Науковий стиль — Енциклопедія Сучасної України

Науковий стиль

НАУКО́ВИЙ СТИЛЬ – функціональний різновид літературної мови, що забезпечує пізнавально-інформативні потреби суспільства у сфері науки, освіти та виробництва. Н. с. послуговуються в різних галузях науки, техніки, технологій та освіт. діяльності. Спільним для всіх уживань стилю є абстрактність, узагальненість, підкреслена логічність, предметність, однозначність і точність, ясність і об'єктивність викладу, насиченість інформації та її стислість, доказовість, оцінність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідк. відношень, логічні підсумки. Осн. форма функціонування Н. с. – писемна, але реалізується він і в усному спілкуванні.

Специфіка Н. с. виявляється в лексиці (абстрактна лексика, терміни, номенклатурні назви, вживання багатознач. слів тільки в одному чітко визначеному контекстом значенні, обмеження синонімії, наук. фразеологія, стійкі термінол. словосполучення), морфології (висока частотність іменників, зокрема віддієслівних, віднос. прикметників, числівників, діє­слів широкої семантики, вживання форми однини в узагальненому значенні (на позначення класу предметів), аналітичні форми вищого і найвищого ступенів порівняння якіс. прикметників, позачасових форм дієслова, зокрема теперіш. часу постій. дії, абстракт. теперіш. часу або абстракт. майбут. часу, форми 1-ї особи множини (у відгуках, рецензіях, виступах), дієслів 3-ї особи множини у неозначено-особовому значенні) та синтаксисі (прямий порядок слів у реченні, безособовість викладу, вживання пов­них, переважно склад. сполучник. речень, часто ускладн. відокремл. чл. речення). Для Н. с. характерні цитати, покликання на першоджерела, цифр. дані, формули, символи, схеми, таблиці, графіки, діаграми тощо. Наук. тексти зазвичай складаються з чітко виокремл. та структуров. вступу, осн. частини, висновків; поділяються на розділи, підрозділи, параграфи тощо. Структура наук. текстів варіює залежно від підстилю і жанру. Н. с. кваліфікують як монологічний (див. Монолог); категорія діалогічності (див. Діалог) має тут вияв наук. дискусії у вигляді цитації з оцінкою наведених поглядів, вираження влас. позиції тощо. Дослідники, визнаючи багатоманітність реалізацій Н. с., неодно­стайні у виокремленні підстилів. А. Коваль виділяє власне наук. (наук.-тех.), наук.-діловий, наук.-популяр., наук.-навч. і наук.-публіцист. підстилі. С. Єрмоленко вказує на наявність власне наук. текстів, мови навч.-метод. і наук.-популяр. літ-ри, відзначає відмінності між наук.-тех. і наук.-гуманітар. текстами. О. Пономарів розрізняє суто наук., наук.-публіцист., наук.-популяр., наук.-навч. та вироб.-тех. підстилі, Л. Мацько розглядає власне наук. (монографія, наук. стаття, доповідь, повідомлення, тези), наук.-популяр. (виклад наук. даних для нефахівців – книги, статті у неспец. журналах, лекції тощо), наук.-навч. (підручники, посібники, лекції, словники тощо). Вчені сходяться на думці, що кожен із підстилів відрізняється складом лексики, структурою текстів, проте відмінності між ними не надто великі, щоб констатувати окремі стилі.

