Мао Цзедун — Енциклопедія Сучасної України

Мао Цзедун

МА́О ЦЗЕДУ́Н (26. 12. 1893, с. Шаошань, провінція Хунань, Китай – 09. 09. 1976, Пекін) – китайський державний і політичний діяч, ідеолог марксизму. Закін. пед. уч-ще у м. Чанша (1918), працював у б-ці Пекін. ун-ту. Під впливом більшов. перевороту 1917 у Росії познайомився з ідеями марксизму, долучився до антиімперіаліст. та антифеод. руху «4-го травня». Співорганізатор спілки «Новий народ» (1918), засн. ж. «Сянцзянський огляд» (1919) та Спілки культур. читань (1920), що поширювали рев. ідеї. Чл. Комуніст. партії Китаю (КПК) з часу її заснування (1921). Організовував у Чанші комуніст. групи, брав участь у роботі 1-го з'їзду КПК (1921), обраний секр. його Хунан. ком-ту. Очолював центр. відділ пропаганди Гоміндану, редагував ж. «Політичний тижневик», викладав у Ін-ті селян. руху. 1928 признач. політ. комісаром 4-го корпусу Червоної армії Китаю. 1931 на 1-му Всекитай. з'їз­­ді представників рад. р-нів у м. Жуйдзин (провінція Цзянси) обраний головою ЦВК і Раднаркому Китай. Рад. Республіки. Від 1935 – чл. секретаріату, від 1943 – голова ЦК КПК. З утворенням Китай. Нар. Респ. (КНР) 1949 став головою Центр. нар. уряд. ради КНР і водночас очолював Нар.-рев. військ. раду; 1954–59 – голова КНР і Держ. ком-ту оборони країни. Ініціатор «великого стрибка» (1957–59) і «культур. революції» (1966–76), які завдали великих матеріал. збитків китай. сусп-ву, деструктивно вплинули на його розвиток, призвели до знач. люд. і культур. втрат. У своїх працях «Стратегічні питання революційної війни в Китаї» (1936), «Стосовно протиріччя» (1937), «Китайська революція і Комуністична партія» (1939), «Про нову демократію» (1940), «Про коаліційний уряд» (1945) та ін. М. Ц. намагався поєднати цінності традиц. китай. культури (старого знання) і зх. культури (нового життя). Він дотримувався ідеї «китаїзації марксизму» через втілення його теор. ідей у практику рев. оновлення Китаю. Розробив концепцію «нової демократії», згідно з якою у відсталих країнах можливе встановлення демократ. диктатури народу як форми диктатури пролетаріату. Така диктатура передбачала співроб-во осн. класів, зокрема нац. буржуазії під кер-вом робітн. класу. М. Ц. дотримувався ортодоксал. марксист. позицій, негативно ставився до досягнень світ. політ. думки, його ідеалом були політ. ідеї Й. Сталіна. Разом з тим учення М. Ц. про два типи суперечностей («суперечності між нами й нашими ворогами та суперечності всередині народу») розходилися з тодіш. марксист. догмами. На поч. «культур. революції» М. Ц. виступав прибічником «безбережної демократії мас», пізніше подібні погляди китай. пропаганда охарактеризувала як «лівацькі ухили і помилки». Він визнавав позитивну роль школи легістів (законників) у китай. політ. думці, представники якої поряд з вимогами поваги до закону виправдовували і пропагували насилля, та критично ставився до конфуціанства, заперечуючи властиві йому заг.-людські морально-етичні принципи.

Літ.: Китай: история в лицах и собы­­тиях. Москва, 1991; Панцов А. В. Мао Цзедун. Москва, 2007; Герасимов Е. Н. Философия практической деятельности Мао Цзе-дуна. К., 2009.

В. П. Горбатенко


Покликання на статтю