КОМА́НЧА(Komańcza) — село Сяніцького повіту Під­карпатського воєводства Польщі. Центр ґміни. Знаходиться у межах українських етнічних територій, на Лемківщині (неподалік проходить кордон між Східною Лемківщиною та Західною Бойківщиною), по­близу гірського масиву Хрещата (одна з найвищих точок Високого Долу), у Середньому Бе­скиді, на р. Ославиця (притока Ослави, басейн Балтійського моря), за 30 км від повітового центру, за 114 від Ряшева (Жешува) та за 60 км від кордону з Україною. Населе­н­ня К. складає 800 осіб (2006). Під час пере­пису 2002 з 5143 мешканців Команчанської ґміни 521 особа задекларувала українську національність, 35 — лемківську. Залізнична станція. Вперше згадується в писемних джерелах 1512 як с. Команича, яке було засноване сяноцьким старо­стою М. Каменецьким за волоським правом. Здавна його основне населе­н­ня складали українці. Після 1-го поділу Польщі 1772 К. ві­ді­йшла до складу Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). На початку травня 1849 під час революційних подій від­бувся бій між польськими партизанами та ав­стрійськими військами. В остан­ній чверті 19 ст. тут прокладено залізницю. Під час 1-ї світової війни по­близу села тривалий час проходила лінія фронту. Восени 1918 мешканці К. активно включилися у створе­н­ня органів української влади, при­єд­навшись до організованої у с. Вислок Великий Команчанської ґміни Української національної ради Сяніцького повіту (виконавчий орган мав назву «Комісаріат повіта Саніцького у Вислоці Великім»). Державотворчий осередок, якому під­порядковувалося понад 30 сіл Східної Лемківщини із майже 20-тисячним населе­н­ням, про­існував до остан­ньої декади січня 1919, коли був ліквідований польським військом. Найдовше українська влада протрималася у К., тому згодом поширилася умовна назва Команчанська Республіка (у працях також згадується як Східно-Лемківська Республіка). У вересні 1939 К. окупували німецькі війська. Нацисти роз­стріляли велику кількість циган і євреїв. На­прикінці 1944 пере­важна частина Під­карпатського воєводства була звільнена. 25 березня 1946 від­діл УПА «У-1» в рамках протидії депортації спалив у К. ґмін­ну управу, військову станицю, молочарню, будинки залізниці, 5 мостів, 3 вілли та вбив 3-х поляків. У квітні 1947 під час Акції «Вісла»з К. депортовано 353 українці. Польська влада не виселила лише 171 українця — працівників залізниці. Після 1947 К. була єдиним селом, де не ліквідували греко-католицьку парафію. 1948 сюди почали прибувати польські поселенці (напередодні акції «Вісла» тут мешкало 97 поляків), а 1956 — й українці, що поверталися із західних земель. У 1960-х рр. К. почала роз­виватися як курортна місцевість. 2006 згоріла деревʼяна церква Покрови Матері Божої, яка була споруджена 1802. Разом зі святинею втрачено й іконостас, виконаний 1832 у стилі пізнього бароко. Вціліла дзвіниця, зведена 1834 обабіч церкви. Нині у селі функціонують православна та греко-католицька громади, монастир ордену сестер святої родини з Назарета РКЦ. Діє гурток Сяніцького регіонального від­ділу Обʼ­єд­на­н­ня українців Польщі.