Мезосфера — Енциклопедія Сучасної України

Мезосфера

МЕЗОСФЕ́РА (від мезо... та сфера) – шар атмосфери над стратосферою на висотах від 50–55 км до 80–85 км. Для М. характерне заг. зниження т-ри повітря з вис., під час чого у високих широтах таке зменшення (0,31 °C/100 м) більше, ніж у низьких (0,23 °C/100 м), а влітку більше, ніж узимку. Серед. т-ра змінюється приблизно від 0 °C у нижній частині М. до майже -90 °C на її верх. межі. За допомогою ракет. зондування тут зареєстровано абсолют. мінімум т-ри (-143 °C) для усієї атмосфери. Улітку в нижній М. т-ра зростає в бік обох полюсів (у позатроп. широтах), у верх. М. такий геогр. розподіл т-ри зберігається тільки в літній півкулі. Узимку верхня М. (на висотах 70–80 км) у поляр. р-нах на 12–20 °C тепліша, ніж у р-ні екватора. Загалом М. узимку тепліша, ніж улітку. Зниження т-ри з висотою сприяє конденсації водяної пари та утворенню в області верх. М. (82–85 км) видимих із Землі у присмерках дуже тонких продовгуватих і блискучих сріблястих хмар, природа яких ще недостатньо вивчена. Вважають, що вони складаються з дрібних і розсіяних льодяних кристаликів. Сріблясті хмари виявляють існування в М. різних хвиль і навіть вихорів. На значно розвинену турбулентність вказує і характер розподілу т-ри повітря з висотою. У М. спостерігаються сильні вітри з макс. швидкостями до 100 м/с, які закономірно змінюють свій напрямок. Узимку переважають зх. вітри, що послаблюються з висотою, а влітку – сх., що з висотою посилюються. У верх. М. простежується підвищена іонізація повітря (шар D іоносфери), що дуже варіює протягом доби та від сезону до сезону, а також залежно від активності Сонця. Порівняно з розташованими нижче шарами атмосфери в М. важливу роль починають відігравати фотохім. процеси за участі хімічно актив. атомів і молекул, що утворюються під впливом короткохвил. соняч. радіації та перебувають у збудженому стані. Зокрема, осн. причиною зимового нагрівання поляр. М. вважають вивільнення хім. енергії при рекомбінації атомар. кисню в потоках повітря на висотах 100–120 км, що в процесі свого руху поступово опускається вниз.

Літ.: Пинус Н. З., Шметер С. М. Аэрология. Ч. 2. Физика свободной атмосферы. Ленинград, 1965; Погосян Х. П. Общая циркуляция атмосферы. Ленинград, 1972; Хргиан А. Х. Физика атмосферы. Москва, 1986; Атмосфера: Справоч. (справочные данные, модели). Ленинград, 1991.

В. І. Затула


Покликання на статтю