Македонська мова — Енциклопедія Сучасної України

Македонська мова

МАКЕДО́НСЬКА МО́ВА – мова македонського народу. Держ. мова Македонії (від 1991). За даними перепису насел. Македонії 2002, рідною М. м. вважали 66,5 % (прибл. 1,3 млн осіб). Генетично М. м. належить до гілки пд.-слов'ян. мов (сх. групи) індоєвроп. мовної сім'ї. Найбільш споріднена з болгар. та серб., а також із неслов'ян. мовами балкан. мовного союзу (албан., грец., румун., циган.). Літ. М. м. є наймолодшою серед усіх слов'ян. (її кодифіковано 1945 з набуттям статусу офіц. мови Соціаліст. Респ. Македонія). Окрім Македонії, М. м. поширена в сусід. і близьких країнах, де вона належить до мов нац. меншин, зокрема в Греції, Болгарії, Албанії, Сербії, Румунії, Чорногорії, Боснії та Герцеґовині; нею розмовляють також представники македон. діаспори в США, Канаді, Австралії, країнах Зх. Європи. Загалом налічують бл. 1,4 млн носіїв М. м. Мовна політика Македонії скерована на утвердження й розвиток М. м. в усіх регіонах і сферах сусп-ва, однак протидією цьому часто є болгар. та албан. історично зумовлені політ. впливи (мовне питання найчастіше загострюється в період парламент. чи президент. виборів). У політ. площині перебуває й функціонування терміна «М. м.»: Греція відмовляється визнавати за Респ. право йменуватися Македонією, так само як і мову називати македон. (греки іменують М. м. слов'яномаке­­дон. або словеномакедон.). Сучасна М. м. складається з 3-х діалектів – зх.-македон. (зх. і центр. регіони Македонії), пн.-македон. (пн. регіон Македонії) й пд.-сх. македон. (пд. і сх. регіони Македонії), осн. ознаки яких сформовані в 13 ст. В основі літ. М. м. – центр. говори зх.-македон. діалекту (Бітола, Прилеп, Велес, Кичево). Македон. діалекти раніше класифікували як різновид болгар. діалектів. Від часу кодифікації М. м. лінгвісти описують діалекти на тер. Македонії як такі, що належать до М. м. Однак позиція про те, що М. м. є діалект. різновидом болгар. або й серб. мов, продовжує існувати й сьогодні, особливо в політ. дискурсі. В основі писемності М. м. – кирилична графіка. До кін. 19 ст. македон. писемність мала лише релігій. характер. З писемних пам'яток давн. М. м. відомі Добромирове Євангеліє, Євангеліє Добрейма, Македонське Євангеліє попа Йована, Псалтир Погодіна, Євангеліє Радомира, Праці Апостолів (Охрид). Світська літ-ра з'яви­­лася на поч. 20 ст. Першу граматику видав 1946 К. Кепеський. Сучасна абетка складається з 31 літери. У фонол. системі – 26 приголосних і 5 голосних фонем; наголос фіксований (падає на 3-й склад із кінця слова), опозиція за твердістю / м'якістю властива лише кільком парам фонем – /н/ : /н́/, /л/ : /л́/ (на письмі м'які приголосні позначаються літерами њ і љ відповідно); задньоязик. /х/ – рідко вживана фонема; сонор. /р/ може бути складовим. Серед грамат. особливостей – аналіт. спосіб відмінювання самост. частин мови, окрім деяких винятків, де збережено синтет. спосіб; наявність клич. відмінка; втрата інфінітива; наявність 3-х типів постпозитив. артикля (того, що приєднується до кінця означуваного ним іменника) залежно від близькості іменника: близький, далекий, невизначений; творення майбут. часу додаванням до дієслова частки ќе; творення порівнял. ступеня префіксом по-; наявність 4-х форм минулого часу; рефлексація давньої фонеми «ять» як /е/. Наук. галузь, що досліджує М. м. разом з македон. культурою, називають македоністикою. Перші спроби наук. вивчення М. м. сягають 19 ст. Першим же фаховим наук. дослідж. вважають спробу К. Мисиркова з унормування М. м. (1903). У 20 ст. найбільший внесок у розвиток М. м. належить таким ученим, як Б. Конеський (граматика, орфографія, лексикографія, історія), Б. Відоєський (діалектологія), Б. Корубін (морфологія, синтаксис, словотвір, ономастика), Л. Мінова-Гуркова (синтаксис, стилістика), В. Мошин (історія мови) та ін. Від 1961 друкують словники М. м. Осн. центр вивчення й поширення М. м. у Македонії – Ін-т македон. мови ім. К. Мисиркова (при Ун-ті св. Кирила і Мефодія). М. м. викладають також за межами Респ., зокрема в ун-тах Італії, Польщі, Румунії, Росії, Словенії, Франції, Хорватії, Чехії, Австралії, Японії тощо. В Україні М. м. викладають в Ін-ті філології Київ. ун-ту, на філол. ф-ті Львів. ун-ту; вивчають в Ін-ті мовознавства НАНУ, Центрі болгаристики та балкан. дослідж. Харків. ун-ту. В Україні 2005 опубл. «Українсько-македонський розмовник. Македонсько-український розмовник» (укладачі: О. Онищенко, Б. Ристовський, В. Русанівський, Л. Шевченко, В. Чорний-Мешкова) та 2008 – «Українсько-македонський слов­ник» (укладачі: О. Онищенко, Б. Ристовський, В. Чумак, Т. Марченко, Н. Бенедик). Від 2005 періодично виходить також «Українсько-македонський науковий збірник», у якому укр. мовою висвітлюють питання М. м. та культури.

Літ.: Селищев К. Очерки по македонской диалектологии. Казань, 1918; A. Vail­­lant. Le problème du slave macédonien // Bulletin de la Société linguistique de Paris. 1938. № 39; К. Кепески. Македонска грамматика. Скопје, 1946; Б. Конески. Историја на македонскиот јазик. Скопје, 1967; V. Friedman. Macedonian // The Slavonic Languages. London; New York, 1993; Усикова Р. Грамматика македонского литературного языка. Москва, 2003; С. Бојковска, Л. Минова-Ѓуркова, Д. Пандев, Ж. Цветковски. Општа граматика на македонскиот јазик. Скопје, 2008; Толковен речник на македонски­­от јазик. Т. 1–5. Скопје, 2003–11.

О. С. Іщенко


Покликання на статтю