Наддністрянський говір — Енциклопедія Сучасної України

Наддністрянський говір

НАДДНІСТРЯ́НСЬКИЙ ГО́ВІР – один з говорів галицько-буковинської групи південно-західного наріччя української мови. Належить до найархаїчніших говорів. Ін. назви – опільський, галицький. Поширений у верхів’ї Дністра – у центр.-сх. частині Львів., на Пн. Івано-Фр. та в Терноп. обл. (на Зх. від р. Збруч), а також на тер. Польщі (пн.-зх. частина Перемишл. пов. Підкарп. воєводства та Замост. пов. Люблін. воєводства). На Пн. Зх. від Львова і далі вузькою смугою на тер. сучас. Польщі до р. Річиця дослідники (І. Верхратський, О. Горбач, К. Дейна, К. Кисілевський, М. Лесів) виділяють групу т. зв. батюцьких говірок, що, очевидно, варто вважати перехідними до надсян. і пд.-волинських. Н. г. ме­жує: на Зх. – із надсянським говором та з говірками польс. мови, на Пн. – із волинським говором (пд.-волин. говірки), на Сх. – із подільським говором (по р. Збруч), на Пд. – із покутсько-буковинсь­ким говором, гуцульським говором і бойківським говором. Між Н. г. та сусід. говорами немає чіткої межі, а функціонують перехідні говірки. Виявлено зону скупчення трьох говорів – наддністрян.-надсян.-бойківську (зх. околиці Старосамбір. р-ну Львів. обл. у межах умов. лінії Лопушниця – Велика Сушиця – Велика Лінина). Надсян.-наддністрян. перехідна смуга простягається у пн.-зх. частині Самбір. р-ну, захоплює Пд. Сх. Мостис. р-ну і далі у Яворів. р-ні до м. Немирів (усі – Львів. обл.). Досить широка наддністрян.-бойків. зона перехідності проходить на Пд. від умов. лінії: м. Хирів Львів. обл. – на Пд. від м. Самбір – м. Трускавець (Львів. обл.), а відтак через м. Болехів і Долина Івано-Фр. обл. Наддністрян.-волин. зона діалект. перехідності простягається смугою від 30-ти до 60-ти км і охоп­лює пн. р-ни Львівщини та Тернопільщини. Об’єднує кілька ареалів, яким притаманні вузьколокал. діалектні риси, проте на різних мовних рівнях виявлено низку спіл. ознак.

