МУТАЛІ́ЄВ Хаджі-Бекір Шовхалович (Му­­талиев Шовхала Хьажбикара; 20. 06. 1910, с-ще Екажево, нині Назран. р-ну, Інгушетія, РФ — 11. 09. 1964, м. Грозний, Чечня, РФ) — інгуський письмен­ник, пере­кладач. Член СП СРСР (1934). Навч. в Інгус. пед. технікумі (Владикавказ, 1926–30), Комуніст. ін­ституті журналістики (Москва, 1933–35). Дебютував 1928 віршами в г. «Сердало» («Світло»), де й працював після закінче­н­ня технікуму. 1930 вступив до Інгус. літ. товариства, у тому ж році випустив першу книжку — пʼєсу «Культураи тIемахой» («Культ­армійці»). Зб. віршів і поем «Вай долх» («Ми йдемо», 1934), «Даьхе» («Батьківщина», 1935), «Посте» («На посту», 1940), «Дицлургдац» («Не забудемо», 1944), «Заман мух» («Вітер епохи», 1962), «Новкъа» («У дорозі», 1964; усі — Грозний) та ін. містять роз­думи про сенс життя, сутність людини, її поклика­н­ня. У пʼєсах, повістях та оповіда­н­нях від­творював події громадян. вій­ни в Інгушетії, зміни, що сталися в житті й сві­домості горян у 20 ст. Збирав і опрацьовував інгус. нар. творчість, упорядкував пісен­ник (1935) та 1-й т. інгус. фольклору (1940; разом з Х. Осмієвим). Писав для дітей. 1967–68 у Грозному ви­друковано двотомник творів М. — «Хержа прои­зведенеш». Пере­кладав з рос., укр., осетин. і лезгин. літ-р. Пере­клав інгус. мовою поеми «Катерина» і «Наймичка», вірші «Чого мені тяжко, чого мені нудно», «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Мені однаково, чи буду», «Сестрі» Т. Шевченка, що вперше опубл. в інгус. вид. «Кобзаря» (Грозний, 1940). «Заповіт» у перекл. М. уві­йшов до вид. «Заповіт мовами народів світу» (К., 1989). Окремі вірші М. пере­клав Ф. Скляр.