Метеор — Енциклопедія Сучасної України

Метеор

МЕТЕО́Р (від грец. μετέωροζ – той, що перебуває зверху, у повітрі) – явище короткочасного спалаху, що виникає в атмосфері, коли до неї з міжпланетного простору потрапляє тверда частинка, зазвичай, міліметрових розмірів (див. Космос, Міжпланетне середовище, Малі тіла Сонячної системи, Астероїд, Комети, Метео­роїд). Щоночі на тлі зоряного неба можна спостерігати це явище – немов якась із зір зривається зі свого місця на небес. сфері й падає на Землю. У ті часи, коли люди не знали, що таке зорі, й не розуміли їхньої природи, це явище вони назвали «падаюча зоря» і пов'язали з подіями земного життя, відобразивши в міфах та легендах. Напр., в Україні раніше вважали, що падіння зорі з неба означає смерть людини. Казали: «Он дивись – зоря впала з неба, хтось помер». Словом «М.» позначали здавна будь-яке атмо­сферне явище, але з часом почали називати тільки «падаючі зорі». Атмосфера Землі для твердих тіл, що летять із високою швидкістю, відіграє роль потуж. сповільнювача. Метеороїд, потрапивши до неї на швидк. від 11 до 72 км/сек., протягом 1 сек. втрачає майже всю свою кінетичну енергію. Через швидке гальмування він і повітря довкола нього розжарюються до надвисокої т-ри, і метеороїд майже миттєво перетворюється на пару. Отримані на поч. 20 ст. спектри М. показали, що світить не розжарене тверде тіло, а пари металів, переважно заліза, натрію, кальцію, магнію, хрому, нікелю, алюмінію. Кілька сек., поки іонізов. атоми речовини метеороїда й атмосфери знову не стануть нейтральними, спостерігач бачить слід від М. Явище М. відбувається у високих шарах атмосфери, найчастіше від 70 до 110 км над земною поверхнею. Люди в цю мить бачать короткий світл. спалах – явище «падаючої зорі». Отже, кожен М. можна спостерігати лише раз – в остан. момент існування метеор. тіла, що його спричинило. Інколи окремі М. бувають такими яскравими, що затьмарюють найяскравіші зорі та планети. Якщо М. яскравіший за Венеру, то його називають болідом, його спалах може освітити на коротку мить нічний пейзаж, як удень. Метео­роїд, що породив явище боліда, зазвичай долає велику відстань на небес. сфері, а потім розпадається на багато дріб. фрагментів. Його політ і руйнування може супроводжуватися звуком. Час від часу в атмосферу Землі потрапляють метеороїди великих розмірів. У цьому разі вони не повністю руйнуються в атмо­сфері й досягають поверхні Землі. Небесне тіло, що впало на Землю, називають метеоритом. Метеороїди, що спричиняють явище М., і ті, що випадають на Землю, здебільшого мають різне походження. У ясну безмісячну ніч упродовж години можна побачити з десяток М. Проте бувають ночі, коли їх з'являється значно більше. Напр., щороку бл. 12–13 серпня можна впродовж однієї нічної години нарахувати до півсотні (а інколи й більше) М. Уваж. спостерігач легко помітить, що видимі сліди цих М. неначе виходять з однієї точки зоряного неба, що лежить в сузір'ї Персея, тому їх називають персеїдами. Схожі сплески метеор. активності трапляються й у деякі ін. дні року. Напр., 17–18 листопада можна спостерігати леоніди – М., що летять із сузір'я Лева. Поява М. у певний день року спричинена дією метеор. потоку, а точку небес. сфери, з якої летять М., називають радіантом потоку, що завжди лежить у певному сузір'ї, разом із ним сходить і заходить. Розміщення радіанта в сузір'ї не свідчить про те, що М. утворюються саме там, а лише вказує на видиму точку неба, з якої вони неначе вилітають. Усі М. потоку летять паралел. шляхами, як зграя птахів або рій бджіл. Тому їх часто називають метеор. роєм. Явище радіанта виникає завдяки перспективі – відома багатьом аналогія: дивлячись уздовж залізнич. рейок ми бачимо, що вони сходяться в одній точці.

