МАХНІ́ВЦІ — село Золочівського ра­йону Львівської області. Під­порядк. Полян. сільс. раді. Знаходиться на р. Махнівка (бере початок у пн.-сх. околицях; притока Східної Золотої Липи, бас. Дністра), побл. межі з Терноп. обл., за 21 км від райцентру, за 7 км від с. Поляни та за 11 км від м. Зборів Терноп. обл. На Пн. Зх. — мішані ліси (ростуть дуби, граби, берези). Пл. М. 0,618 км2. За пере­писом насел. 2001, проживали 188; станом на 2014 — 108 осіб (українців — 100 %). М. вперше згадують у писем. джерелах 2-ї пол. 16 ст. Село було власністю укр. шляхтича Махна, пізніше належало графам Потоцьким. Донині збереглися залишки давніх оборон. валів. 1649 тут від польс. війська за­знали поразки козац. загони. У 17 — на поч. 20 ст. було роз­винене ткацтво. 1765 мешкали 307 осіб. Після 1-го поділу Польщі 1772 — у межах кордонів Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1865 від­крито школу. 1880 проживали 277 українців і 30 поляків; 1909 — 442 українці, 20 поляків і 2 євреї; 1936 — 437 українців і 21 поляк. 1897–1939 діяв осередок товариства «Просвіта», членами якого 1935 були 93 особи. Кілька десятків махновец. селян воювали на фронтах 2-ї світової вій­ни. Після роз­паду Австро-Угорщини 1918 — у складі ЗУНР, 1920–39 — знову Польщі. 23 червня 1919 побл. М. вояки УГА здобули пере­могу над польс. військом. 1921–39 — село ґміни Поможани Зборів. пов. Терноп. воєводства. До кін. 1930-х рр. також функціонували товариства «Сокіл», «Орли», «Сільс. господар», ко­оператив «Махнівка», гурток «Рідна школа», братства найсвятіших тайн, апостолів молитви та тверезості. Від 1939 — у складі УРСР. Від червня 1941 до липня 1944 — під нім.-фашист. окупацію. До серед. 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. Нині у М. — бібліотека та фельдшер.-акушер. пункт. Памʼятки архітектури нац. значе­н­ня: деревʼяні церква Кузьми і Демʼя­на (1697; діє реліг. громада УГКЦ) та надбрамна дзвіниця (за пере­казами, вона давніша за храм). Зберігся деревʼяний різьблений вівтар, що створили Й. Кондзелевич та І. Карпович (1720–22) на замовле­н­ня луцького й остроз. єпис­копа Й. Виговського (онука геть­мана України І. Виговського). На зрубах — роз­писи 18 ст. 1970 памʼятки від­ре­ставрували. Вздовж дороги до церкви росте ялинк. алея.