Осн. фонет. риси: артикуляція звука [а] (з ę) як [е] чи [і] незалежно від наголосу після м’яких і шиплячих приголосних (д′іўч’éта, дéс′іт, пйéтеро, т′ігнýти, вит′ігáти, пр′íтати, ўз′éти); укання – наближення [о] до [у] ([оу]) (воудá, здоурóўйе, коурýна, пудв’íра, поув’ідáти, оубйави́ти); ненаголошений звук [е] артикуляційно підвищений до [еи] ([и]) (неид′íл′а, теиплó, чеиридá, деиреиўл′áниĭ); наголошений звук [и] наближений до [е] ([ие]) (роди́ена, невели́ечкиĭ; роби́етие, нажи́ети, ходи́етие, за­­б’éти); протетичні приголосні, зокрема [в] (вóко, вóс′ін′, вóбраз, вупи́р, вугéн′), [г] (Гамéрика, га­мерикáн′с′киĭ), [й] (йéндик, йéн­шиĭ); початкове [и] (и́ншиĭ); відсутність заміни етимологічного [о] на [а] (богáч, богáтиĭ, богáто, колáч, горйáчиĭ); давні сполуки ръ, рь реалізуються як [ер], [ир] (кер­ни́чка, кирни́ц′а), ль – як [ле] (слéзи); відсутність лабіалізації [е] в [о] після м’яких приголос­них (шéстиĭ, сéмиĭ, сéго, нéго); оглушення дзвінких у кінці складу перед глухими і в кінці слова (стéшка, л′íшко, хл′іп, моурóс, вуш); одзвінчення глухих приголосних усередині слова (Ве­ли́ґден′, оубшýрґаниǐ, йаґби́); кінцевий твердий [ц] (к’інéц, хлóпец, рубéц, отéц); диспалаталізація звуків [с], [ц] у суфіксах -с′к-, -ц′к- (вóĭско, пасови́ско, л′в’іўскиǐ, по-пóл′ски); дорсально-палатал. вимова [с″, ц″] (с″в’ати́ĭ, с′ц″інá, бáпц″а, ц″óтка); втрата довготи приголосних звуків перед [е], [і], [а] (Іл′а, руспйáт′е, жит′é, сум­л′íн′е, вишит′á, зб’íж’і); диспалаталізація [р′] (монастирá, го­рйáчиĭ, вечéрйати, говóру); поява на місці [j] епентетич. звуків [л] або [н] (здоурóўл′а, дириўл′áниǐ, пáмн′іт′, мн′éсо); збереження давньої м’якості шиплячих (за­­ч’éти, дош’ч’í, р’íўч’ик, води́ч’ка) та ін. Виявлено асимілятивні зміни приголосних (часто як па­ралел. форми): [тс(′)] → [ц(′):] (ди́ўл′ац′:а, мóл′ац′:а, брáцтво, деўйацóт); [с′т′] → [с′ц′] (зáм’іс′ц″, стáр′іс′ц′, ш’іс′ц′, с′ц′інá); [дш], [тш] → [чш] (молóчшиǐ, багáчшиǐ); а також дисимілятивні: [кт] → [хт] (дóхтор, трáхтор); [чт] → [шт] (шти́ри, штирнáǐц′іт′); [кш] → [гш] (лéгшиǐ) тощо. Показовими для живого мовлення є алегроформи (нáйете «знаєте», кáут «кажуть», кáе «каже», хт′íли «хотіли», т′íки «тільки», зáра «зараз», тре «треба», к’íко «скільки» та ін.). Особливістю наголошення є наявність парокситонези займенників (мóго, твóго) та дієслів 1-ї особи однини теперіш. часу (хóжу, прóшу, пíду, ви́жу).

У системі словозміни іменника засвідчено такі особливості: іменники 1-ї відміни жін. роду у родовому, давал. та місц. відмінках однини мають давнє закінчення -и (нед′íли, капли́ци, на земли́, ў р′іци́, ў стáǐни, ў л′ікáр­ни), в оруд. відмінку однини – закінчення -ов ([-оў]), -ев ([-еў]) (ногóў, головóў, рукóў, землéў, межéў), у родовому відмінку множини – закінчення -ів [-іў] (слýжб’іў, мýхіў, хат′íў, моули́тв’іў); для іменників 2-ї відміни чол. роду у давал. і місц. відмінках однини характерне збереження давнього закінчення -ови (-еви) (мóнахови, отцéви, кн′áз′ови, тýркови); для іменників 2-ї відміни чол. та серед. роду у місц. відмінку однини властиве давнє закінчення -и (при к’інци́, ў дóми, на м’íсци, на лици́); іменники 2-ї відміни чол. роду м’якої групи в оруд. відмінку мають закінчення -ом (отц′óм, ўчи́тел′ом, пал′ц′óм); закінчення -ий [-иĭ] у родовому відмінку у словах на зразок л′уди́ǐ, д′іти́ǐ, зуби́ǐ; в іменниках 3-ї відміни в оруд. відмінку засвідчено закінчення -ию [-ийу] (нóчийу, смéр­тийу); наявні архаїчні форми двоїни (дв’і нед′íли, дв’і д′íўчин′і, три брáт′і, три с′т′ін′í). Прикметники (та порядкові числівники) переважно мають тверду основу (п’íзниĭ, дáўниĭ, Великóдниĭ, то­р’íшниĭ, трéтиĭ). Діалектні форми числівників відрізняються від літературних насамперед фонет. особливостями, зберігаючи найбільш архаїчні ознаки укр. мови: вживання форми йідéн у мовленні старшого покоління; у структурі склад. числівників м’який приголосний [д′] перед приголос­ним переходить у [ĭ] або зникає: дваǐц′áтиǐ, дванáǐц′іт′, в’іс′ім­нáǐ­ц′іт′, двá(ǐ)ц′іт′, трá(ǐ)ц′іт, к’іл′ка­нáц′ат′. Характерні такі особливості вживання займенників: енклітичні форми особових займенників я, ти та зворотного себе у давал. відмінку однини: ми (ми бул′íло, сни́ло ми с′і), т′і (т′і не в’íр′у); діалектні форми оруд. відмінка однини займенників із закінченням -ов ([-оў]), -ев ([-еў]): нáд′і мноў, з неў, вказівного – теў (з теў д′іўчинóў), присвій­но­го – мойóў, свойóў, особовий за­й­менник він послідовно репрезентують: у родовому відмінку од­нини форми го, йігó (го приби́ло; йігó вози́ла), у давал. відмінку – му, йємý (присни́ло му с′і, від:áла йємý), а в знахід. відмінку – него (крич’éла на нéго); присвій­ні займенники мій, свій можуть вживатися у формах мóму, свóму (чол. і серед. рід), мóйі, свóйі (свéйі) (жін. рід); вказівні займенники той, цей – у редупліков. формах тотá, тотó, тот′í (тотá д′íўчина; тотó вóзеро) тощо. Осн. особливості дієслів: збережено давні форми інфінітива із суфіксом -чи- (пичи́, помочи́, ти́чи та ін.); афікс -с′а (-си, -с′і, -с′а) стоїть у пре- і постпозиції (с′і зйави́ла, с′а на­т′íшити, си поросходи́ли, мýчи­лас′і); у дієсловах 3-ї особи однини і множини 2-ї дієвідміни як варіант зафіксовано твердий флексійний т (сиди́т, прóсит, рóбит, л′ýбит; бол′áт, ход′áт), при цьому мовці у 3-й особі однини вживають форми зі стягненим закінченням (прихóди, ви­хóдие, прóсе, рóбе); у формах 3-ї особи однини у зворотних дієсловах відсутній флексійний т (берéс′а, ди́вис′і); у дієслівних формах минулого часу виявлено залишки перфекта (лижáла-м, плáкала-м, ўже-м пережи́ла (жін. рід), ходи́ў-ім (чол. рід); 1-а особа множини: так-смо трóха прá­тали, п’ішли́-смо, ўже-смо прáви­ли; 2-а особа множини: шо-с′те роби́ли); засвідчено форми дав­номинулого часу (бýла ви́ǐш­ла зáмуш, бýла народи́лас′а, стоуйáў буў, бýли гоувори́ли); діє­слова наказового способу утворено за допомогою частки наǐ «нехай, хай» (наǐ будé).

Лексичну систему говору репрезентують назви різних темат. груп. Виявлено значну кількість лексич. та семантич. діалектизмів, напр.: бýз′ок «лелека», ве­рéта «покривало», коц «покривало; ковдра», патéл′н′а «сковорода», бан′áк «каструля», бан′ачóк «мала каструля», «чашка», горн′é «чашка», к’éл′íшок «рюмка», бара­бóл′а, бýл′ба «картопля», корч «кущ», кугýт «півень», пинцáк «ячмінна каша», ги́бел′ «рубанок», полýдне «полудень», тáниĭ «дешевий», паскýдниĭ «негарний», капáрниĭ «неохайний», оубшýр­ґаниǐ «брудний» та ін. Тексти містять фразеологізми, напр.: тáниĭ йік боршч «дуже дешевий», йак вýг’іл′ «дуже чорний», на áлярм «терміново», ги в аптéц′і «дуже точно», на волосóк «дуже мало», забивáти бáк’і «відвертати увагу розмовами», «обманювати», тримáтис′і, ги вош кужýха «міцно триматися», втр’íскатисі, ги д′íт′ко в старý грýшку «палко закохатися». У мовленні наддністрянців зафіксовано значну кількість полонізмів (твар «обличчя», цéра «шкіра», пи́сок «рот», н′іц «ніщо», вýĭко «вуйко») та германізмів (ґвер «рушниця», ги́бел′ «рубанок», шпихл′íр «комора», вандрувáти «мандрувати»), що зумовлено територ. чинником, а також істор. передумовами.

Синтаксичні особливості текстів пов’язані насамперед із природою усного мовлення та з побудовою говірк. конструкцій і речень (напр.: роби́еў на трактори́ста «працював трактористом», при­слугóвуваў до тýрка «прислуговував туркові»). Особливістю мовлення носіїв говору є форми пошанної множини, що мотивовано шанобливим ставленням до старших за віком людей, морал. нормами етнокультур. спільноти: поєднання дієслів 3-ї особи множини з іменниками у формі однини (мáма пов’ідáли, тáто л′агли́, бáбпц″а води́ли, вýĭц″о с′і моли́ли).

Н. г. відображений у худож. творах М. Шашкевича, І. Франка, Т. Бордуляка, С. Парфанович, Д. Яворської, І. Керницького, Віри Марської, Ірини Вільде та ін. Із-поміж джерел, що фіксують лексичні особливості говору: матеріали до «Мовного атласу Галичини», зібрані І. Зілинським, репрезентують стан зх.-укр. говорів 1930-х рр.; діалектну диференціацію укр. мови 1950–70-х рр. відображає «Атлас української мови» (т. 2, К., 1988). Мережа «Atlasu gwar bojkowskich» (т. 1–7, Wrocław, 1980–91) Я. Ріґера охоплює перехідні бойків.-наддністрян. та надсян.-наддністрян. говірки. Лексич. матеріал фіксують словники О. Горбача, Г. Шила, Д. Бандрівського, З. Бичка, Р. та Л. Осташів. Лексичне багатство з наддністрян.-бойків. суміжжя – м. Болехів – демонструють «Слова з Болехова» (Л., 2017). Мова міста Львова описана у словнику «Лексикон львівський: поважно і на жарт» (Л., 2019). Історію вивчення, межі говору, опис діалект. системи подано у працях І. Верхратського, Я. Янева, Г. Шила, П. Приступи, К. Дейни, Д. Бандрівського, К. Кисілевського, О. Горбача, М. Лесева, З. Бичка, Т. Ястремської, І. Романини, В. Різник (Шелемех) та ін.

Літ.: Верхратський І. Говір батюків // Зб. філол. секції НТШ. Т. 15. Л., 1912; J. Janów. Gwara małoruska Moszkowicz i Siwki Naddniestrzańskiej. Lwów, 1926; Шило Г. Ф. Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра. Л., 1957; Приступа П. І. Говірки Брюховицького району Львівської обл. К., 1957; K. Dejna. Gwary ukraińskie Tarnopolszсzyzny. Wroc­ław, 1958; Бандрівський Д. Г. Говірки Підбузького району Львівської області. К., 1960; Його ж. Матеріали до діалект­ного словника Бориславського і суміжних районів Львівської області // Дослідж. і мат. з укр. мови. Т. 4. К., 1961; Кисілевський К. Мовні особливості наддністрянського гнізда // Зап. НТШ. Т. 169. Нью-Йорк; Париж, 1962; Горбач О. Північно-наддністрянська говірка й діалектний словник с. Романів Львівської області. Мюнхен, 1965; Омецінський О. Мова Тернопільщини // Шляхами Золотого Поділля. Т. 2. Філадельфія, 1970; Горбач О. Говірки й словник діалектної лексики Теребовельщини. Мюнхен, 1971; Залеський А. Вокалізм південно-західних говорів української мови. К., 1973; Studia nad dialektologią ukraińską i polską // Zeszyty naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego. T. 376. Kraków; Warszawa, 1975; Бичко З. М. Словник діалектної лексики с. Грабовець Стрийського району Львівської області. Л., 1992; Горбач О. Говірка Комарна й Комарнянщини // Горбач О. Зібрані статті. Т. 5: Діялектологія. Мюнхен, 1993; Бичко З. Діалектна лексика Опілля. Л., 1997; Лесів М. Українські говірки у Польщі. Варшава, 1997; Бичко З. М. Наддністрянські говірки: Корот. слов. Т., 2005; Шило Г. Наддністрянський реґіональний словник. Л.; Нью-Йорк, 2008; Осташ Р., Осташ Л. Словник говірки села Стриганці Тисменицького району Івано-Франківської області [А–В] // Діалектол. студії. 9: Запозичення та інтерференція. Л., 2010; Ястремська Т. Діалект­ний простір Галичини: говірки української мови // Укр. мова в Галичині: істор. вимір. Л., 2011; Її ж. Межі діалектного простору: південно-західне наріччя // У координатах мови: Зб. наук. пр. на пошану проф. Л. Коць-Григорчук. Л., 2016.

Т. О. Ястремська

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
Т. О. Ястремська . Наддністрянський говір // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70758 (дата звернення: 24.09.2021)