Джерелом метеороїдів, що породжують М., є комети. Вони постійно наповнюють міжпланет. простір частинками пилу, що сублімують із поверхні ядра комети, коли вона проходить повз Сонце. Встановлено, що, напр., короткоперіодична комета після кількох сотень обертів навколо Сонця втрачає леткі (схильні до випаровування) речовини, від неї лишається тільки ядро – темне тіло, що схоже на астероїд. Частинки, викинуті з ядра у хвіст комети, ще довго рухаються тією ж орбітою, що й вона. Спочатку як концентров. хмара пилу, але з плином часу вони розподіляються рівномірно вздовж усієї орбіти. Земля, рухаючись навколо Сонця, час від часу перетинає такі пилові орбіти де­яких комет, що й спричиняє по­яву метеор. потоків. 1866 італій. астроном Дж. Скіапареллі зафіксував, що потік персеїди (відомий вже понад 1200 р.) пов'яза­ний із кометою Свіфта-Туттля. Якщо Земля перетинає орбіту комети, де метеороїди розподілені уздовж неї більш-менш рівномірно, то щороку буде діяти метеор. потік приблизно однак. сили. До таких, напр., належать персеїди. Коли метеороїди концентруються у вигляді гігант. хмари в якійсь одній частині своєї орбіти, то на Землі періодично будуть спостерігати метеор. дощ. Кількість М. упродовж години може сягати десятків тисяч або й сотні тисяч. Таке явище кожні 33–34 р. відбувається з леонідами. Напр., 1966 кількість М. упродовж години становила бл. 150 тис., 1999 – кілька тисяч. Найближчий «зоряний дощ» леонід буде орієнтовно 2032 р. Крім М., що належать до відомих потоків, бувають т. зв. спорадичні М. Їх спричиняють частинки пилу не з комет. хмари, а ті, що заповнюють міжпланет. простір Соняч. системи. Такі частинки могли утворитися під час зіткнень астероїдів чи навіть бути залишками газопилової хмари, з якої утворилася наша планетна система. У 4 ст. до н. е. у Стародав. Греції було висловлене припущення про те, що М. – це космічні тіла, якісь «невидимі зорі», що згасають, потрапивши на Землю. Але такі уявлення не знайшли підтримки, й упродовж тривалого часу більшість природознавців уважали М. суто атмо­сфер. явищем. До гіпотези про космічне походження М. науковці повернулися 1686, коли англ. астроном Е. Галлей визначив траєкторію польоту яскравого боліда та вказав на те, що його могло породити небесне тіло, яке проникло в атмосферу Землі. Наприкінці 18 ст. нім. фізик Е.-Ф. Хладні довів, що метеорити потрапляють на Землю з міжпланет. простору. Це відкриття не лише припинило тривалу суперечку про можливість падіння «каменів» з неба, а й започаткувало метеор. астрономію. Дослідж. М. різними методами (візуально, за допомогою оптич. приладів, радіотелескопів) дозволяють вивчати будову і метеороїдів, і атмо­сфери Землі. Це має не лише наук.-теор. значення, а й прикладне, зокрема для безпеки косміч. польотів.

Літ.: Астапович И. О. Метеорные явле­ния в атмосфере Земли. Москва, 1958; Кащеев Б. Л., Лебединец С. Н., Лагутин М. Ф. Метеорные явления в атмо­сфере Земли. Москва, 1967; Брон­штэн В. А. Метеоры, метеориты, метео­роиды. Москва, 1987; M. D. Reynolds. Falling Stars: A Guide to Meteors & Me­teorites. Ritter Road, 2010; International Meteor Association glossary // The Meteo­ritical Bulletin. 2010. № 98; Кручиненко В. Г. Математико-фізичний аналіз метеорного явища. К., 2012.

І. П. Крячко


Покликання на статтю