Мюнхен — Енциклопедія Сучасної України

Мюнхен

МЮ́НХЕН (нім. München) – місто на півдні Німеччини, столиця федеральної землі Баварія та адміністративного округу Верхня Баварія. Знаходиться на передальпій. Бавар. передгір’ї (вис. 500–550 м), на берегах р. Ізар (більша частина – на лівому березі). Насел. міста 1 484 226 осіб (2019); у ме­жах Мюнхен. регіону планування – бл. 2,9 млн, Мюнхен. столич. регіону – 6 млн осіб. 3-є за кількістю жит. (після Берліна і Гамбурґа) та 4-е за тер. (пл. 310,7 км2) місто Німеччини. Тут розташ. ландтаґ та уряд Баварії, федерал. суд з фінанс. питань, федерал. і європ. патентні відомства. Один із найбільших транспорт. вузлів країни, що з’єднує Німеччину через Альпи з Італією та ін. країнами Середземномор’я. Міжнар. аеропорт ім. Ф. Штрауса.

Назва походить від давньоверхньонім. слова «монах», що й зображено на гербі міста. Історія М. бере початок від 8 ст., коли на Петровому пагорбі оселилися монахи з Тегернзей. монастиря (нині на цьому місці – церква св. Петра). 1158 зафіксовано першу писемну згадку про М. 1175 М. надано статус міста та споруджено міські стіни. 1240 М. перейшов під владу роду Віттельс­бахів. Від 1255 – столиця Верх. Баварії. 1255–1918 – резиденція Віттельсбахів; 1328–47 після обрання Людовіка IV Баварського імператором – імператор. резиденція. 1506 після об’єдн. Верхньої і Нижньої Баварії в єдину державу М. став її столицею. 1522 і 1524 на основі реліг. мандатів у Баварії заборонено Реформацію, тому М. залишився католицьким, перетворився на один із осередків Контрреформації Німеччини. Від 1623 – резиденція курфюрста. 1632 М. окуповано швед. військами в ході Тридцятиріч. вій­ни 1618–48; 1705–15 – військами династії Габсбурґів; 1745 – Австрії. Наприкінці 18 ст. розпочався стрімкий екон. розвиток, місто перетворилося на один із гол. культур. центрів Німеччини. Від 1806 – столиця королівства Баварія. 1810 у М. започатковано традицію міжнар. пивного фестивалю «Октоберфест». 1840 від М. до Авґсбурґа прокладено залізницю. 1852 тут мешкали 100 тис., 1883 – 250 тис., 1901 – 500 тис. осіб. 13 квітня 1919 проголошено Бавар. рад. респ., що існувала до 3 травня 1919. Тривалий час М. був центром діяльності Нац.-соціаліст. нім. робітн. партії. 1923 у М. відбувся т. зв. Пивний заколот. 1938 підписано Мюнхен. угоду. 1945 М. увійшов до амер. зони окупації Німеччини. Наприкінці 2-ї світ. вій­ни було зруйновано 90 % істор. центру М. та понад 50 % будинків у зв’язку з 73-ма нальотами союз. повітр. сил; чисельність мешканців зменшилася від 829 тис. (1939) до 550 тис. Значна кількість біженців, примус. переселенців із сх. нім. земель після 2-ї світ. вій­ни осіли в М. та його околицях. Від 1949 М. перебуває в складі ФРН. 1950 кількість жителів досягла довоєн. рівня, у 1957 – перевищила 1 млн. 1972 в М. проведено 20-і Олімп. ігри, чемпіонами яких стали: М. Авилов, А. Бондарчук, В. Борзов (усі – легка атлетика), О. Баркалов (водне поло), В. Дирдира, В. Манкін (вітрильний спорт), К. Куришко, В. Морозов, Ю. Рябчинська, Ю. Стеценко, О. Шапаренко (усі – веслування на байдарках і каное), П. Ледньов, Б. Онищенко (обидва – сучасне п’ятиборство), В. Семенець, І. Целовальников (обидва – велоспорт).

Нині М. – важливий екон. центр. Тут зосереджено пром. підпр-ва найбільших концернів країни. Пров. галузі пром-сті: електрон­на, електротех., приладобуд. та маш.-буд. (заг. і важке машинобудування, авіаракето- та моторобудування, вироб-во автобусів, вантаж. автомашин тощо). Однією з найбільших у світі є автомобілебуд. компанія «BMW». Розвинені папер., полігр., швейна, текстил., харч. (вироб-во ковбас. та м’ясної продукції, пивоваріння) галузі. М. – один з гол. фінанс. і торг. осередків країни. В місті щорічно організовують міжнар. ярмарки за участі бл. 30 тис. компаній. За обсягами книговидав. діяльності М. посідає 1-е м. в Європі та 2-е м. в світі (у місті працює понад 300 вид-в). Передмістя М. Утерферінґ – один із гол. медій. центрів, де зосереджені великі нім. телекорпорації, штаб-квартира Бавар. радіо, кіностудія «Баварія фільм» (засн. 1919). Діють Бавар. АН та АМ, Центр дослідж. у сфері системи охорони здоров’я й охорони довкілля, Співт-ва нім. наук. ін-тів та центрів ім. Гельм­гольца, ін-ти соц. дослідж., радіотехніки, Бавар. архіви 13 ст., Держ. архів (засн. 1814), центр. правління ін-тів Т-ва Макса Планка, зокрема Ін-т фізики ім. В. Гейзенберґа, ін-ти комунікац. систем, Патентне бюро нім. наук. дослідж. (1955). Серед пров. ВНЗів – Мюнхен. ун-т Людвіґа Максиміліана (1472), Мюнхен. тех. ун-т (1868); Ун-т бундесверу (у передмісті Нойбіберґ, 1973). Розвинений туризм. Місто щорічно відвідують бл. 7,8 млн осіб. Пам’ятки: Стара (1470–80) та Нова (1867) ратуші, церкви св. Петра (14 ст.), Святого Духа (13–14 ст.; перебудована у 18 ст.), Богоматері (1468–88), св. Михайла (1597), св. Боніфація (бл. 1850); Бавар. б-ка (1558), Гліптотека (1816–30), Стара (1825–36) й Нова (1853) пінакотеки, Музей етнології (1868), Бавар. опера (1657), «Резиденцтеатер» (1753), Держ. зібрання антич. мист-ва (1838–45), резиденція бавар. герцогів і королів (16–19 ст.), колона Марії в пам’ять про вигнання швед. армії (1638), Тріумф. ворота (1850), ворота Пропілеї (1854–62), Англ. сад (1792). Функціонують Пінакотека сучас. мист-ва (2002), Держ. музей єгипет. мист-ва (колекція від 16 ст.), Альпій. музей, Музей мисливства та рибальства тощо. Мист. цінність мають: корпуси в неокласич. стилі представниц­тва Нац.-соціаліст. нім. робітн. партії (1933–37 і 1934–37; нині Ін-т музики і театру) і Будинок нім. мист-ва (1933–37, нині Центр. ін-т історії мист-в). На Пд. від центру М. – Олімп. парк з гол. ареною (1969–72) і телевежею (вис. 291,28 м; 1965–68).

Від 16 ст. у М. почали навчатися вихідці з України. 1752 Г. Сковорода студіював філософію в Мюнхен. ун-ті. 1889–90 у цьому ж навч. закладі поглиблював знання церк. діяч Андрей Шептицький. На поч. 20 ст. багато укр. митців здобували мист. освіту в Мюнхен. АМ, зокрема монументаліст М. Бойчук, живописці О. Мурашко, М. Сосенко, І. Труш, графік Г. Нарбут. 1909–15 тут жив скульптор М. Паращук, який був співзасн. укр. т-ва «Ukrainischer Bildungsverein in München». Перед 1-ю світ. війною чимало українців із зх. регіонів емігрували в пошуках роботи до Баварії. 24 березня 1911 у М. створ. Укр. освітнє т-во, метою якого було збереження духов. зв’яз­ків із батьківщиною. У листопаді 1918 в період Української Держави на чолі з гетьманом П. Скоропадським відкрито Консульство, згодом – Ген. консульство України в М., першим консулом був В. Оренчук, який продовжував свою діяльність і за часів Директорії. 28 травня 1918 засн. Нім. укр. екон. спілку. 1919 у М. емігрував військ. і громад. діяч І. Полтавець-Остряниця. У грудні 1922 консульство УНР в Баварії припинило свою роботу внаслідок Раппал. договору й визнання Німеччиною УСРР. 1925–28 кілька сотень укр. нау­ковців побували в бавар. наук. закладах. 1925 встановлено обмін науковцями та виданнями між ВУАН та Бавар. АН. У 1-й пол. 1940-х рр. прибуло багато українців, які переважно працювали на підпр-вах, а також навчалися. Тоді ж діяли студент. т-во «Батурин», укр. катол. парафія. Після 2-ї світ. вій­ни в М. додатково розселилася значна кількість укр. остарбайтерів, військовополонених та політ. емігрантів. Місто стало найбільшим центром укр. еміграції в Європі та знач. осередком політ., громад., культур. і реліг. життя українців. У 2-й пол. 1940-х рр. у М. та його околицях мешкали 15–20 тис. українців, зокрема й у таборах для переміщених осіб: Карсфельд, Варнер-Касерне (в обох – бл. по 3 тис. осіб), Шляйсгайм-Фельдмогінґ (бл. 2 тис.), Ляйм (бл. 250), Ро­зенґаймстр (бл. 100). Було засн. низку громад., допомог., церк. та політ. установ укр. діаспори. Під кер-вом Д. Дорошенка діяло Центральне представництво українців Німеччини. Для потреб укр. вірян відкрито собор Покрови Пресвятої Богородиці та св. Андрія Первозваного, Свято-Покров. й Петропавлів. церкви. 1945 з Праги до М. переміщено Український вільний університет (1950 отримав офіц. визнання Бавар. влади та має право надавати титули магістра, д-ра й д-ра габілітованого; 1992 Мін-во освіти та науки України визнало правочинність дипломів ун-ту). УВУ є важливим джерелом україністики в німецькомов. світі, дає змогу навчатися студентам з України та діаспори. Б-ка УВУ в М. – одна з найважливіших укр. культур. цінних надбань в Європі. У її фондах – понад 30 тис. книг і період. видань. У 2-й пол. 20 ст. у Мюнхен. АМ викладав скульптор, графік Г. Крук. Деякий час існували вет.-мед. і фармацевт. ф-ти Укр. тех.-госп. ін-ту, Укр. екон. висока школа та Укр. істор.-філол. т-во. 1946 відкрито Богословсько-педагогічну академію УАПЦ; 1947 відновлено діяльність НТШ (1951 переміщено у Францію); від 1948 Нім.-укр. т-во організовувало концерти, виставки, здійснювало видавн. діяльність. Функціонували 3 укр. г-зії й учител. семінарія. 1945–50 друкували 74 укр. газети та журнали. Серед найвідоміших укр. літ. видань цього періоду – ж. «Арка» (1947–48; ред. Ю. Шевельов). 1948 розпочався масовий виїзд українців до Пн. Америки та Австралії, унаслідок чого значно скоротилася укр. діаспора. 1965 проживали бл. 2 тис. українців. Однак М. й надалі продовжував бути важливим осередком укр. громад.-політ. життя. Тут відбулися 3-я (1954), 4-а (1957), 5-а (1961), 6-а (1967) і 8-а (1979) сесії Української національної ради. Базувалися Українська головна визвольна рада, штаб-квартира Антибільшовицького блоку народів, Центральне представництво української еміграції в Німеччині, осідки кер. органів Спілки української молоді, Центр. союзу укр. студентства, Укр. сан.-харитатив. служби, Об’єдн. укр. жінок, Т-ва і Ліги бувших укр. політ. в’язнів, Союзу укр. ветеранів, Об’єдн. укр. комбатантів тощо. Були засн. вид-ва: «Дніпрова хвиля», «Молоде життя», «Сучасність», «Ukraine», «Українське видавництво», «Християнський голос»; друкарні «Біблос», «Логос», «Ціцеро» та ін. Публікували період. видання: «Авангард», «Мета», «Наш шлях», «Наша думка», «Нова Україна», «Рідне слово», «Сучасність», «Українська трибуна», «Український самостійник», «Християнський голос», «Шлях Перемоги» тощо. Зміст та обсяги екон. та культур. зв’яз­ків УРСР визначав союз. центр. 1986 уряди СРСР і ФРН домовилися про відкриття нім. консульства в Києві та рад. – у М. 1989 підписано угоду про партнерство між Баварією та Україною, за якою здійснювали Програму двосторон. екон. співроб-ва, встановлювали прямі відносини торг.-пром. палат, культ.-осв. зв’яз­ки. У тому ж році М. став містом-побратимом Києва. 29 січня 1990 Баварія та Україна підписали Спільну заяву про осн. напрями взаємовідносин. 25 липня – 1 серпня 1990 відбувся візит в Україну делегації Бавар. ландтаґу, що започаткував між Баварією та Україною контакти на держ. рівні. У квітні 1991 під час візиту до Німеччини Голови ВР УРСР Л. Кравчука укр. делегація відвідала М. 1991 розпочато діяльність Постій. укр.-бавар. робочої комісії. За сучас. істор. доби Ген. консульство України в М. від 16 грудня 1992 стало першою консул. установою за кордоном. Від жовтня 1992 у Києві діє представництво Фонду Г. Зайделя. У червні 1993 засн. Бавар. дім в Одесі. Знач. внесок у збереження укр. цінностей робить Укр. суботня школа в М. (відкрито 1952). У 2010 створ. футбол. клуб «Україна». З М. пов’язані життя та діяльність правознавця З. Соколюка, істориків А. Лівицького, Ю. Семенка, археолога В. Щербаківського, педагога Г. Ващенка, реліг. діяча І. Гриньохи, письменників І. Кошелівця, Е. Андієвської, Л. Храпливої-Щур, Є. Ростислава, журналістів М. Коновальця, Д. Штикала, співака Є. Цимбалістого, громад.-культур. діячів О. Кульчицького, В. Леника, громад.-політ. діячів С. Бандери, Я. Бенцаля-Євшана, Я. Стецька, О. Бойдуника, З. Пеленського, С. Іваницького, Д. Миськіва, М. Капустянського, С. Лен­­кавсь­кого, Ю. Павликовського, війсь­ковиків І. Бутковського, М. Стечишина та ін.

Літ.: Кудряченко А. І., Грабарчук Г. О. Україна й Німеччина: досвід відносин на початку 1990-х рр. К., 1994; München wie geplant: die Entwicklung der Stadt von 1158 bis 2008. Münchеn, 2004.

А. І. Кудряченко, В. В. Солошенко


Покликання на статтю
А. І. Кудряченко, В. В. Солошенко . Мюнхен // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70480 (дата звернення: 18.09.2021)