Становлення і розвиток Н. с. по­в'язані з появою й поширенням наук. й освіт. діяльності, оформ­лен­ням науки як соц. ін-ту, функціонуванням системи навч. закладів. У науці за всю її історію послуговувалися різними літ. мовами. Тривалий час мовою науки в Європі була латинська, на укр. теренах – також церк.-сло­в'ян., староукраїнська. Н. с. сучас. укр. літ. мови почав розвиватися від серед. 19 ст., проте на думку В. Передрієнка, пер­ші тексти наук. характеру переважно перекладні, відомі від часів Київ. Русі. До них належать істор. хроніки І. Малали, Г. Амартола, Г. Синкела та природни- чі трактати «Фізіолог», «Шесто­днев» І. Екзарха, «Християнська топографія» К. Індикоплова. Елементи наук. викладу наявні в «Ізборнику» Святослава (1073) та «Ізборнику» (1076). Своєрід. енциклопедією морал. правил та істор. відомостей був збірник сентенцій «Бджола», кілька редакцій якого тривалий час зберігали популярність. У 15 ст., за спостереженнями І. Паславського, Н. с. збагатився перекладами компендіуму енциклопед. характеру «Арістотелеві врата» (або «Тайная тайних»), логіч. трактатів «Логічний словник» Мойсея Маймоніда та «Логіка Авіасафа» Аль-Ґазалі, астрономіч. творів «Шестокрил» і «Космографія». У 16–17 ст., як доводить І. Паславський, з'явилися праці з граматики («Лек­сисъ съ толкованіємъ словенс­кихъ мовъ просто», 1580-і рр.; «Адел­фотес. Грамматіка доброглаголиваго еллинословенскаго "зыка…», склад. А. Еласонським разом із учнями Львів. братської школи, 1591; «Грамматіка словенска» та «Лексис» Л. Зизанія, обидві – 1596; «Грамматіки славенски# правилное Сóнтагма…» М. Смотрицького, 1619; «Леkіконъ славенорωсскій и именъ тлъко­ваніе» П. Беринди, 1627; «Лекси­кон латинський» Є. Славинецького, 1642; «Граматыка словенс­ка"» І. Ужевича, 1643; «Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського, серед. 17 ст.), риторики і поетики («Orator Mohileanus paratissimis “Partitionibus” Сicero­nis excultus» Й. Кононовича-Горбацького, 1635–36 навч. рік; «Liber artist poeticae… Anno Domini 1637», «Наука, албо спосωб зложен" ка­зан"» І. Галятовського, 1659; «Про риторичне мистецтво» Ф. Прокоповича, 1706), діалектики (переклад «слов'янорус.» мовою «Діалектики» Й. Дамаскина, кін. 16 cт.), математики («Лінійна арифметика» Б. Гербеста, 1561; «Арифметичний рукопис», серед. 17 ст.; «Математика» Ф. Прокоповича, 1707–08 навч. рік), астрономії (Холмський збірник, кін. 16 ст.; «Повчання про комети» М. Смотрицького, поч. 17 ст.; переклад «Луцідарія» Г. Отенського, 1636). В. Передрієнко констатує, що від 16 ст. у текстах Н. с. послідовно простежується часте вживання абстракт. лексики, термінів, ус­кладн. синтаксич. конструкцій, зростання частотності елементів живої розмов. мови. Як характерні ознаки Н. с. утверджуються логічність, точність, об'єктив­ність, доказовість викладу. У 18 ст. вживання народнорозмов. мови в різних наук.-популяр. жанрах (травниках, лікар. і госп. порадниках, місяцесловах) стає звич. явищем.

