Мезопауза — Енциклопедія Сучасної України

Мезопауза

МЕЗОПА́УЗА (від мезо... та пауза) – перехідний ізотермічний або майже ізотермічний шар атмосфери між мезосферою та термосферою, який є основою температурної інверсії у верхній мезосфері. Вис. і товщина М. значно змінюються у просторі та часі. За остан. супутник. спостереженнями, М. може розташовуватися на одному із двох рівнів: на вис. 95–100 км і нижче ~86 км. У позатроп. широтах М. знаходиться на нижньому рівні в літній півкулі приблизно протягом 4-х місяців у період літнього сонцестояння, на вищому рівні – протягом ін. сезонів. Екваторіал. М. розташована на вищому рівні у всі пори року. Тепл. режим М. визначається радіац. і динам. процесами, а також виявляє значну мінливість під впливом гравітац. і планетар. хвиль, атмосфер. припливів. Серед. річна т-ра повітря близька до -87 °C і є найнижчою в усій атмосфері. В екваторіал. області вона дещо нижча (-110 °C) і плавно зростає в бік полюсів. Улітку т-ра зазвичай у межах від -80 °C до -90 °C, а взимку коливається від -40 °C до -70 °C у серед. і високих широтах. Побл. М. т-ра повітря влітку зазвичай зростає від полюсів в бік екватора, а взимку – навпаки. Вис. і т-ра М. на всіх широтах модулюються добовими та півдобовими припливами. У період рівнодення вис. М. становить 95–100 км, однак вона зменшується до 90 км і нижче упродовж декількох годин у низьких широтах вранці та в серед. широтах уночі. Добові перепади т-ри можуть перевищувати 20 °C. Під час грудневого сонцестояння М. повсюдно приблизно на 1 км вища, а в позатроп. широтах на 6–9 °C тепліша, ніж у період червневого сонцестояння. Вис. М. виявляє слабку залежність від геогр. широти, дещо знижується влітку в бік екватора, а взимку – у бік полюсів. У М. переважають сх. вітри і спостерігаються сріблясті хмари. М. майже збігається з турбопаузою, що відділяє нижче розташовані шари атмосфери (гомосферу), у яких відбуваються процеси турбулент. перемішування, від вищих шарів (гетеросфери), де провідну роль виконує молекулярна дифузія газів, що сприяє їхньому дифузійного поділу в полі сили тяжіння. Тут пролягає нижня межа області актив. поглинання рент­ґенівського і найбільш короткохвильового (із довж. хвилі до 175 мкм) ультрафіолет. випромінювання Сонця.

Літ.: Пинус Н. З., Шметер С. М. Аэрология. Ч. 2. Физика свободной атмосферы. Ленинград, 1965; Брасье Г., Соломон С. Аэрономия средней атмо-сферы: Химия и физика стратосферы и мезосферы. Ленинград, 1987; Атмо­сфера: Справоч. (справочные данные, модели). Ленинград, 1991; Школьний Є. П. Фізика атмосфери. К., 2007.

В. І. Затула


Покликання на статтю