеленів, декор. панно тощо. На основі ос­мисле­н­ня та інтер­претації багатих традицій Л. та ін. видів нар. мистецтва талановиті нар. майстри та профес. художники створили оригін. композиції сучас. ліжників. Кращі зразки творів екс­понуються на ви­ставках декор.-ужитк. мистецтва, зберігаються в музеях України та ін. держав.

Літ.: Сидорович С. Й. Художня тканина західних областей УРСР. К., 1979; Горинь Г. Й., Грендиш Я. Д., Никорак О. І. Домашні промисли й ремесла // Гуцульщина: Істор.-етногр. дослідж. К., 1987; Никорак О. І. Сучасні художні тканини Українських Карпат. К., 1988; Її ж. Українська народна тканина: типологія, локалізація, художні особливості. Л., 2004; Чегусова З. А., Кара-Васильєва Т. В., Придатко Т. О. Людмила Жоголь. Чарівниця художнього текс­тилю. К., 2008.

О. І. Никорак

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю