Насіннєзнавство — Енциклопедія Сучасної України

Насіннєзнавство

НАСІННЄЗНА́ВСТВО – наука, що вивчає насіння з моменту його утворення на рослині й до появи сходів від нього після сівби. Розроблена у межах Н. система заходів із отримання високоякіс. посів. матеріалу включає: вирощування, збирання, післязбирал. оброблення, зберігання, допосівну підготовку, оцінювання якості насіння. У Н. використовують польові й вегетац. методи випробування насіння, а також фізіол., біохім., цитол. та ін. методи дослідження. Наука про насіння веде свою історію від ботаніки, що вивчає його анатомію і морфологію, однак згодом виникли нові напрями дослідж., серед яких – екологія і генетика насіння. Н. органічно пов’язане з рослинництвом (по суті є його складовою частиною) та, водночас, споріднене з насінництвом (виступає у ролі його теор. бази). Засн. Н. вважають нім. ботаніка Ф. Ноббе, який уклав і видав 1876 у Берліні «Handbuch der Samen­kunde» («Довідник з вивчення насіння»); вагомий внесок у його розвиток зробили К. Каменський, М. Цабель, А. Фадєєв, К. Пангало, В. Вільямс, М. Цінгер (Росія), Е. Леман, Ф. Айгеле (Німеччина), Л. Бартон (Англія), В. Крокер (США); серед укр. вчених – П. Сльозкін, С. Франкфурт, В. Юр’єв, М. Кулешов, І. Строна, М. Кіндрук та ін. Ґрунт. дослідж. з Н. провів проф. Ун-ту св. Володимира у Києві С. Богданов. Його праці «Потребность прорастающихъ сѣмянъ въ водѣ» (1888) і «Отношеніе про­растающихъ сѣмянъ къ почвенной водѣ» (1889; обидві – Київ) не втратили актуальності й донині. Важливі наук. дані з ембріології отримав чл.-кор. АН УРСР Я. Модилевський. Над проблемою жит­тє­здатності насіння та її залежності від різних чинників довкілля плідно працювали представники англ. школи фізіологів-насіннєзнавців М. Крістенсен, Р. Мур, Р. Остін, Б. Поллок, Д. Мак-Кей та ін. Основоположником конт­рольно-насіннєвої справи також був Ф. Ноббе, який 1869 заснував у м. Тарандт (Німеччина) першу в світі станцію з випробування насіння (до того часу придатність насіння до сівби інструментально не визначали). Згодом подібні установи з’явилися в Австрії, Данії, Швеції, CША та ін. країнах. Насамперед у них оцінювали насіння на схожість, розробляли методи визначення сортової чистоти та відходу насіння, домішок насіння ін. рослин, вологості, абсолют. маси, ураженості хворобами та ушкодженості (заселеності) шкідниками. У Рос. імперії першу контрольно-насіннєву станцію заснував 1877 у С.-Пе­тербурзі О. Баталін, згодом були створ. у Ризі, Москві, Воронежі та ін. містах. У них не лише аналізували насіння, але й розвивали ідеї більш широкого використання насіннєвого конт­ролю, удосконалювали методи оцінювання посів. матеріалу, здійснювали підготовку насіннярів і насіннєзнавців.

1897 П. Сльозкін ініціював створення та очолив Київ. контрольно-насіннєву станцію при Т-ві заохочування землеробства та сільс. пром-сті, що започаткувало орг-цію конт­рольно-насіннєвої справи на укр. землях. На відміну від рос. станцій, її співроб. займалися не лише аналіт., але й наук.-метод. роботою; здійснювали практ. контроль за якістю насіння цукр. буряків, конюшини червоної та ін. культур; щорічно випробовували від 414-ти до 1244-х насіннєвих зразків. При аналізі насіння цукр. буряків вони дотримувалися т. зв. маґдебур. норм, згідно з якими 1 кг насіння повинен упродовж 2-х тижнів давати не менше 70 тис. проростків. Контрольно-насіннєві станції відкрили також у Харкові (1906) та Катеринославі (нині Дніпро, 1907), згодом – у м. Лебедин і Ромни (нині обидва – Сум. обл.). 1909 співроб. Харків. контрольно-насіннєвої станції опублікували «Нор­мы оцениванія семянъ», покладені в основу перших правил насіннєвого контролю. М. Кулешов уточнив ці норми у своїх метод. працях «Нормы оценки огород­ных и бахчевых семян» і «Нормы оценки посевного материала ози­мых хлебов» (обидві – Харків, 1922), а 1924 на 4-му Міжнар. конгресі з контрольно-насіннєвої справи у Кембриджі (Велика Британія) він проголосив доповідь «Про методи встановлення норм оцінки насіння». Чималий досвід з насіннєвого контролю накопичено на Одес. контрольно-насіннєвій станції, яку організувала 1919 агроном Є. Бичихіна. 1921 вийшов декрет РНК РСФРР «О семеноводстве» (1921), згідно з яким створ. центр., обл. і рай. насіннєві станції. 1926 в УСРР ухвалено закон «Про державний конт­роль насіннєвого матеріалу у торгових підприємствах», подіб­ні постанови незабаром з’явилися і в ін. респ.: у РСФРР – 1928, Закавказзі – 1930. У 1932 всі контрольно-насіннєві станції об’єднано в єдину систему – Всесоюзну держ. насіннєву інспекцію, до складу якої увійшли респ., обл. та рай. конт­рольно-насіннєві лаб.; 1934 її реорганізовано у Центр. конт­рольно-насіннєву лаб. зерн. і олій. культур Наркомзему СРСР. Наук.-метод. кер-во здійснював відділ насіннєзнавства цієї лаб., засн. 1931 з ініціативи М. Вавилова, його першочерг. завдання – роз­роб­лення єдиної методики визначення якості насіння. За проектом Центр. контрольно-насіннєвої лаб. 1934 затв. 23 заг.-со­юзні норми якості посівного насіння зерн., зернобобових і олій. культур. Відтоді заборонено висівати некондиц. насіння, а право документувати його надано тільки держ. контрольно-насіннєвим лабораторіям. 1941–42 запроваджено перші, 1961–63 – другі держ. стандарти (ДСТ) на сортові та посівні якості насіння; 1949 – перші, 1956 – другі ДСТ на методи визначення якості насіння. Для розвитку наук. дослідж. із Н. ВАСГНІЛ і мін-во с. госп-ва СРСР у 1960-х рр. організували лаб. насіннєзнавства у всесоюз. галуз. ін-тах і більшості зонал. ін-тів с. госп-ва. В УРСР н.-д. роботу із Н., насінництва і насіннєвого контролю координувала лаб. насіннєзнавства Укр. ін-ту рослинництва, селекції і генетики (Харків). 1965 розпочато реорганізацію контрольно-насіннєвих лаб. у держ. насіннєві інспекції, а діяльність останніх спрямов. на подальше посилення кон­тролю за якістю насіння та надання актив. допомоги госп-вам у покращенні якості насіння як одного із важливих шляхів підвищення урожайності с.-г. культур. Держ. насіннєвим інспекціям надано право видавати документи на посівні якості насіння та затверджувати акти апробації посівів.

1993 Україна першою серед країн СНД розробила і прийняла держ. стандарт «Насіння сільськогосподарських культур. Сортові та посівні якості. Технічні умови» (ДСТУ 2240-93), в якому викладено вимоги до якості насіння осн. с.-г. культур; 2002 введено в дію новий держ. стандарт «Насіння сільськогосподарських культур. Методи визначення якості» (ДСТУ 4138-2002), що враховує укр. досвід, нові здобутки на­уковців і вимоги міжнар. стандартів. 1998 КМ України ухвалив Постанову «Про вступ до Міжнародної асоціації з контролю за якістю насіння», 1999 Україну в особі Укр. держ. насіннєвої інспекції визнано повноваж. чл. цієї асоціації. Постановою КМ України 1999 в Одесі на базі Селекц.-генет. ін-ту УААН створ. Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення НААНУ.

В. Л. Жемойда

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
В. Л. Жемойда . Насіннєзнавство // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70527 (дата звернення: 28.09.2021)