ЛІКУВА́ЛЬНІ ГРЯ́ЗІ — торфові, са­пропелеві, мулові сульфідні, прісноводні глинисті, сопкові, гідротермальні утворен­­ня, що містять мінеральні та ор­­ганічні речовини і використовуються з лікувальною метою. Ін. назва — пелоїди. Походже­н­ня, фіз.-хім. властивості та вплив на організм людини Л. г. ви­вчає баль­­неологія. Внаслідок фіз.-хім., хім., біо­хім. процесів пелоїди на­­були ви­гляду однорід. тонкодис­­перс. пластич. маси, яку за­стосовують у на­грітому стані у баль­­неотерапії. Торф. Л. г. — торф. утворе­н­ня боліт, що складаються пере­важно з орган. речовин, котрі роз­клалися, і рослин. залишків. Накопичилися вони в результаті від­мира­н­ня рослин і неповного їхнього роз­кла­да­н­ня при надмір. зволожен­ні та недо­статності кисню. Осн. бальнеол. значе­н­ня має ступ. роз­кла­да­н­ня торфу (не менше 40 %). Са­пропелі — пере­важно орган. від­клади мулу, як правило, пріс­­новод. водойм, що утворюються внаслідок роз­кла­да­н­ня флори і фауни під впливом мікробіол. активності. Мулові сульфід­­ні Л. г. — органо-мінерал. тонкодис­персні від­клади мулу солоних водойм (озер., материк., примор. і мор.), утвор. в результаті роз­кла­да­н­ня флори і фауни мікроорганізмами, містять сірководень та сірчисте залізо. Мор. мулові сульфідні Л. г. — від­клади мор. заток, захищених від дії сильних течій і хвиль. Іон­ний склад та мінералізація їхнього роз­чину майже ідентичні з такими ж показниками мор. води, вміст сульфідів від­носно невисокий. Їхні родовища роз­таш. у Бердян., Обитіч., Новоазов., Таганроз. та Ялтин. затоках, Чорному морі. Сопкові Л. г. формуються на ділянках тектоніч. порушень у нафтогазонос. обл., складених товщами глинистих порід, у результаті ви­­штовхува­н­ня на поверх­ню вуглеводневими газами і водою по­дрібненого глинистого матеріалу у ви­гляді роз­рідженої маси. Їм властиві не­знач. вміст орган. речовини та під­вищена концент­­рація мікро­елементів (йоду, бро­­му, бору). З лікув. метою їх використовують мало через засмі­­ченість уламк. матеріалом (Кер­­чен. п-ів, Булганац. сопкове по­­ле). Штучні Л. г. отримують шляхом змішува­н­ня глини, орган. речовин, води з роз­чиненими у ній солями (у ви­значених пропорціях), а також мікроб. заквасок. Їх практично не за­стосовують у звʼязку з до­стат. кількістю природ. родовищ. Грязе­утворе­н­ня повʼяз. із взаємодією геол.-гідрол., клімат., фіз.-хім. та біол. чин­ників. Хім. склад Л. г. від­різняється залежно від природ. умов утворе­н­ня, але для всіх них характер. заг. принцип структури: вони є гетероген. фіз.-хім. системами, які складаються із рідкої та твердої фаз, що пере­бувають між собою у рівновазі. Рідка фаза — водний мінерал. роз­чин, що насичує кри­сталіч. скелет та колоїдну масу пелоїдів. Тверда частина складається з грубодис­перс. остова або кри­сталіч. скелета та тонкодис­перс. гідрофіл. колоїд. комп­­лексу. Остан­ній забезпечує вологоємність і, від­повід­но, теплові властивості. Сірчисті сполуки заліза забарвлюють пелоїдні системи у чорний або темно-сірий колір. Найбільше їх у грязях, яким властиві помірна со­­лоність, знач. вміст орган. речовин та сульфатів, що сприяє активності мікроорганізмів, кот­­рі утворюють сірководень. При­­сутність мікроорганізмів — обо­­вʼязкова умова пелоїдогенезу. Л. г. можуть бути цін­ним бальнеол. засобом лише за наявності в них деяких екол.-трофіч. груп мікроорганізмів, що сприяють структуруван­ню, збагачують біо­логічно актив. продуктами метаболізму і під­тримують ви­значені кислотні й окиснювал.-від­новні умови. У лікув. практиці найчастіше використовують му­­лові Л. г., а саме примор. пело­їди різної мінералізації (Куяльниц., Шаболат., Тилігул. лимани та оз. Сакське, Чокрак), материк. пелоїди з родовищ оз. Гопри та Ріпне. За­стосовують грязі у клін. та санаторно-курорт. умовах для лікува­н­ня уражень центр. та периферич. нерв. систем, опорно-рухового апара­­ту, хвороб ор­ганів травле­н­ня, гінекол., дерматол. та ін. захворювань.