Політ. становище українців, розділених ін. державами, негативно позначилося на розвитку Н. с. Випрацювану в староукр. літ. мові термінологію витіснено з науки й освіти. Традицію вживання укр. мови в науці перервано. Становлення і розвиток Н. с. нової укр. літ. мови, як доводять Т. Панько, І. Кочан і Г. Мацюк, починається від серед. 19 ст. завдяки діяльності укр. сусп.-політ. та наук.-літ. журналу «Основа» (С.-Пе­тербург, 1861–62), т-ва «Просвіта» (Львів, 1868–1939), збірника «Громада» (Женева, 1878–79 та 1882). Н. с. у своїх працях розвивали М. Максимович, П. Куліш, М. Костомаров, М. Драгоманов, П. Житецький, І. Франко, І. Верхратський, В. Антонович, І. Огієнко, М. Грушевський, К. Михальчук, С. Подолинський, М. Павлик, А. Кримський, Б. Грінченко, М. Сумцов, В. Гнатюк, В. Сімович, О. Курило та ін. На розвиток укр. науки, освіти, культури була спрямована діяльність Літ. т-ва ім. Т. Шевченка у Львові (1873), перейменов. згодом на Наукове товариство імені Шевченка. У його числен. серій. виданнях, гол. серед яких є «Записки Наукового товариства імені Шевченка», закладено підвалини укр. наук. мови, насамперед різногалуз. термінології. Н. с. сучас. укр. літ. мови формувався і завдяки працям Українського наукового товариства в Києві (1907–21). Загалом на кін. 19 ст. випрацювано заг.-наук. й галуз. терміносистеми укр. мови, що відображали рівень тогочас. науки. Актив. період розвитку Н. с. сучас. укр. літ. мови припадає на 1917–20. Над проблемами різногалуз. термінології працювали Термінол. комісія при Київ. наук. т-ві (1918) та Орфогр.-термінол. (Правописно-термінол.) комісія при УАН (1919). Створений на їх базі Ін-т укр. наук. мови ВУАН (1921) працював над унормуванням правопису, розбудовою нац. галуз. терміносистем, укладанням та виданням термінол. словників. Однак сфабриков. процес у справі СВУ (1929) поклав край цій діяльності. Значну частину термінол. словників названо «національно-шкідницькими». Традиції розвитку Н. с. сучас. укр. літ. мови, насамперед термінології, вироблені в україністиці кін. 19 – поч. 20 ст., продовжив журнал «Рідна мова» (Варшава, 1933–39, гол. ред. і видавець – І. Огієнко). На його сторінках висвітлювали питання чистоти й правильності укр. мови у різних галузях знання, аналізували семантику слів-термінів, виділяли з-поміж наявних ті, які точніше, на думку авторів статей, передавали суть поняття або були вже сприйняті народом. Наступні періоди інтенсив. розвитку Н. с. сучас. укр. літ. мови збігаються з періодами укр. відродження (1950–60-і та 1980–90-і рр.) й характеризуються особливою увагою до термінології – ядра Н. с. Із розвитком функціон. стилістики розпочинається системне вивчення особливостей Н. с., аналіз його лексич., словотвор., морфол. та синтаксич. засобів, дослідж. структури наук. тексту (М. Жовтобрюх, О. Сербенська, І. Ковалик, Г. Їжакевич, С. Головащук, А. Коваль, Т. Панько, Л. Симоненко, І. Кочан, М. Зарицький, Н. Непийвода, І. Гнатюк, Т. Радзієвська та ін.).

Лібералізація стильових норм, оздоровлення наук. термінології, збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучас. розвитку наук питомо укр. термінами характеризує Н. с. кін. 20 – поч. 21 ст. У дослідж. цього періоду виявлено нац. специфіку Н. с., зв'язок традицій укр. текстотворення з моделями ефектив. наук. тексту зарубіж. лінгвістики, доведено важливість естет. параметрів наук. праць, необхідність дотримання культури наук. укр. мови (Н. Зелінська, В. Кухарєва, О. Семеног, П. Селігей та ін.). Водночас сучасні тенденції в укр. науці, пов'яз. з поширенням наукометрії, рейтингування наук. діяльності тощо, сприяють дедалі частішій появі англомов. наук. текстів вітчизн. науковців і, відповідно, скороченню вжитку укр. мови, що найактивніше спостерігаємо у галузі точних наук. У сучас. умовах актив. терміно­творення це негативно позначається на розвитку Н. с. укр. мови.

Літ.: Коваль А. П. Науковий стиль сучасної української літературної мови. Структура наукового тексту. К., 1970; Німчук В. В. Мовознавство на Україні в XIV–XVII ст. К., 1985; Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г. П. Українське термінознавство: Підруч. Л., 1994; Непийвода Н. Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). К., 1997; Паславський І. В. Наукові знання // Історія укр. культури: В 5 т. Т. 2. Укр. культура ХІІІ – першої пол. XVII століття. К., 2001; Руденко С. М., Покровська О. А. та ін. Лексичні та синтаксичні особливості наукового стилю української мови. Х., 2013; Вербич Н. С. Інтонаційна виразність наукового мовлення // Культура слова. 2013. Вип. 78; Селігей П. О. Світло і тіні наукового стилю. К., 2016; Єрмоленко С. Я. З історії української стилістики: від стилістики мовних засобів до інтегративної стилістики // Укр. мова. 2019. № 1.

Л. В. Кравець, Л. І. Мацько


Покликання на статтю